Країни свiту. Азія
Шрифт:
В обох Кореях розвинуті такі види спорту, як стрільба із лука, спортивна гімнастика та національна боротьба тхеквондо, яка стала міжнародним видом спорту і здобула популярність у багатьох державах.
На відпочинок набагато легше потрапити саме до Південної Кореї, яка живе більш відкрито і непогано заробляє на туризмі. Вона має пляжі на чистому узбережжі Японського моря, першокласні лижні курорти взимку. А весною туристів запрошують до величезного вишневого саду неподалік якогось монастиря. І в будь-який час пропонують буддійські храми, колорит віддалених селищ та знамениті цілющі женьшеневі настоянки. Поїздку до Північної Кореї значно важче організувати, адже північнокорейське суспільство вважається одним із найбільш закритих і контрольованих у світі. Причому
На початку нового ХХІ ст. керівники КНДР та Республіки Корея провели зустріч, де обговорювалися проблеми взаємодії та можливого подальшого об’єднання корейського народу. Було здійснено крок назустріч, щоб 38-ма паралель стала просто лінією на карті, а не межею, яка розділяє Країну ранкової свіжості на дві частини.
Кувейт - казковий куточок арабського світу
Кувейт - одна з найзагадковіших арабських країн. Здавалося б, ця земля позбавлена майже всього, що потрібно людині для життя: прісної води тут обмаль, більшу частину території країни займають пустелі. Але це - найбагатша держава в Азії. Кувейтський динар дорівнює майже чотирьом доларам США, це найвагоміша валюта у світі. Кувейт може здивувати і темпами свого розвитку. Порівняйте самі: в 1936 р. в країні працювало лише дві школи, а наприкінці 1990 р. Їх налічувалося понад 1000. Причина того, що Кувейт менш ніж за століття перетворився з відсталої країни на багату державу, завдяки запасам нафти.
Кувейт знаходиться на північному сході Аравійського півострова. З одного боку його огинають води Перської затоки, з двох боків він має сусідів - Саудівську Аравію та Ірак. Рельєф Кувейту переважно рівнинний. Узбережжя майже плоске, центральна частина країни пагориста. Найвища точка - всього 281 м над рівнем моря. Пустелі Кувейту дуже різноманітні. Одні з них кам’янисті, інші - піщані, з дюнами. Вони дуже мальовничі, якщо милуватися ними з вікна машини з кондиціонером або з літака. Але коли людина зустрічається з пустелею сам-на-сам, враження інше. Надмірна спека вдень та холод уночі, нестача води, пилові бурі (місцеві мешканці називають їх «тоз»). Влітку з пустель Аравії постійно дме сухий вітер - «шималь». А іноді тут можна побачити пиловий смерч до 1800 м заввишки.
Річок (у нашому розумінні) немає зовсім. Є тільки ваді - сухі русла, що заповнюються водою лише під час дощів, але дуже швидко пересихають. На узбережжі багато солончаків, що під час зимових дощів перетворюються на солоні озера «себха». Більша частина території країни знаходиться в зоні сухого тропічного клімату. Середня температура в січні становить +11 °C, в липні - +34 °C. У внутрішніх районах іноді трапляються нічні заморозки. Дощі йдуть дуже рідко, кількість опадів за рік в середньому становить лише 100-150 мм. Здавалося б, ніхто не стане жити у таких умовах, але територія Кувейту була заселена вже в III тис. до н. е. За часів імперії Александра Македонського (кінець IV ст. до н. е.) тут існувало укріплене грецьке місто та морський порт. У VII ст. н. е. країна ввійшла до Арабського халіфату. З XIII по XV ст. країною, що звалася у ті часи Курейном, правили шейхи місцевих арабських племен бені хаджар, бені халед, бені мутей, бені кааб. На початку XVI ст. португальці неодноразово намагалися зробити Курейн своєю колонією, але країна, опираючись на Османську імперію, відстояла свою незалежність. Але згодом замість португальців прийшли французи, голландці та англійці. Їх приваблювала дуже зручна затока Кувейт, яка відкривала шлях до Аравійського півострова і давала змогу контролювати значну частину торгових шляхів. Утім, правителі арабських племен, що населяли Кувейт, надавали перевагу у партнерських відносинах мусульманським сусідам. Хоча країна кілька разів офіційно входила до складу мусульманських держав, вона зберігала автономне правління й арабську мову.
