Країни свiту. Азія
Шрифт:
Якщо вірити археологам, перші переселенці ступили на цю землю близько 20 тис років тому. Невисокі темношкірі люди (негріто) прийшли суходолом: у ті часи між Філіппінськими островами та Євразією існувало кілька природних «мостів». Але під час останнього льодовикового періоду вони зникли під водою, і пращурам малайців та індонезійців доводилося вже діставатися Філіппін морем. УIX ст. на островах з’явилися китайці, а в XVI ст.
– іспанці. До речі, й назву свою Філіппіни дістали на честь короля Філіппа II. До цього давні китайці називали острови Майн, а Птолемей - Маніолас. Iспанці втримували владу над цим райським куточком протягом 333 років. Останніми в переліку колоніальних володарів країни були США. Щоправда, вони втрималися тут усього 50 років. Незалежність Філіппіни здобули 1946
На Філіппінах мешкають 81,2 млн чоловік, з них 37 % становлять діти та підлітки до 15 років. Близько половини остров’ян оселилися у містах, причому 15 % з них живуть у Великій Манілі (11 млн чоловік). Найбільшими містами держави також є другий за значенням порт країни - Себу, Кесон-Сіті, Iлоiло, Баколоді, Давао, Пасаї.
На островах використовуються понад 80 місцевих мов та діалектів, а вісім з них взагалі є основними для більшості філіппінців. З 1935 р. місцева влада почала вводити єдину державну мову - піліпіно. Але основною мовою навчання, засобів масової інформації та адміністративного управління залишається англійська, якою володіє 50 % населення країни.
У релігійному питанні Філіппіни - унікальне явище. Це єдина в Азії держава, де майже всі жителі є християнами (трохи менше 94 %). П’ять відсотків філіппінців - мусульмани, а менше двох відсотків - послідовники місцевих традиційних вірувань.
Основні заняття остров’ян - сільське господарство, лісовництво та риболовля. Більше половини населення і нині мешкає в хижах на палях чи просто на землі, укритих соломою або пальмовим листям. Сплять жителі на підлозі, простеливши циновки з того ж листя пальми, їжу готують на відкритому вогні, білизну перуть у річці, а після заходу сонця користуються гасовими лампами. Але порівняно з народом самаль (архіпелаг Сулу) ці остров’яни справжні багатії, бо на архіпелазі люди взагалі найчастіше мешкають прямо в човнах. Багато хто з них промишляє контрабандою чи піратством. А ось міське населення може похвалитися будинками з двоскатними дахами та балконами, прикрашеними вирізьбленими птахами, зміями, драконами та квітами.
Основою суспільного ладу на Філіппінах є родина. Розлучення на островах заборонені законом. Філіппінці здебільшого дотримуються традиційного одягу своїх далеких пращурів: жінки носять сарі, чоловіки - пов’язку на стегнах чи штани.
На островах і досі практикується підрубно-вогнева система землеробства: ділянка лісу випалюється, і на цьому місці кілька років вирощують рис, солодку картоплю, кукурудзу, таро, овочі та фрукти, кокоси (85 % кокосової олії на світовому ринку - продукція Філіппін), каву, гевею, цукрову тростину, рами, абаку (манільську коноплю) та високоякісний тютюн. Потім обробляється інша ділянка. Саме через такий спосіб ведення господарства територія лісів на островах катастрофічно скорочується. На Філіппінах також розвинене терасне поливне землеробство. На острові Лусон гігантські сходи терас мають до шести метрів висоти кожна! Крім того, на рисових полях і в проточній воді ловлять крабів, креветок, молюсків. А в місцевих господарствах вирощують свиней, буйволів, курей.
Сільськогосподарська продукція та деревина були основою економіки Філіппін аж до початку Другої світової війни. Але з проголошенням незалежності більшу частину національного прибутку дають державі підприємства обробної промисловості: електронного обладнання, взуття та одягу, лікарських препаратів, фанери та шпону, паперу, побутової техніки. На островах також виробляють скло, цемент, добрива, хімічні товари, чорні метали та продукти переробки нафти. У країну постійно надходять закордонні інвестиції із США, Японії та Тайваню. Понад 30 % акцій 1000 великих місцевих корпорацій нині взагалі належать іноземцям. Розподіл прибутків серед населення дуже нерівномірний: більше третини філіппінців живуть за межею бідності. Шість мільйонів остров’ян у пошуках кращого життя подалися за межі країни.
