Країни свiту. Азія
Шрифт:
Будь-який громадянин Кувейту може записатися на прийом до еміра і поскаржитися йому на свої проблеми. Усі громадяни Кувейту також мають пільги на водопостачання та електроенергію (до речі, вся вода в Кувейті має «штучне» походження: її добувають з морської води шляхом опріснення). Військова служба не схожа на нашу: кожен чоловік віком від 21 до 45 років має раз на рік проходити службу в армії. Вона триває місяць. Під час служби кувейтські солдати та офіцери живуть удома, а до місця служби приїжджають на власних автомобілях.
Видобуток
Усе населення Кувейту складається з кількох категорій (про належність до певної категорії ставлять особливу позначку в паспорті). Перша категорія - це чоловіки, які є нащадками найстаріших родів Кувейту. Вони мають право обирати членів парламенту (Кувейт - обмежена монархія) і бути обраними до парламенту. Пільги в цих громадян - найбільші. Далі йдуть просто громадяни Кувейту (також тільки чоловіки, жінки зовсім не беруть участі в громадському житті), прав та пільг у них значно менше. Чи не на останньому місці стоять бедуїни, які й нині надають перевагу традиційному способу життя: пасуть верблюдів, переходячи від оазису до оазису. Їм сплачують певні гроші зі скарбниці еміра, щоб вони могли купити собі необхідні товари, надають у разі необхідності медичну допомогу, але ставляться до них як до варварів і до правління державою не допускають. Утім, бедуїни і не бажають жити в столиці у квартирах. Пустеля - їхнє життя, і воно залишиться незмінним навіть тоді, коли запаси нафти будуть вичерпані (на думку експертів, це станеться не менше ніж через сто років).
Крім нафти, економіка Кувейту базується на виробництві хімічних добрив, цементу. Є тут підприємства з обробки металу і автомобілебудування. Сільське господарство представлене оазисним землеробством та кочовим тваринництвом. Добре розвинене морське рибальство, добування перлин.
Для важкої та некваліфікованої праці в Кувейті наймають іноземних робітників. Це значно дешевше, ніж купувати дорогу техніку, крім того, скажімо, землекопні роботи часто потрібно проводити обережно, щоб не пошкодити кабелі та трубопроводи. Цікаво, що колись у давнину, коли кондиціонерів ще не було, був виданий закон: якщо температура повітря становить понад +50 °C, усі працівники звільняються від роботи. Цей закон діє й тепер. Та оскільки додатковий вихідний отримують і працівники офісів та міністерств, країна зазнавала неабияких збитків, тож було знайдено дуже незвичайне розв’язання цієї проблеми: метеорологам дали вказівку не реєструвати температуру вище +50 °C у робочі дні. Тому вже багато років «температурні рекорди» в Кувейті припадають на п’ятницю (офіційний вихідний день) та мусульманські свята.
Ель-Кувейт
Туристи нечасто приїздять до Кувейту. А коли все ж таки відвідують цю країну, зазвичай знайомляться тільки з її столицею. В Ель-Кувейті (31 тис. мешканців) знаходиться Національний музей, де можна побачити прекрасну археологічну та етнографічну колекції, музей Ісламського мистецтва, університет. Тут можна відвідати один із найкращих ринків перлин і навіть самому спробувати дістати їх з дна моря. За межами кувейтської столиці знаходяться два морські курорти - мис Ас-Зуур та Хийран. Там є все необхідне для любителів водного спорту і пляжного відпочинку.
Лаос - країна-загадка
Ця держава в Південно-Східній Азії розташована на півострові Індокитай і має спільні кордони з Китаєм, В’єтнамом, Камбоджею та М’янмою - здебільшого вони проходять по гірських хребтах. А від Таїланду Лаос відокремлює ріка Меконг. Власного виходу до моря країна, площа якої становить 237 тис. км 2, не має. Її населення дорівнює близько 5,7 млн чоловік. Державною мовою є лаоська, а грошовою одиницею - кіп.
