Колиска на орбіті
Шрифт:
“Помилка!”
Груди пронизав гострий біль. Польтаво вхопився за поручні металевої драбинки й присів на верхню сходинку. І тут йому сяйнув здогад. Машина просто не може впоратися з таким завданням…
Він довго сидів, підперши голову руками. Власне, дивуватися нема з чого. Краще за нього ніхто не знає, що машина розв’язує рівняння лише з реальними величинами! Адже він сам передбачив універсальне програмування, побудоване на основі найпростіших формул, що виражають логічні функції логічних змінних.
А яка логіка у вимогах
На мить його пройняв гнів. Гнів на машину, на самого себе, на весь цей гидотний світ, у якому немає свободи творчому генію.
— А, ти страйкуєш? Мені на погибель?
Дивно звучав його голос у мертвій тиші зали. Але не чулось у ньому ні гіркоти, ні страху. Туга від того, що сталося щось непоправне, поступалася місцем радісному відчуттю торжества істини.
— Не вмієш брехати! Не вмієш…
Пальці його доторкнулись до холодної поверхні металу. Цей дотик мовби вгамував сум’яття в душі. Він похитав головою:
— Що ти розумієш у житті, машино? Ти не знаєш ні влади грошей, ні страху перед завтрашнім днем. Для тебе існує лише один закон — закон математичної логіки. Ти чесна. Не вмієш брехати. А ми, твої творці, блазнюємо, плазуючи і сподіваючись…
Його рука гладила машину, яка увесь цей рік була йому єдиним другом і порадником.
— Скажи, як мені бути? Чи знаєш ти, що коли я щезну, то на моє місце прийдуть інші? Вони зроблять тебе брехливою, як і вони самі… Скажи, ти служитимеш їм?
Машина мовчала, сумирно дивлячись на нього своїм рубіновим оком. Можливо, в її електронному мозку пробуджувалося співчуття…
Можливо, вона силкувалася зрозуміти біль свого творця…
Р. Шеклі
ПЛАНЕТА ЗА КОШТОРИСОМ
— Отже, Оріне, це вона й є, чи не так? — спитав Модслі.
— Так, сер, це вона, — гордо всміхаючись, відповів Орін, стоячи ліворуч від Модслі. — Ну, то як вона вам подобається, сер?
Моделі неквапом повернувся, оцінливо глянув на луку, гори, сонце, річку та ліс. На його обличчі годі було щось прочитати.
— А як вона подобається тобі, Бруксайде? — спитав він.
— Мені здається сер, — голос Бруксайда тремтів, — що ми з Оріном дуже непогано впорались із цією роботою. Далебі, непогано, якщо взяти до уваги, що це наш перший самостійний проект.
— І ти тієї ж думки, Оріне? — поцікавився Модслі.
— Звичайно, сер, — відповів Орін.
Моделі нахилився й висмикнув травинку. Понюхав і відкинув геть. Поколупав носаком черевика землю під ногами і якийсь час розглядав пломеніюче сонце. А відтак заговорив, старанно зважуючи кожне слово:
— Я вражений, вражений до глибини душі. І то найнеприємніше. Я доручаю вам збудувати планету для одного з моїх клієнтів, а ви підносите мені ось це. То ви й справді вважаєте себе інженерами?
Обидва асистенти ніби язики проковтнули.
Вони завмерли, мов хлопчаки, яких зараз мають відшмагати.
— Інженери! — провадив далі Модслі, вклавши в це слово неабияке презирство. — “Творчо обдаровані вчені з раціональним мисленням, здатні вибудувати планету в будь-який час і в будь-якому місці”. Чи ж хоч одному з вас знайома ця фраза?
— Так записано в типовій брошурі, — відповів Орін.
— Вірно, — потвердив Модслі. — А зараз скажіть, чи ж можна ось це назвати зразком творчого й раціонального підходу до інженерного мистецтва?
Обидва мовчали, мов їм заціпило. Нарешті Бруксайд вирік:
— О так, сер, по-моєму, можна, сер! Ми в усіх подробицях вивчили умови контракту. Було замовлено планету типу 34 Вс 4 з деякими поправками. Таку ми й спорудили. Перед нами, звичайно, тільки невеликий її куточок. Проте…
— Проте для мене досить і цього, щоб зрозуміти, що ви тут понавертали, і дати відповідну оцінку, — заявив Модслі. — Оріне! Який опалювальний пристрій ви поставили?
— Сонце типу 05, сер, — відповів Орін. — Воно якнайкраще відповідало всім вимогам теплопостачання…
— Ще б пак! Але ви мусили пам’ятати, що на будівництво планети попередньо був затверджений кошторис. Якщо ми не зводитимемо витрати до мінімуму, то нам не бачити зиску, як своїх вух. А найзначніша стаття витрат — це опалювальний пристрій.
— Ми знаємо, сер, — сказав Бруксайд. — І нам страшенно не хотілося ставити сонце типу 05 в однопланетну систему. Та зумовлений ступінь обігріву і радіації…
— Виходить, я так нічого й не втокмачив у ваші довбешки?! — вибухнув Модслі. — Цей тип зірки — чиста надмірність. Агей, ви… — і він подав знак робітникам. — Зніміть її.
Робітники швидко притягли складану драбину.
Один укріпив її прямовисно, другий заходився розкладати.
Драбина видовжилась у десять, у сто, в мільйон разів…
Два інших робітники помчались драбиною вгору з тією самою швидкістю, з якою вона здіймалася в небо.
— Ви там з нею обережніше! — гукнув їм навздогін Модслі. — І не забудьте надягти рукавиці. Об цю штуку можна попектися!
Стоячи на горішньому щаблі драбини, робітники зняли з гачка зірку, згорнули її дудочкою й поклали в оббиту зсередини м’яким матеріалом коробку з написом “ЗІРКА. ПОВОДИТИСЯ ОБЕРЕЖНО!”
Коли кришка коробки зачинилась, упала ніч.
— Та ви там подуріли, чи що?! — загорлав Модслі. — Дідько б вас побрав, хай стане світло!
І само по собі стало світло.
— О’кей, — мовив Модслі. — Цю зірку типу 05 ми відішлемо назад на склад. Для такої планети вистачить і зірки типу В 13.