Котигорошко
Шрифт:
З бліндажів почали вилазити перелякані телесики. Тіла вбитих уже було прибрано, лише калюжі крови і шматки мозку свідчили про те, що тут відбувалося. Єпископ Мудромед дав вказівку згорнути табір, а сам підійшов до Котигорошка:
— Я не знаю, кому маю дякувати, ваше обличчя мені видається знайомим, нагадує одного чоловіка, хоча я не назвав би його людиною. Та я не вірю, що у вас, шляхетного лицаря, і того, який є втіленням абсолютного зла, може бути щось спільне.
— Мушу вас розчарувати, — сухо сказав Котигорошко, — я саме той, який, за вашою версією, є втіленням абсолютного зла — генерал Котигорошко, начальник НКВЗ!
— Ви?! — єпископ правою рукою стиснув свій срібний нагрудний
— Краще нічого не запитуйте, єпископе.
— Я мав би вас проклясти до сьомого коліна за вбивство святого чоловіка Телесія, але ж ви врятували нас усіх від смерти, тому я навіть не знаю…
— І я не знаю, — буркнув Котигорошко. Єпископ, схиливши голову, пішов собі.
— Що тепер? — спитав Котигорошка Глек. — Відводити курінь на базу?
— Почекай, Святомире, — рішуче промовив Котигорошко, — треба поговорити.
Полковник Глек дав команду своїм бійцям відпочити, і вони з Котигорошком сіли у командирський джип, що разом з іншою технікою 7-го куреня прибув з Одеси. Котигорошко витягнув з кишені пласку срібну баклажку з коньяком, ковтнув, дав Глекови і, вагаючись, почав:
— Я не зовсім знаю, що робити, але з'являються у мене думки, що наш президент Вернидуб… Як би це сказати… Хоча слухай, Святомире, давай так, я зартикулював це прізвище «Вернидуб», якщо ти не готовий далі вести розмову на цю тему, то я теж припиняю, ми гарненько випиваємо, прощаємося і розходимося кожен своїм шляхом.
— Ні, Вишнеславе, мені цікава ця тема, тому продовжуй.
Вони говорили до ранку. Випили, крім срібної баклажки, ще дві пляшки коньяку, кілька літрів чаю, викурили три пачки цигарок і наступного дня 7-й курінь корпусу військ спеціяльного призначення ВНУ вирушив не на свою київську базу, а чомусь у Чернівці. Там відбулася ще одна подібна нічна розмова за участю вже полковника А.Г.Ріппи, командира Чернівецької моторизованої дивізії генерала-хорунжого Шаблезуба, ректора військового інституту старенького генерала-хорунжого Пенька і, звичайно, — полковника Глека і самого Котигорошка.
Говорили довго.
Ректор Пенько, не надто вникаючи у суть розмови, розчулено дивився на своїх колишніх вихованців, які досягли таких великих погонів (особливо Котигорошко) і тепер вирішують важливі державні справи. Проте він запевнив товариство, що всі курсанти з Чернівецького військового інституту боготворять генерала Котигорошка і підуть за ним на будь-які амбразури, особливо, коли на це благословить їх улюблений ректор.
Полковник АТ.Ріппа вже давно чекав на подібну пригоду і тепер весело поблискував очима, розуміючи, що нудьзі прийшов кінець.
Генерал Шаблезуб прямо запитав Котигорошка, що він буде з цього мати. Котигорошко пообіцяв Шаблезубови ще один тризуб на погони і командування округом в разі успіху та кулю в потилицю в разі невдачі. Генерал Шаблезуб погодився.
Наступні три дні минули в Україні спокійно.
XIX Котигорошко і Україна
У понеділок зранку Котигорошко увійшов у Верховну Раду України. Він був надзвичайно пишно вбраний: у чорному святковому генеральському строї з аксельбантами, портупеями, малиновою стрічкою через плече і червоною надрукавною пов'язкою з чорним тризубом у білому колі; високі блискучі чоботи були прикрашені золотими шпорами, а біля лівої ноги теліпалась золота, обсипана діамантами, шабля — нагорода уряду Ірану; звичайно, всі свої нагороди Котигорошко не мав змоги одягнути, бо тоді би він просто не зміг рухатись, тому на парадний мундир було пришпилено буденні орденські планки, що розмістились від лівого погона до пояса.