Лаос - місце, де століття не летять і навіть не повзуть, а… стоять. Здається, час тут застиг багато віків тому, і ця своєрідна держава нагадує комаху, що потрапила в бурштин. Лаос - країна-загадка, яка сьогодні щодалі приваблює туристів. Але приїжджих тут одразу охоплює млявість, сонливість і відчуття того, що поспішати не треба. Мимоволі згадується, що французькі колонізатори вигадали прислів’я, яке відображає натуру трьох народів Індокитаю: «В’єтнамці сіють рис, кхмерці дивляться, як вони це роблять, а лаосці слухають, як він росте».
Для Лаосу характерне велике національне, лінгвістичне та культурне розмаїття. Тут існують більше 130 етнічних груп, які поділяються на три категорії: лао-лумів («низинних» лао), лаотхенгів («верхніх» лао) та лао-сунгів («вершинних» лао). Більшість з них - буддисти. Але частина лаосців і досі дотримуються давніх місцевих вірувань.
Міське населення становить менше 30 % від загальної кількості жителів країни. Столицею республіки є В’єнтьян, в якому мешкають близько 540 тис. людей. В країні працюють тільки 20 % населення - в основному у сфері послуг та на ринках. При цьому 90 % серед тих, хто працює, - жінки.
В’єнтьян («Місто сандалового дерева») - найменша столиця Азії і найбільше місто Лаосу. Тут побудовано кілька фабрик та заводів, аеропорт, порт, діє університет Сісаванвон, є музей антикваріату та президентський палац. Нещодавно В’єнтьян і таїландське місто Нон Хан поєднав Міст Дружби - єдиний міст, що простягнувся через Меконг. Взагалі столиця вражає мішаниною східного та західного архітектурного стилів, великою кількістю пагод, каналів та будівель на палях. Серед храмів найбільш відомим є Пха Тхат Луанг («Всесвітня дорогоцінна священна ступа»), побудований у XVI ст. на місці давнього кхмерського храму. Це - символ Лаосу, який зображено на гербі країни, і резиденція буддійського патріарха. Центральну будівлю комплексу (45 м) вінчає величезна кам’яна квітка, стіни ступи прикрашені священними буддійськими письменами, а біля входу стоять класичні кхмерські скульптури. Щороку поряд з храмом відбуваються паради, музичні вистави, феєрверки, проходять фестивалі.
Ступи - це куполоподібні споруди, що символізують вчення Будди. Зазвичай вони є сховищами для буддійських святинь, але часто будуються на честь визначних подій, пов’язаних із життям Будди та його учнів. Частина ступ комплексу приховує священні буддійські тексти, а деякі зберігають частину одягу Будди. Вони зазвичай увінчуються шпилем, який за формою нагадує зонт. Це символ захисту від променів незнання.
На вулицях В’єнтьяна
У столичному Храмі Смарагдового Будди протягом двох століть зберігалася найзнаменитіша в Індокитаї скульптура божества. Пізніше її вивезли до Таїланду. А місцеві жителі, незважаючи на те, що храм уже кілька десятків років вважається музеєм, досі приходять сюди молитися. Ще один храм - Ват Сі Муанг - головний предмет поклоніння в’єнтьянців. На його території стоїть велична кхмерська колона, в якій, за місцевими переказами, живе головний дух - захисник міста.
Ват Сі Сакет прикрашають 6840 будд, що зручно влаштувалися в нішах по всьому периметру храмової стіни. Неподалік височіє Тха Дам («Чорна ступа») - найдавніша споруда В’єнтьяна. За легендою, саме тут замуровано семиголового дракона, який урятував місто під час війни з тайцями. Ця ступа - монолітна герметична будова, до якої нема входу. Ще одна перлина міста - Анусварі, Тріумфальна арка.