Координати чудес
Шрифт:
— А як удалося цього разу? З самої пащі?
— Я швиденько зліпив вабик, — пояснив Моделі, — що виглядав достеменно як ви, тільки був трохи більший за оригінал і моторніший. Хижак вас облишив і, бризкаючи слиною, кинувся за ним. Але двічі таким не скористаєшся!
Кармоді вирішив за краще не розпитувати, чи вабик відчував біль.
— Я готовий, — сказав він. — Тільки куди я лечу і що на мене чекає?
— Ви потрапите на Землю, швидше за все не на вашу. Але я пошлю листа моєму знайомому, великому знавцеві проблем часу. Він подбає про вас, якщо взагалі погодиться допомагати, а відтак… хто його знає?
— Дякую вам, — сказав Кармоді. — Байдуже, чим скінчиться, я дякую вам від щирого серця.
— Нема за що, — сказав Моделі. — Не забудьте про моє послання до старигана, якщо вам пощастить дістатися додому. Зібралися? Машина тут, біля мене. Бракувало часу зробити її видимою, але вона майже така сама, як портативний радіоприймач «Зеніт». Де вона в біса запропастилася? Ага, ось вона. Берете з собою Виграш?
— Я його беру, — вихопився Виграш, обіруч тримаючись за ліву руку Кармоді.
— Тоді ми готові. Наставляю ось цю шкалу, тепер ту і дві там… Вам, Кармоді, приємно буде повернутися з Макрокосмосу на планету, хай навіть і не свою. Між атомом, планетою, Галактикою і Всесвітом ніяких відмінностей не існує. Вся проблема в тому, який масштаб вам найбільше до серця. А тепер я натискаю ось тут…
Бам! Фіу-у Хр-р-рясь! Повільний хід, прискорення, накладка, електронна музика відтворює космічний простір, космічний простір творить електронну музику. Миготять сторінки календаря, Кармоді перекидається догори ногами, імітуючи вільне падіння. Тулумбасів зловісний дріб, зловісним дробом звучать тулумбаси, яскравий спалах барв, заголосила жінка, сповнивши все відлунням, засміялась дитина, монтаж із яффських помаранчів, підсвічених під планети, колаж сонячної системи, підсвічений під джерельні брижі. Повільніше стрічку, швидше стрічку, затемнення, наплив.
Пекельний переліт, але нічого несподіваного для Кармоді.
Частина третя
КОЛИ?
РОЗДІЛ 18
Коли переліт закінчився, Кармоді перевірив, чи все на місці. Після короткої інвентаризації пересвідчився в наявності всіх чотирьох кінцівок, одного тулуба, однієї голови та однієї душі. Повного повернення, звісно, ще не відбулося, але, здається, прибув комплектно. Кармоді також відзначив, що Виграш ще й досі з ним — це вгадувалося навіть після вже звичної метаморфози. Цього разу Виграш з гномика перекинувся на поганеньку флейту.
— Поки що все добре, — ні до кого не звертаючись, промовив Кармоді й роззирнувся довкола.
— Не так уже й добре, — одразу ж поправився він.
Кармоді був готовий опинитися на іншій Землі, проте не сподівався, що вона буде зовсім інакша. Він стояв на багнистому березі болота. Сморідні міазми підіймалися від застояних бурих вод. Навколо росла широколиста папороть, низькорослі кущі з тонкими листочками, пальми з пишними кронами і самотнє кизилове дерево. Повітря було гаряче, як кров, і насичене запахами гнилизни
— Може, я у Флоріді? — з надією сказав Кармоді.
— Боюся, що ні, — озвався Виграш, тобто флейта. Голос нього був низький, мелодійний, але з надмірним вібрато.
Кармоді здивовано витріщився на Виграша:
— Як це тобі вдається говорити?
— Як це ти не поцікавився раніше, коли я був казанком? — уїдливо відповів Виграш. — Та я все одно поясню, якщо тобі кортить знати. Ось тут, якраз посередині мого мундштука, закріплено балончик з вуглекислим газом. Він у мене замість легенів, правда час користування обмежений. Все інше не потребує пояснень.
Кармоді пояснень потребував, але йому на думці були важливіші проблеми. Він запитав:
— Так де ж я?
— Не я, а ми, — поправив Виграш, — на планеті Земля. Ось ці мочарі, на яких ми стоїмо, свого часу стануть Скарсдейлом штат Нью-Йорк. — Виграш захихикав. — Раджу купити ділянку тепер, поки не підскочили ціни на нерухоме майно.
— Нічого в біса схожого на Скарсдейл!
— Звичайно, ні. Відклавши поки що питання про «Котрість» ми бачимо, що й «Колишність» зовсім не та, що треба.
— Ну… а Коли ж ми?
— Грамотне запитання, — похвалив Виграш, — на яке я можу дати лише наближену й дуже кваліфіковану відповідь. Цілком очевидно, ми у фанерозойському еоні, що складає одну шосту геологічного часу Землі. Тут без сумніву. А от в яку частину фанерозою ми потрапили: в палеозойську чи в мезозойську еру? Вдамося до методу поступового наближення. Виходячи з клімату, відкидаємо всі періоди палеозою, хіба що, мабуть, зупинимося на кінці пермського. Ні-ні, хвилиночку, тепер я можу відкинути і його! Глянь-но вгору праворуч! Кармоді глянув догори і побачив дивовижного птаха, що відлітав, незграбно змахуючи крилами.
— Безперечно, археоптерикс, — визначив Виграш. — Одразу видно по круговому розходженню пір’їн відносно осі. Переважна більшість науковців вважає його мешканцем верхнього юрського і крейдового періодів, так що він виник аж ніяк не раніше тріасового. Так що палеозой можна цілком відкинути. Ми, безперечно, в мезозойській ері.
— Досить далеченько, ні? — запитав Кармоді.
— Зовсім далеко, — потвердив Виграш. — Попробуєм уточнити. Гадаю, вдасться визначити і частину мезозою. Дай хвилиночку поміркувати… Так, здається знайшов. Не тріасовий період! Це болото, боюся, збиває нас з пантелику. Одначе, он та покритонасінна квітка біля твоєї лівої ноги безпомилково вказує на період. Але це не єдине свідчення… Ти помітив перед собою кизилове дерево? Тепер повернись і побачиш дві тополі й смокву в купці хвойних дерев. Показово? А ти зауважив щонайважливішу деталь, таку поширену в твої часи, що ти міг її просто не помітити? Маю на увазі траву, якої тут де лиш глянь. У юрські часи трави не було! Тільки папороть і хвощі! Ось де розгадка, Кармоді! Даю голову відрубати, що ми у крейдовому періоді!
Про геологічні періоди Кармоді мав щонайтуманніше уявлення.
— Крейдовий? Далеко від мого часу?
— Хе! Якихось сто мільйонів років плюс-мінус кілька мільйонів, — відповів Виграш. — Крейдовий період тривав сімдесят мільйонів років.
Кармоді не важко було осмислити почуте, бо він і не збирався осмислювати.
— І звідки ти знаєш про всю цю геологію?
— А як ти гадаєш? Вивчив! — натхненно відповів Виграш. — Коли ми вже збиралися на Землю, то я вважав своїм обов’язком поцікавитися цим місцем. І добре зробив. Якби не я, то блукав би ти, шукаючи Майамі Біч, поки тебе схрумав би якийсь алозавр.