Крах чорних гномів
Шрифт:
— Я згадав Париж, панове, — ковтнув води з склянки, — зовсім не випадково. Справа в тому, що перед виїздом сюди я бесідував з кількома особами, щоб виробити спільну думку, або, якщо хочете, платформу американських ділових кіл у переговорах з вами. Назву лише деякі прізвища зацікавлених осіб, від імені яких, зокрема, і виступаю тут. До речі, одна з цих осіб очолює Управління стратегічних служб у Парижі і має можливість безпосередньо впливати не лише е-е… на хід військових операцій. Це Девід Брюс — зять усім вам відомого Ендрю Меллона. Крім нього, до нашої платформи приєднуються сини Моргана — Джуніус і Генрі. Вони консультувалися
— Мені приємно чути це, — вклонився той. — А ще приємніше буде побачитися з містерами Біглоу і Брігсом.
— Я з задоволенням перекажу їм ваші слова, — підхопив Грейн. — Але ближче до діла, панове. Мені доручено інформувати вас, що два тижні тому Управління стратегічних служб — і в цьому неабияка заслуга сера Девіда Брюса — подало урядові Сполучених Штатів меморандум з досить втішною для вас, панове, назвою. Як ви дивитесь на неї: “Про економічні наслідки позбавлення Німеччини її важкої промисловості”? Чи не здається вам, панове, що у цій назві є глибокий зміст?
Повідомлення Грейна справило враження. Навіть Краузе, який, здавалося, уособлював німецьку респектабельність, почав перешіптуватися з сусідою.
Грейн підвівся. Вперся короткими руками в стіл, втупив погляд у присутніх.
— Ви можете заперечити, — продовжив, — мовляв, ми ділимо шкуру невбитого ведмедя. Але ж будемо дивитись правді у вічі: війна скоро закінчиться і, на жаль, не так, як би нам хотілося. Невдалий замах полковника графа фон Штауффенберга позбавив нас надії на сепаратний мир, і тепер ми не можемо не рахуватися з наслідками російського наступу та червоною небезпекою не лише для Німеччини.
— І ви говорите це в той час, коли ваш президент і Черчілль заграють зі Сталіним! — не витримав хтось.
— Не сприймайте це всерйоз, — заспокоїв Грейн. — Розбурхались стихії, і зараз не так легко вгамувати їх. Врахуйте світову антифашистську думку, і ви зрозумієте, як нелегко керівникам США. Ця ж обставина є серйозним гальмом і при здійсненні наших планів, панове, і мені не хотілося б малювати все в рожевих тонах. Нам доведеться долати труднощі — і значні труднощі; в тому числі й деяку прямолінійність президента Рузвельта, який схильний до поступок росіянам. Але, панове, перспективи не такі вже й сумні — ми категорично проти так званої деіндустріалізації Німеччини, проблеми, з якою носяться ліберали й комуністи. Ваша справа — наша справа, і лише політичні кретини та наші вороги не враховують, хто свого часу вкладав капітал у німецьку промисловість. Ми не рубатимемо сук, на якому сидимо самі, і наполягатимемо на тому, щоб допомогти післявоєнній Німеччині відбудувати промислові підприємства, розвинути експорт і знайти ринки.
— На яких умовах? — запитав директор банку.
— У кожному конкретному випадку це питання вирішуватиметься самостійно. Та ми можемо вже зараз сформулювати два основні пункти, які повинні стати наріжним каменем нашого співробітництва. По-перше — превентивне місце для американського капіталу в Німеччині. Зрозуміло: німецьким компаніям доведеться залучати іноземний капітал для відновлення економічного потенціалу країни. Наші корпорації сподіваються, що ми, вже маючи солідний досвід співробітництва, плідно продовжуватимемо його. По-друге, вже зараз ми повинні продумати заходи — аби жодні цінні папери, технічні новинки фірм, патенти тощо не потрапили до рук червоних. Ми не можемо зараз передбачити, де саме пройде лінія, котра поділить Німеччину на зони західного та східного впливу, нинішній великий наступ росіян плутає всі карти.
Грейн почервонів і часто облизував засмаглі губи. Роздратовано смикнув краватку, мовив сухо:
— Якщо б не безрозсудлива політика вашого фюрера, становище було 6 більш сприятливе. Наступ в Арденнах — невчасний і, хоч звучить це, на перший погляд, парадоксально, насамперед нашкодив вам — майбутній Німеччині. Якщо б ми зайняли Берлін і вийшли на Одер, то зовсім по-іншому розмовляли із Сталіним.
— А також з нами… — буркнув сивий літній чоловік, що весь час мерзлякувато кутався у вовняний шарф. “Сільман, — згадав Кремер, — віце-президент компанії “Сіменса”.
— Я не розумію вас, — розвів руками Грейн, — невже ви віддаєте перевагу червоним?
— Навіщо ж пересмикувати! — розсердився Сільман.
— Панове, — втрутився Краузе, — ми ніколи не домовимось, якщо не загнуздаємо емоції. І якщо не виходитимемо з беззаперечного факту — як не важко визнати це, — що війну все-таки програємо ми.
— До капітуляції ще далеко, — не здавався Сільман.
— Тут зібрались розсудливі люди, а не пройдисвіти зі штабу фюрера, — пробуркотів Краузе, і ми добре розуміємо, що до чого. Особисто я вважаю умови, викладені містером Грейном, прийнятними,
— Я ще не закінчив, — підняв руку сенатор. — Мене просили попередити вас, що американські монополії, враховуючи наші спільні інтереси, — я підкреслюю це, — і надалі відстоюватимуть розвиток економічного потенціалу Німеччини. На першому етапі після війни, враховуючи небажаний міжнародний резонанс, доведеться обмежитись пунктами меморандуму, про який я говорив. Але ми готуємо пропозиції відносно припинення демонтажу німецьких підприємств. Правда, кілька заводів, — знов розлючено смикнув за краватку, — хоча б для припинення розмов, доведеться демонтувати.
— Якщо вони залишаться до кінця війни, — мовив директор Дрезденського банку. — Ваша авіація починає просто хуліганити…
— Ми не завжди можемо знайти спільну мову з військовим командуванням, — скривився Грейн. — Англійці вважають це відплатою за бомбардування Лондона. Та й у нас, у Штатах, досить наелектризоване повітря. Потрібен час, аби все стало на свої місця. І цей час прийде, панове. Я обіцяю вам — і це не марна балаканина, — що вилучення за рахунок репарацій провадитимуться лише на перших кроках. Ми дозволимо вам необмежений експорт на іноземні ринки, відмовимось від націоналізації промисловості. Все, що зараз пишуть газети з цього питання, — пропагандистське базікання, і йому можуть вірити лише дуже наївні люди.
— Газети формують громадську думку, — зауважив Краузе.
— Ну і що ж! — посміхнувся Грейн. — Ви рахувалися з громадською думкою, коли робили Гітлера канцлером?
— Ось така розмова мені вже подобається! — заявив Сільман, і всі пожвавішали.
Грейн зрозумів: час закінчувати.
— Я прошу вас, — мовив, — усі конкретні питання, пов’язані з нашою сьогоднішньою розмовою, вирішувати з містером фон Вайгангом. Я закінчив, панове.