Країни свiту. Азія
Шрифт:
Місто Луангпрабанг («Священна столиця») протягом восьми століть був резиденцією місцевих королів, політичним та культурним центром Лаосу. Нині це місто за ініціативою ЮНЕСКО внесено до списку всесвітньої спадщини людства. Перші туристи змогли завітати сюди тільки 1989 р., однак на це й досі треба мати особливий дозвіл. У цьому невеликому місті з населенням 16 тис. люди начебто дрімають, пригадуючи давно минулі часи, величні палаци та пагоди, численні музеї пропонують знайомство з чудовими колекціями, тихо ступають вуличками буддійські монахи, одягнені в шафранове вбрання, - 32 монастирі й досі працюють. Кожного дня, упродовж багатьох віків, з’являються на вулицях, перед дверима харчевень, ці сумирні бритоголові люди з чашами для пожертвувань. Господарі, стоячи навколішках, дають кожному з мовчазних монахів дрібку рису. А бритоголові, проказавши молитву, приймають
Лаоський монастир
Статуя Золотого Будди
У Луангпрабангу діє королівський монастир - Ват Ксьєнг Тхонг («Місто золотих храмів», XVI ст.). Тут золото виблискує всюди: на стінах, дахах, начинні. Навіть про барабан, який підвішено під особливим навісом, не забули. Місто прикрашає пагорб Пху Сі, над яким височить шедевр лаоської буддійської архітектури - пагода Тхат Чомсі (1804). Якесь дивне враження справляє ця чарівна споруда, особливо коли бачиш біля неї. зенітку радянської конструкції, з якої за багато років зняли все, що тільки можна було відкрутити… Тепер діти використовують гармату як звичайну карусель. Головну пагоду храму прикрашає вишукана різьба по дереву, а з самого вершечка на людей спокійно дивиться золочений слон. Другий за розміром храм - Кс’єн Тонг - є останнім притулком королів. Дива починаються тут від самого входу, де вишкірили пащі дуже схожі на живих дракони, що впряжені у велику колісницю. На ній установлюють урни з прахом членів королівської родини. Взагалі, драконів у Лаосі можна побачити всюди.
Неподалік від міста Луангпрабанга шумить водоспад Куанг Сі. Нагорі у западині упродовж століть утворився природний басейн, де збирається вода, перш ніж ринути вниз. Є тут і давні печери Пак У. Їм кілька тисяч років, і більшість з них є об’єктом поклоніння місцевих жителів; колись тут мешкали монахи, а зараз обидві печери «населені» безліччю будд з каменю, дерева, срібла - від крихітних до величезних.
Якщо ви потрапите в країну наприкінці жовтня, коли сезон дощів закінчується, обов’язково побувайте на триденному гулянні, яке відбувається на березі Меконгу й закінчується перегонами човнів: протягом року кожен з них зберігається в одному з монастирів.
Місцевий Новий рік (Імай) припадає на середину квітня незадовго до початку сезону дощів, а отже, і до початку польових робіт. А щоб дощі не забарилися дорогою, на допомогу кличуть. звичайно ж, воду. Цей символ розквіту, щастя, родючості ллють одне одному на голови з ранку до вечора, і борони боже на це образитись! Тим більше, що вода, на думку лаосців, допомагає змити всі проблеми.
У країні й досі діє Музей революції (щоправда, недавно його таки перейменували на Музей історії), в якому зберігається велика кількість унікальних документів. А експозиція Національного музею розташована в колишньому королівському палаці. Найбільш цінним його експонатом є копія статуї Будди Пра Бангу. Оригінальна статуя, що на 80 % складається із золота, важить 50 кг і має 83 см заввишки, була виготовлена на Цейлоні в I ст. н. е. В XI ст. цей Будда потрапив до Ангкора, а згодом - до В’єнтьяна. Однак у 1779 р. статую захопили сіамці. Будда повернувся «додому» тільки у 1839 р. Це - одна з найсвященніших реліквій буддизму. Щоб не спокушати долю, оригінал статуї тепер зберігається у банківському сейфі…
Водоспад Куанг Сі
Серед пам’яток I-II тис. до н. е.
– святилища біля Саваннакхету. Ці свідоцтва зниклої культури вражають своєю величчю й суворістю.
Якщо завітати до сільської місцевості, то тут можна побачити не тільки «цивілізованих» селян, а й представників майже диких племен, які залюбки спіймають для гостя живу змію чи ящірку. А от що з цим дарунком робити - ваша турбота. Взагалі ж, мешканці міст часто не надто відрізняються від селян. Вони, як і століття тому, вирощують овочі прямо на схилах пагорбів (іноді - в центрі міста), розводять птахів та невеликих свійських тварин.
