Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім

Малик Владимир Кириллович

Троян— не до кінця прояснене ім’я. У «Слові» воно згадується чотири рази (стежка Троянова, земля Троянова, віки Троянові, на сьомому віці Трояновім). Учені вважають, що йдеться про римського імператора Траяна (I-II ст. н. е.), завойовника Дакії (суч. Румунії). Чомусь ніхто не згадав, що українці Трояном колись називали батька трьох синів-близнюків. Може, так прозивався у свій час відомий, а згодом забутий сіверський князь? Бо як пояснити «на сьомому віці Трояна»? Полоцький князь Всеслав жив не на сьомому, а на десятому віці Трояна.

Тул —

торба для стріл, сагайдак.

Велес— слов’янський бог пастухів та поетів-співців.

Див— половецький розвідник-дозорець, що сидів на вершині дерева. Походить від слова «дивитися».

Тмуторокань— давньогрецьке місто на Таманському півострові. Ним колись володів Ігорів дід Олег. Бовван — грецька статуя, що збереглася в цьому місті від прадавніх часів.

Знамення — сонячне затемнення, що сталося 1 травня 1185 року, коли Ігор з військом підійшов до р. Малий Донець в районі теп. Харкова.

О Руська земле, уже за горою єси!— Цю гору (шелом’я) знайшов відомий дослідник «Слова» проф. М.Ф. Гетьманець. Вона знаходиться на правому березі С. Дінця в м. Ізюмі. Висота її 260 м, довжина — 3 км.

Стрибог — слов’янський бог вітрів.

Глаголять — говорять.

Харалуг, харалужні мечі — міцна сталь, яку привозили з Франкської держави, де правила династія Каролінгів.

Шоломи оварські — шоломи мадярські. Територію сучасної Угорщини поперемінно займали різні народи: слов’яни, гунни, авари або овари (літописні обри). Угорців, що прийшли сюди з Південного Уралу і закріпилися тут, сусіди часто по старій пам’яті називали то хиновами (гуннами), то оварами. Так називає їх і автор-галичанин.

Канина— невелика річка в Сіверській землі, де лютувала міжусобна битва.

Олег Гориславич — Ігорів дід, найбільший заводіяка міжусобиць.

Паполома(гр.) — саван, поховальний траурний одяг.

Іноходець— дресирований кінь, що одночасно переставляє обидві праві та обидві ліві ноги. Інохідцями перевозили поранених.

Каяла— невеличка скеляста річка (кая — скеля, каяла — скеляста) західніше від м. Слов’янська. Тепер — р. Макатиха. Впадала у велике солоне озеро («море»), що нині майже висохло. Тут відбулася люта битва десятитисячного війська сіверських князів проти всього половецького степу (30—40 тисяч вершників). Урятувалося лише 15 сіверян, решта — або полягли в бою, або, поранені, потрапили в полон.

Діва Обида— цей неясний образ Діви, що ступила на землю Троянову, свідчить про те, що Троян — не римський імператор Траян, який не мав ніяких стосунків з Сіверською землею, а хтось інший.

Карна, Жля та полум’яний ріг— перші два слова розшифровувались, як кара та желя (печаль). Однак, на мій погляд, це суперечить логіці: як може кара та печаль нести людям смерть у полум’яному розі? Карна — явний тюркізм. У словниках: обкарнати — обрізати, карнавух — безвухий, карна — мішок, гузир невода. То чи не була це назва бойового строю половців? Як, наприклад, тевтонська «свиня», козацька «лава», фашистський танковий «клин» і т. д. Ідучи «карною», половці охоплювали наші села, мов неводом, і підпалювали їх «вогненним рогом», тобто світильником з бичачого рога, наповненого лоєм, а полонених в’язали «желями». По-староказахськи «жель» — волосяний аркан, що висів у кожного вершника на правій луці сідла. Половці, родичі казахів, можливо, вимовляли це слово, як жля. Отож треба визнати — це ще одна блискуча метафора автора безсмертного «Слова о полку Ігоревім».

Ногата, різаня— дрібні тогочасні грошові одиниці.

Кніс — центральний стовп або труба князівського теремаротонди, на якому тримався дах та перекриття між поверхами. І досі видно контури фундаменту ротонди Святослава в одному з дворів по вул. Володимирській біля Андріївського узвозу. В тому теремі вперше пролунало «Слово».

Готські красні діви — нащадки розгромлених гуннами кримських готів, що дожили під зверхністю половців до часів «Слова».

Римів — город на нижній Сулі, знищений Кончаком.

Шерешири— важкі грецькі списи, якими стріляли з катапульт по кораблях противника. З ними автор порівнює «відважних синів Глібових».

Золоте ожерелля — золота князівська прикраса, яку носили на шиї.

Білгород — город на Ірпені за 20 км від Києва. Тепер село Білогородка.

Толковини— перекладачі.

Дерево... листву обронило— літо 1185 року було дуже жарке, посушливе.

Немига — річечка, на берегах якої відбулася міжусобна битва. Тепер — вулиця у Мінську.

Хорос (Хорс)— бог Сонця у слов’ян-язичників. Звідси слово «хороший».

Володимир Глібович— переяславський князь. Улітку 1185 року героїчно захищав Переяслав від Кончака, був тяжко поранений, але місто захистив. Наприкінці зими 1187 року, не зовсім видужавши від ран, пішов у похід, з якого повернувся тяжко хворим і в середині квітня помер на 28-му році життя. В літописному повідомленні про його смерть уперше згадується назва — Україна: «За ним вже Україна много постона...» Отже, виявляється, що здавна існувало дві паралельні назви нашої землі — Русь та Україна, аж поки остаточно утвердилася народна назва — Україна, що означає країна, вітчизна, батьківщина, рідний край.