Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім
Шрифт:
Опівдні передові загони підійшли до Ворскли і з ходу, не зупиняючись, перемахнули по льоду на той бік. І майже одночасно на гіллястому дубі-нелині, що високо здіймався над лісом, спалахнув вогонь, завалував смолистий дим і чорним стовпом піднявся у синє небо.
Кончак люто вдарив кулаком по луці сідла.
— Прокляття! Уруська вита! Не пощастило скритно ввірватися на Посулля! — І, повернувшись до охоронців, кинув: — Погасити негайно! А спостерігачів
Сотня воїнів, збиваючи копитами снігову пилюку, швидко помчала через Ворсклу прямо на дим, що ще дужче клубочився над лісом. Незабаром полум’я згасло, а дим поволі почав розвіюватись.
— Пізно, — процідив крізь зуби Кончак, з’їжджаючи на дзвінкий лід ріки.
Назустріч мчав гонець.
— Ну? — зустрів його суворо хан.
— Погасили!
— Сам бачу... А полонені де?
Той знітився. Очі злякано забігали.
— Немає, хане... Уруси втекли. Їх було двоє і вони мали четверо свіжих коней... Наші погналися по сліду.
— Погналися! — передражнив Кончак гінця, ніби той був винен, що уруси втекли, і ледь помітним порухом руки відтрутив його від себе.
Два дні половці рухалися від Ворскли до Хоролу. І весь час Кончак похмуро горбатився в сідлі, ні до кого не заговорюючи, а на звертання відповідаючи односкладно. Важкі думи охмарили його чоло.
Хоча сила у нього була велика, ризикувати він не хотів. Ще вирушаючи з Тора, поклав з ходу захопити Переяслав і обложити Київ. Це за тієї умови, коли б напасти пощастило несподівано. Та несподіваності не вийшло. Досі в Переяславі та в Києві б’ють на сполох. Святослав устигне зібрати князів, — у першу чергу закличе брата Ярослава та Ігоря Сіверського, — і зустріне його об’єднаними силами: сам Святослав, Рюрик, Володимир Переяславський, Ярослав Чернігівський, Ігор Сіверський з братією... Немало! А ще ж може закликати князів смоленських, волинських, туровопінських... Ні, допустити цього не можна!
На Хоролі, проти Лубна, він раптом занедужав. Його трясло, поперек ломило. Ноги були як у льоду, а голова — як у вогні.
Він наказав вибрати зручне місце і стати кошем. Сподівався тут перебути хворість. Звідси послав нарочних до Ярослава — просити миру і дружби. Ними передав князюсріблолюбцю дорогі подарунки — трьох жеребців, шаблю дамаської сталі, шитий найкращими ромейськими кравцями одяг на сорок срібних гривень.
Приманка вагома. Чи клюне?
2
Святославові і Рюрикові дружини збиралися в Києві та на його околицях.
Князь Рюрик, меткий, непосидючий, цілими днями гасав на змокрілому коні від одного стяга до іншого — наводив порядок у війську. Князь Святослав листувався з князями та воєводами, щоб залучити до походу якомога більше сил.
З кожним днем прибували все нові й нові загони. Київ і Київська земля виставили всіх, хто міг і вмів орудувати мечем, луком і списом. Володимир Глібович збирав свою дружину й ополчення в Переяславі. З дня на день очікували чорних клобуків хана Кунтувдея, що мали прийти з Росі. Святослав щодня писав братові Ярославу в Чернігів, щоб той не гаявся. Тривало безперервне і напружене листування Святослава з братом Ярославом.
Дізнавшись, що Кончак перейшов Ворсклу, Святослав послав ще й листа: «Брате, а допоможи мені!» На це Ярослав, одержавши від Кончака багаті подарунки і запевняння, що половці хочуть миру і дружби з чернігівським князем, відповів: «Аз єсмь послал к ним мужа свойого Ольстина Олексича, а не можу на свой мужь поїхати!»
Гарячий, як і всі Ольговичі, Святослав вибухнув лайкою:
— Чортів син Ярослав! Він послав до Кончака ковуя [52]
Ольстина із запевненням, що не братиме участі у поході, а нам тепер пише, що не може йти на Кончака тому, що боїться, як би той не перебив його послів, коли піде. Ярославе, Ярославе! Коли б ти не брат мій єдиний, я послав би свої полки на Чернігів, щоб провчити тебе! Я вигнав би тебе з білокам’яних палат чернігівських і пустив би по світу жебраком-ізгоєм!.. Ярославе, Ярославе!
52
К о в у ї — тюркські племена, що були на службі у руських князів.
Отже, один з найсильніших руських князів відколовся, поставивши цим під загрозу успіх усього походу.
Святослав написав листа Ігореві: «Брате, я з військом вирушаю в останню неділю місяця лютого на безбожного Кончака, що стоїть за Лубном на Хоролі. А збирай, брате, свої хоробрі дружини та йди на поміч мені! Ждатиму тя під Лубном!» І послав гінцем досвідченого і витривалого гридня Гов’яду.
Гонець, не гаючись, помчав у далекий Новгород-Сіверський.