Лаос поділяється на 16 провінцій (кхуенгів) і одну префектуру (В’єнтьян і його околиці). Країна заселена дуже нерівномірно: більшість людей мешкає в долинах річок. Перша велика держава, Лансанг («Країна мільйона слонів»), виникла тут ще в середині XIV ст., а в 1707 р. вона розпалася на три частини - Луангпрабанг, В’єнтьян та Тямпассак, які згодом опинилися під владою Сіаму. З 1893 по 1954 роки Лаос був у складі Французького Індокитаю. Тільки після підписання Женевської угоди (1954) з країни були виведені іноземні війська. З 1960 по 1975 р. тут точилася громадянська війна; після її закінчення була проголошена Лаоська Народно-Демократична Республіка, яка є членом ООН (з 1955 р.) та Асоціації держав Південно-Східної Азії (з 1997 р.). Лаос - президентсько-парламентська республіка, яка й досі не відмовилась офіційно від марксистсько-ленінської ідеології. Але традиційні устої тут дуже сильні: багато аристократичних сімей (всі вони належать до лао-лумів) не втратили свого впливу на політичне та суспільне життя країни.
Ця невелика й досить бідна країна підтримує дружні відносини з В’єтнамом, Кубою, Китаєм, Північною Кореєю. Розвиток її стримують економічна та соціальна неоднорідність території, нерозвинені інфраструктура (залізничних шляхів тут узагалі немає!) та промисловість, незначні внутрішні фінансові ресурси, відсутність кваліфікованих кадрів, висока вартість транспортних перевезень товарів за межі країни.
Розвиток медицини в Лаосі поки що, на жаль, теж залишає бажати кращого. Середня тривалість життя тут становить 53 роки, а смертність серед дітей молодшого віку й досі досить висока (цьому сприяють різні інфекційні захворювання).
Більшу частину території Лаосу займають гори. Найбільш високими з них є масив Чионгшон (до 2 700 м) та гора Біа (2 819 м). На півночі Лаосу здіймаються суворі скелі, прорізані, наче старечими зморшками, глибокими ущелинами з бурхливими численними річками. Ці місця майже безлюдні.
У 50-х рр. минулого століття ліси вкривали 70 % території Лаосу, однак уже на початку 90-х рр. третина їх була знищена. На півночі можна побачити фантастичні зарості ліан, папороті, магнолій та лаврів (тут знаходиться царство вічнозелених субтропічних лісів), а починаючи з висоти 1500 м, субтропічні рослини поступаються місцем соснам, дубам, каштанам (це район мішаних лісів). На плато південного та центрального Лаосу - зона світлих листопадних лісів, де можна побачити такі рідкісні для європейця рослини, як зарості бамбуку, тику, шореї, лагерстермії та інших. А ось долини південного Лаосу та гірські схили Чионгшон стали притулком для вічнозелених тропічних дерев: пальм, плодових, янів, так’янів, бамбуку, різноманітних ліан. У Лаосі можна знайти деревину цінних порід: тик, чорне, сандалове, залізне, рожеве дерево. Атам, де вологи постійно бракує, величні ліси поступаються місцем високотравним саванам.
Тваринний світ Лаосу дуже багатий. Тут можна зустріти диких індійських слонів, різноманітних мавп та напівмавп, тигрів, леопардів, мармурових пантер, білогрудих та малайських ведмедів, болотну рись, пальмову куницю. Серед копитних домінують бики, буйволи, олені, кабани. Крім того, в Лаосі на диво багато ящірок, різноманітних змій та птахів.
Клімат у Лаосі субекваторіальний, мусонний, з чітко вираженими трьома сезонами: з травня по жовтень тут стоїть волога спека, з листопада по лютий можна подорожувати країною, насолоджуючись сухою прохолодою, а от з лютого по квітень місцевим жителям та приїжджим доводиться знову зазнати спеки - тільки на цей раз уже сухої. Середня температура взимку становить +15 °C, а влітку +28 °C. Тільки в долині ріки Меконг стовпчик термометра досить часто піднімається близько +40 °C. А ось на крайній півночі, на плато Сіангхуанг та в Пхонгсалі можна навіть змерзнути: менше п’яти градусів тепла тут - звичайна річ. Якщо до Лаосу вдирається мусон, він провокує повені - влітку, а обміління річок узимку. До речі, саме взимку в країні відчувається брак води.
Лаоська хижина
Одна з найбільших азіатських річок, Меконг, перетинає всю територію Лаосу, долаючи на своєму шляху 1850 км. В її басейні непогано почувають себе менші річки, які є основними шляхами сполучення в країні. Однак «блакитні дороги» Лаосу можуть будь-кого здивувати наявністю величезної кількості порогів та водоспадів. Тільки Меконг дає змогу спокійно проходити річковому транспорту протягом 500 км (від В’єнтьяна до Саваннакхета). На місцевих водних артеріях збудовані ГЕС, а ще тут водиться багато промислової риби.