Іліада
Шрифт:
209] Перед собою – знамення егідодержавного Зевса. 210] Полідамант підійшов до хороброго Гектора й мовив:
211] «Гекторе, лаєш ти завжди мене, хоч на зборах я навіть 212] Мовив би й слушно. Вважаєш, ніхто із простого народу 213] Ані у раді, ані на війні аж ніяк не повинен 214] В чомусь перечить тобі, твою лише множити владу! 215] Але й тепер я скажу те, що слушним мені видається. 216] Далі не йдімо перед човнами з данаями битись. 217] Ось що, гадаю я, статись повинно, якщо над троянським 218] Військом, що мало вже рів переходити, справді ліворуч 219] Птах із'явився, орел, який високо в небі ширяє, – 220] В пазурах ніс він потвору скривавлену, – змій величезний 221] Був ще живий. Та орел упустив його, милого дому 222] Не досягнувши, й не встиг своїм дітям оддати в поживу. 223]
230] Скоса поглянувши, Гектор сказав йому шоломосяйний:
231] «Полідаманте, не дуже ти мовив мені до вподоби! 232] Міг би і краще за це ти інше придумати слово. 233] А як і справді оте, що я чув, ти свідомо промовив, 234] То, очевидно, у тебе і розум боги відібрали! 235] Радиш забути мені громоносного Зевса веління 236] Ті, що здійснити він сам обіцяв, головою кивнувши; 237] А замість того порадив ти вірити ширококрилим 238] Птахам, – на них я не знаюсь, і зовсім мене не тривожить, 239] Чи полетять вони вправо, де сонце з-за обрію сходить, 240] Чи подадуться ліворуч, де заходу морок темніє. 241] Будьмо ж слухняні одній лише волі великого Зевса: 242] Смертних-бо всіх і безсмертних у владі своїй він тримає. 243] В нас-бо найкраще знамення одне – захищати вітчизну. 244] Але чого ти злякався війни й бойового завзяття? 245] Навіть якби у бою до єдиного всі полягли ми 246] Перед човнами аргеїв, тобі не грозила б загибель, – 247] В серці ж ні стійкості в тебе нема, ні вогню бойового. 248] А як від бою ухилишся ти, або іншого мужа 249] Словом намовиш улесливим з грізної битви тікати, 250] Спис мій одразу тебе і життя, і дихання позбавить».
251] Мовивши це, він подався вперед, а за ним поспішили 252] З криком шаленим трояни. Тим часом і Зевс громовладний 253] З пагір ідейських послав із вітром поривчастим бурю 254] Й запорошив кораблі усі пилом. Тоді він ахеям 255] Розум затьмарив, троянам готуючи й Гектору славу. 256] Зевса знаменню і власній довірившись силі, трояни 257] Мурів ахейських величну твердиню звалить намагались, 258] Виступи веж руйнували, крушили зубчаті бійниці, 259] Стали підоймами палі розхитувать ті, що ахеї 260] Глибоко в землю забили, – найперші підвалини вежам. 261] їх вивертали вони, сподіваючись мури ахейські 262] Геть розвалить. Та данаї ні кроку не сходили з місця. 263] Загородивши щитами з бичачої шкіри бійниці, 264] По ворогах, що на вал налягли, вони били нещадно.
265] Двоє Еантів тим часом, проходячи всюди по вежах, 266] Духу бійцям додавали й відвагу будили ахеям. 267] Лагідним словом одних, а інших жорстким бадьорили, 268] Лиш помічали, що бою завзятого хтось уникає:
269] «Друзі! Чи хто видатніший з аргейських мужів, чи середній, 270] Чи навіть слабший від інших, – не всі-бо однакові люди 271] В битві бувають, – нині для кожного знайдеться діло! 272] Це ви знаєте добре й самі. Хай ніхто не посміє 273] До кораблів повертати назад, оцей заклик почувши! 274] Сміло рушайте вперед, один в однім підтримуйте мужність! 275] Хай допоможе вам Зевс-олімпієць, що блискавки мече, 276] Приступ ворожий відбить і троян в Іліон одігнати!»
277] Так гукали вони, спонукаючи битись ахеїв. 278] Наче зимового дня сніжини посиплються густо 279] В час заметілі, коли посилає нам Зевс велемудрий 280] Сніг той, щоб стріли своєї могутності людям явити. 281] Вітри приспавши, сніжить безнастанно, аж поки покриє 282] Гір верховини високі, і скель гостроверхе бескеття, 283] Луки на лотос багаті, і людські поля плодоносні, 284] І узбережжя устеле, і сивого моря затоки; 285] Хвиля лише, набігаючи, сніг поглинає, все інше 286] Білою вкрите габою, що Зевс хуртовинням навіє. 287] Так безнастанно й каміння з обох боків сипалось густо – 288] То на троян, а то від троян на загони ахейські 289] Градом летіло каміння, аж гуркіт лунав понад валом.