Сучасна архітертура Кувейту
За часів правління шейха Баррака аль-Хаміда (1669-1682 рр.) була побудована сучасна столиця країни - Ель-Кувейт. Це було добре захищене портове місто. А коли влада перейшла до шейха Садуна аль-Хаміда, в Кувейті розпочався період розквіту. Цей мудрий і талановитий правитель провадив розумну політику, яка дала йому змогу зберегти добрі відносини з сусідами. До країни переселилися нові арабські племена, найвпливовішим серед яких було плем’я бені атбан. Саме з цього племені походить славетний рід ас-Сабахів, який відіграв чи не головну роль у подальшому розвитку Кувейту. В 1756 р. шейх Сабах ібн Джабер ас-Сабах об’єднав усі племена, що жили на території Кувейту, в єдину державу - емірат Кувейт. Після цього столиця була обнесена кам’яною стіною.
Наприкінці XVIII ст., після встановлення кувейтськими емірами дружніх відносин з Великою Британією, в Ель-Кувейті відкрилася факторія Ост-Індійської торговельної компанії. Але до кінця XIX ст. країна залишалася під протекторатом Османської імперії. Потім ситуація змінилася: Кувейт підписав-таки угоду з Великою Британією і став незалежним князівством під її протекторатом. Англійці отримали право на будівництво залізниці від Басри до Ель-Кувейту, а потім - виняткові права на видобування та перевезення нещодавно відкритої кувейтської нафти.
У 1918-1922 рр. Кувейт було втягнуто до конфліктів з Іраком та Недждом, але за допомогою англійців усі суперечливі питання було вирішено. На кордонах з Недждом та Іраком були створені нейтральні території, по яких могли вільно переміщатися кочівники. Трохи пізніше Ірак віддав Кувейту кілька островів у гирлі річки Шатт-ель-Араб. Ціна за дипломатичну допомогу була дуже високою: аж до 1961 року Кувейт залишався британською колонією. Визнання незалежності Кувейту відбувалося зовсім не просто. Потрібна була військова підтримка ООН та Ліги арабських держав, щоб Ірак відмовився від зазіхань на кувейтські території. Але врешті-решт країна стала повноправним партнером не тільки арабських, але й багатьох європейських держав, її було визнано.
У 1960-1970 рр. розпочався період швидкого розвитку Кувейту за рахунок продажу нафти. Кошти, які отримувала держава, йшли на розвиток економіки та соціальної сфери, допомогу мусульманським країнам. Частина їх осідала у західних країнах у вигляді інвестицій, оскільки кувейтський уряд добре розумів, що запаси нафти коли-небудь скінчаться, а інших ресурсів в країні немає. Кувейт - єдина країна у світі, у якій створено «Фонд майбутніх поколінь», що має забезпечити достойний рівень життя нащадкам сучасних кувейтців.
У 1990-1991 рр. Ірак зробив ще одну спробу захопити Кувейт. Але вона також закінчилася поразкою. Ця військова операція мала назву «Буря в пустелі». Хоча країна зазнала страшних збитків: було підпалено 700 нафтових свердловин, зруйновано багато громадських об’єктів, - уже через три роки після війни Кувейт відновив експорт нафти в повному об’ємі, відродив промисловість. Після цього нападу кувейтський уряд підписав договір про військову допомогу із США, Великою Британією, Францією та Росією.
Кожен із нащадків Ас-Сабахів щомісяця отримує по 1000 динарів - тільки за те, що він належить до цього роду, представники якого й досі стають монархами Кувейту. До речі, про виняткове право нащадків знаменитого Мубарака ас-Сабаха займати кувейтський престол зазначено в Конституції Кувейту.
Нині Кувейт - багата країна, яка дбає про своїх громадян. За навчання дітей та молоді платить емір. Тому багато хто обирає навчання за кордоном у найпрестижніших університетах світу. Тим, хто одружується, держава будує власний дво- або триповерховий будинок. А поки молоді стоять у черзі на житло (це займає близько трьох років), емір сплачує їм по 150 динарів щомісяця на оренду квартири.