Космоград
Шрифт:
Бекекечко проінструктував гуртківців, як одягати й скидати важкі скафандри. Через півгодини в просторих кріслах-гніздах лежали не верткі хлопчаки, а громіздкі гумово-металеві велетні з броньованими щитами на грудях та сріблясто-матовими ковпаками на голові. Від клапанів тягнулись еластичні труби та кабелі. Бекекечко допомагав юним космонавтам закріпитись у кріслах. Його голос бадьоро звучав у навушниках:
– Як дихається? Чудово? Усі почувають себе добре? Гаразд. Незабаром старт. В цих скафандрах ми перебуватимемо недовго, 5-6 хвилин. У космосі, коли замовкнуть двигуни, зникне перевантаження, ми роздягнемось.
Які ж ознаки пошкодження кабіни чи вентиляції? Перш за все членів екіпажу охоплює кисневий голод. Це відчуття дуже добре відоме альпіністам, які здіймаються на гірські вершини без кисневих балонів. Киснева недостатність впливає насамперед на нервову систему, на людський мозок. Людину охоплює збудження, мов після доброї чарки: різкі й швидкі рухи, піднесений настрій, переоцінка своїх можливостей, тобто в ці хвилини їй і космос по коліна. Дуже небезпечний стан, особливо для пілотів. При такому спянінні можна натворити багато лиха, бо в корі головного мозку відсутні гальмівні процеси. Вдавана бадьорість триває, однак, недовго. Вона раптово змінюється хандрою, байдужістю і неміччю. Людину охоплюють лінощі, сонливість, погіршується зір, важко навіть руку піднести до чола. А оскільки повітря витікає в космічну безвість надто швидко, то й тиск падає прискорено. Відтак наступає завершальна стадія кисневого голоду - висотна газова емфізема. Утворюються величезні пухлини, неймовірно розбухає все тіло. Зявляється біль, людина непритомніє і, нарешті, вмирає.
Настала пауза. Але Бекекечко лукаво підморгнув хлопцям і весело сказав:
– Ну, це я вас для порядку полякав трохи. А взагалі можете не хвилюватись. Автомати на “Полтаві” працюють бездоганно, а попадання метеорів малоімовірне.
Отож, увага! Наближаються останні хвилини. Момент зльоту розрахований до тисячної частки секунди. Всьому екіпажеві приготуватися до старту. Егей, Остапе, як там у вас?
– Герметизація ідеальна, - загримів бас пілота в навушниках.
– Автомати в порядку, тиск - у нормі. Готово!
Спалахнули зелені лампочки, загули вентилятори. Всі завмерли.
2. Старт
І ось вибух, неймовірний струс, потемніння. Вдарило в груди, невидимі лещата обхопили тіло. Кожному здалося, що ракету рознесло на цурки й екіпаж, привалений багатотонними уламками, летить у безодню.
Незборима, таємнича сила, мов свинець, налягала на тіло, душила, аж тріщав мозок. Забивало дух, ставало млосно. Бухала кров у скронях - от-от луснуть артерії.
Оверко хотів підняти руку чи повернути голову в ковпаку. Ні, неспроможний.
“Це перевантаження”, - заспокоював себе хлопець. Але дихати ставало все важче й важче, перед ним попливли жовті плями, потемніло в очах... “Помираю, мене розчавило,” - майнуло в голові, і в ту ж мить юний космонавт поринув у темінь.
Коли він розплющив очі, його вразила легкість, що відчувалась у всьому тілі. Ба, він навіть висів у повітрі, здійнявшись на якісь міліметри над кріслом. А поряд хтось, здається Грицько, вилетівши із сідала, кумедно дригав ногами й безладно розмахував руками.
“Що це зі мною? Що робиться в кабіні?”
У навушниках залунав рідний голос:
– Обережно. Ми вийшли на орбіту. Настала невагомість. Притримуйтесь за крісла і скидайте свої броньовані кожухи. Нічого паритися. Складайте їх акуратненько в шафи... Грицьку, ти довго вертітимешся? Диви, яке сальто виробляє, наче цирковий акробат. Хапайся за кронштейн, он, біля голови. Підтягуйся... молодець. Роздягайтеся швиденько, любі мої, відсапуйтесь.
І ось гуртківці знову в легких аварійних костюмах. Бекекечко натиснув важіль - і спинки крісел піднялися. Всі опинились у сидячому положенні.
– Отак і буду за вами доглядати, як за немовлятами. Не ворушіться, - посміхається Бекекечко. Обережно, тримаючись за нікельовані бильця, він ступає від крісла до крісла, перевіряє пульс, зазирає кожному в очі.
На схвильованих обличчях юних космонавтів зявляються кволі посмішки.
– Любі мої, пять хвилин того зльоту, пять хвилин перевантаження, а ви наче три дні не їли, ніби кількатонні валуни з місця на місце перетягували... Змарніли, схудли. Ну, нічого! Приходьте швидше до памяті та закусимо, поповнимо сили.
Оклигавши, хлопці заходилися споживати страву.
– Перший сніданок у космосі, - смачно облизуючись, сказав Оверко.
– Хто хоче води, - звернувся до всіх Бекекечко, - той може скористатися баклажкою із соскою. Вона міститься в спеціальній кишені, праворуч крісла. А біля декого соски визирають прямо із стіни. Прикладайтесь, як телятка, і смокчіть... Воду пити із склянки немислимо. Ось дивіться, що воно виходить.
Бекекечко відгвинтив баклажку й підставив чашечку. Але струмінь води не поливсь у посудину, а повис на якусь мить біля шийки баклажки. Потім поплив убік. Всі зачаровано дивились на прозору водяну кульку, що кружляла над головами.
– От фокус, - сказав Оверко й простягнув руку до сріблястого мячика, що вмить лопнув, як бульбашка. Вода полилась по рукаві гуртківця.
– Тепер зрозуміло, друзі, чому замість ложки ми використовуємо соску? Отож бо й є. Вмиватися ми будемо мокрою губкою. Запасів води у нас багато, ми їх веземо для монтажників Космограда. Але на складах нашої ракети ви не знайдете звичайних бачків. Воду й кисень ми навантажили у вигляді перекису водню. Це дало можливість зменшити обєм кисневих баків. Під час розкладу перекису водню на воду й кисень виділятиметься велика кількість тепла, що огріватиме житло космонавтів. Отже, хімія принесла подвійну вигоду: і місце зекономила, й запаси необхідних речовин збільшила. Ми маємо в достатній кількості й повітря, й води, й тепла....
Бекекечко уважно поглянув на прилади й присвиснув:
– Доки ми снідали, наша “Полтава” пройшла понад 30 тисяч кілометрів.
Він крутнув біля одного телевізора ручку - і на екрані зявилася велетенська куля.
– Земля!
– вихопилось у гуртківців.
– Вона, наша рідна. Фантасти розписували, як ото астронавти вгадуватимуть із космічної висоти материки, моря, річки. А воно, бачите, хмари, курява, товща атмосфери застеляє усе. Клубок із хмар, туманна куля... Та погляньмо у вікна, будемо берегти енергію.