Надра цих островів багаті на вугілля, нафту, золото, сировину для цементної промисловості, вапняк, мідь, нікель, залізо, срібло, марганець, цинк та кобальт. Крім того, країна входить у десятку основних світових виробників хрому. А от економічну кризу, яка тривала 20 років, тут змогли подолати тільки в 1993 р. До речі, ця острівна країна є другою у світі (після США) за масштабами розвитку геотермальної електроенергетики.
Цікаво, що Філіппіни свого часу були одним із засновників ООН. Нині в Манілі розміщено правління Азіатського банку розвитку. Держава є членом Асоціації країн Південно-Східної Азії та Всесвітньої торговельної організації. Грошова одиниця - філіппінське песо.
Рисові поля на сходах терас
Будинок адміністрації провінції Себу
Автодорожний та залізничний транспорт на островах розвинені досить добре. Але уявіть цю країну без морських перевезень. Тисячі місцевих рейсів обслуговують більше 500 філіппінських портів, а до кількох десятків з них можуть заходити також океанські кораблі. Крім того, в країні діють 87 аеропортів, два з них є міжнародними.
Система освіти на Філіппінах передбачає безкоштовне шкільне навчання, можливість отримати вищу освіту в одному з десятка місцевих університетів, у професійних коледжах, педагогічних та технічних училищах (безкоштовно) та ряді приватних навчальних закладів (платно).
За легендою, Ф. Магеллан, який власне й відкрив для Європи Філіппінські острови, сказав: «Якщо є рай на землі, то він тут!» І країна підтримує таку репутацію не тільки завдяки пейзажам чи клімату, але й традіційним святам. Їх на островах сила-силенна. Тільки офіційних, державних налічується двадцять! А ще загальнонаціональні, провінційні, міські, сільські та багато інших… Різноманітність приводів для радості вражає: свята рису, квітів, плодів, водяних буйволів, повітряних зміїв, ліхтарів, свічок, танців, народних пісень і навіть. смаженого поросяти! Деякі з них тривають кілька днів, отож школярі та студенти ще з XIX ст. звикли називати день між двома святами «містком». Під час свят усюди лунає музика, проходять фестивалі, музичні концерти, костюмовані паради, релігійні процесії, театралізовані вистави, конкурси краси, змагання співаків, танцюристів, повітряних зміїв, бої биків та півнів, феєрверки. Але справді загальними в країні визнаються лише Різдво, Новий рік, Страсний тиждень, Великдень, Травневі свята та День усіх святих.
До речі, під час Страсного тижня на Філіппінах і досі можна побачити, як люди повторюють шлях Христа на Голгофу. Вони тягнуть важкий хрест, на голови надягають справжні тернові вінці, а спеціально найняті люди лупцюють їх довгими батогами, в які часто вплітають осколки скла. А на деяких островах у ці ж дні інсценується розп’яття Христа. Уявіть - відбою від добровольців немає! Хоча отримані рани загоюються більше місяця. Один з найбільш активних місцевих жителів був розп’ятий вісім разів, і дірки на його долонях уже не заростають.
Третій тиждень січня присвячено святу Ати-Атихан. Це історико-етнічне дійство розповідає про реальні події давно минулих часів, коли місцевих жителів ати малайські князі дату вигнали з родючих рівнин у гори, «заплативши» їм за втрачену власність шомполами, кинджалами та намистом. Відтоді (уже вісім століть) обидві сторони зустрічаються щороку на спільному святі, хоча самих ати вже майже не залишилось, а їхні ролі грають місцеві сільські хлопчаки.
Одним з найяскравіших свят, безперечно, є Тадтарин, названий так за ім’ям давньофіліппінської богині, покровительки жінок-матерів. Під час цих трьох днів тихі, обтяжені різноманітними клопотами філіппінки дозволяють собі відпочити так, як їм заманеться.