Разом з генерал-полковником
— А зараз будемо дивитись кіно, панове депутати! Документальне, зазначте. Прошу!
Він махнув рукою, обтягнутою чорною лайковою рукавичкою, і на екрані, що був встановлений для того, аби міністри, звітуючи перед парламентом, могли демонструвати різні графіки, таблиці і діаграми, з'явилась сцена допиту генерала Фарболиса, крім останнього епізоду, де допитуваний гине від Котигорошкової кулі. Народні обранці почули страшні речі: виявляється президент Вернидуб таємно від них сформував підпорядкований особисто йому такі собі ескадрони смерти, що в соціумі отримали назву «чорні колобки». Це ж і нас, народних депутатів, вони могли вимордувати так само, як телесиків, — перше, що прийшло на думку нардепам, і вони помітно заворушились. Першим їхнім бажанням було негайно вийти в кулуари і там уже в деталях обговорити почуте і побачене, але до їх прикрощів виявилося, що прибулі з Котигорошком спецняки мають наказ нікого з сесійної зали не випускати, впускати тих, хто припізнився, можна, а ось виходити — зась. Мало того, уклінно просимо шановних народних обранців здати свої мобільні телефони. Спецняки швидко пройшлися між рядами і повідбирали у нардепів їхні мобілки — на якийсь час, панове, потім отримаєте назад. Коли потім? Коли, коли, буде наказ, віддамо! А ні, то — ні!
— Що будемо робити з таким президентом? — поцікавився Котигорошко у народних депутатів і, не чекаючи відповіді, сказав:
— Пропоную відсторонити цього чоловіка від президентської посади і віддати під суд. За зловживання владою! Хто за?
Депутати дружно проголосували «за». За кілька годин процедуру відсторонення громадянина Вернидуба від влади було проведено за всіма вимогами регламенту. Усі триста народних обранців дружно голосували — «одноголосно».
— Тепер, коли громадянин Вернидуб уже ніхто, вважаю, що його необхідно взяти під варту, — промовив Котигорошко і, не чекаючи на реакцію зали, звернувся до одного спецняка:
— Полковнику Глеку, візьміть біців і заарештуйте громадянина Вернидуба!
— Гаразд! — полковник Глек з десятьма бійцями вибіг із зали.
Повернулись вони підозріло швидко — протягом якихось десяти хвилин. Полковник Глек підійшов до генерала Котигорошка і щось прошепотів на вухо. Котигорошко скрушно похитав головою, а потім скорботно промовив у мікрофон:
— Ось так воно і є в цім житті, панове народні обранці, був чоловік, займав високу посаду, управляв однією десятою частиною земної суші і — що? Нема чоловіка! Мушу вам, шановні нардепи, повідомити сумну звістку — колишнього президента України громадянина Вернидуба вбито під час спроби втекти. Шкода! Пропоную вшанувати пам'ять небіжчика хвилиною мовчання. Все-таки він був президентом України.
Депутати встали, мовчали і думали. Найкмітливіші з них усе зрозуміли, ясно, що цей полковник за ці десять хвилин не міг доїхати до вулиці Банкової заарештувати громадянина Вернидуба і застрелити його під час спроби втечі. Без сумніву, це імітація, а нещасний Вернидуб вбитий, очевидно, ще минулої ночі. Та й чорт з ним! Але що далі?
Вшанувавши пам'ять мертвого Вернидуба, нардепи потягнулись до виходів — треба ж нарешті обговорити по-справжньому, в кулуарах, те, що сталося, випити у буфеті не завадить та у вбиральню, зрештою… Але і тепер спецняки нікого не випускали. Нардепи занервували.