290] Та не змогли б ні трояни тоді, ні осяйливий Гектор 291] Брами у мурі зламать чи великі запори, аж поки 292] Не спрямував на аргеїв сина свого Сарпедона 293] Зевс велемудрий, як лева того на волів круторогих. 294] Виставив той уперед свій щит, звідусюди округлий, 295] Кутий із міді, карбований, – гарно скував його вмілий 296] Мідник, зсередини шкури волові приладивши щільно 297] Й дратвою їх золотою по мідному колу прошивши. 298] Щит той піднявши й списами двома потрясаючи грізно,
299] Кинувся так Сарпедон, наче лев, що, зростаючи в горах, 300] М'яса вже довго не їв, і безтрепетний дух його гонить 301] Вдертись до жирних овець через тин, загороджений щільно. 302] Навіть зустрівши мужів-пастухів, що отару овечу 303] З поміччю псів стережуть, озброєні добре списами, 304] Спроби, проте, не зробивши, іти від кошари не хоче, 305] Але, стрибнувши до неї, хапає вівцю або перший 306] Падає сам, уражений списом з правиці міцної. 307] Так же тоді спонукав богорівного дух Сарпедона 308] Рушити сміло на вал і крушити зубчать-бійниці. 309] Зразу ж тоді він Главка гукнув, Гіпполохову парость:
310] «Главку, чому над всіма нас в Лікійському краї шанують 311] Місцем на учтах, і м'ясом найкращим, і келихом повним 312] Люди усі, і на нас, немов на богів, споглядають? 313] Маємо й кращий землі ми наділ понад берегом Ксанту 314] Із виноградником гарним, і ниву, що родить пшеницю. 315] Тим-то нам першими треба стояти тепер у лікійських 316] Лавах і сміливо в розпал гарячого кидатись бою, 317] Щоб говорив про нас кожен з лікіян у кованих латах: 318] «Ні, не без слави у рідній країні лікійській керують 319] Наші державці; їдять недаремно овець вони жирних, 320] Вина медові п'ючи найсолодші, – зате ж бо й велика 321] Доблесть їх, – завжди-бо в перших лікійських рядах вони б'ються». 322] Любий, якби із цієї війни ми цілими вийшли, 323] Стали безсмертні навік і ніколи уже не старілись, 324] То не хотів би я й сам між передніми лавами битись, 325] Не посилав би й тебе я в бої, що мужів прославляють. 326] Та звідусіль незліченні уже обступили нас Кери 327] Смерті, – ані утекти, ні сховатись од них неможливо. 328] Отже, вперед! Чи ми комусь славу здобудем, чи нам він!»
329] Мовив так, і Главк не перечив йому й не протививсь. 330] Рушили прямо вони із лікійським загоном численним. 331] Жахом охоплений був Менестей тоді, син Петеоя, – 332] Прямо на нього до вежі ішли і несли вони лихо. 333] Він озирнувся по вежах ахейських навкруг, чи не видно 334] Близько вождів, щоб нещастя від друзів його відвернути. 335] Ось він Еантів побачив обох, у війні ненаситних, 336] З ними стояв іще й Тевкр, що тільки-но з свого намету 337] Вийшов. Але Менестея, хоч був недалеко, не чули – 338] Так гуркотіло навкруг, аж сягаючи неба самого, 339] Від брязкотіння великих щитів, конегривих шоломів 340] 1 Та від розбиваних брам, що замикані міцно стояли, – 341] їх зруйнувать намагались трояни, щоб далі пробитись. 342] Зразу ж Тоота-окличника шле він тоді до Еантів:
343] «Швидше біжи та Еанта поклич, богосвітлий Тооте,
344] А коли можна, обох, – отак воно буде найкраще, 345] Нас-бо чекає усіх велика біда незабаром: 346] Напосідають на нас лікійські вожді, що й раніше 347] Несамовите завзяття в жорстоких боях виявляли. 348] Тільки ж коли і там уже скрута в борні виникає, 349] Хай хоч один сюди прийде могутній Еант Теламоній 350] Разом із Тевкром, що луком майстерно своїм володіє».
351] Мовив він так. Не перечив, почувши це слово, окличник, 352] Кинувся бігти уздовж він стіни міднозбройних ахеїв, 353] Перед Бантами став і до них, поспішаючи, мовив:
354] «Вас, Еантів обох, вождів міднозбройних аргеїв, 355] Просить улюблений син Петеоя, годованця Зевса, 356] Стати на поміч, хоч трохи з ним скруту борні розділити 357] І, коли можна, удвох, – отак воно буде найкраще, 358] Там-бо чекає усіх велика біда незабаром: 359] Напосідають на них лікійські вожді, що й раніше 360] Несамовите завзяття в жорстоких боях виявляли. 361] Тільки ж коли тут уже скрута в борні виникає, 362] Хай хоч один туди прийде могутній Еант Теламоній 363] Разом із Тевкром, що луком майстерно своїм володіє».