Іліада

Гомер

219] «Ідоменею мій, крітян пораднику, де ж ті погрози 220] Ділись, що Трої синам колись так грозили ахеї?»

221] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:

222] «О Тоанте, ніхто із ахеїв, наскільки я знаю, 223] В цьому не винен: усі-бо ми стійко уміємо битись, 224] Ні малодушним ніхто не охоплений ляком, ні з бою 225] Досі ніхто не тікав боягузливо. Мабуть, Кроніду 226] Вельмимогутньому так до вподоби припало – безславну 227] Згубу далеко від Аргоса людям наслати ахейським. 228] Але, Тоанте, і сам ти був досі душею завзятий, 229] Вмів підбадьорити й іншого ти, занепалого духом, 230] Не підступайся тепер, клич кожного мужа з собою».

231] В відповідь так Посейдон йому мовив, землі потрясатель:

232] «Ідоменею, хай муж той додому уже не поверне 233] З Трої, хай краще забавою стане собакам той воїн, 234] Що утікати б сьогодні із поля посмів бойового! 235] Ну-бо до зброї, й зі мною ходімо! Пора вже до бою 236] Нам поспішать! Хоч і двоє нас, будемо й ми чимсь корисні! 237] Навіть і кволії люди, з'єднавшися, Здатні на доблесть, 238] Ми ж таки можемо вдвох і з сильнішими стати до бою».

239] Мовив це бог і знов до людської борні повернувся. 240] Ідоменей же подавсь до напнутого гарно намету, 241] Лати красиві на тіло надів і, вхопивши два списи, 242] Кинувсь з намету, подібний на блискавку ту, що Кроніон, 243] Взявши в долоню свою, з світлосяйного кинув Олімпу – 244] Людям знамення, – й сліпучим вона все освітлює сяйвом. 245] Так у героя, що біг, мідні лати на грудях блищали. 246] Неподалік од намету Молід Меріон йому стрівся, 247] Славний супутник його, – приходив він мідного списа 248] Взяти. До нього звернулася Ідоменеєва сила:

249] «Як це ти тут, Меріоне, товаришу мій прудконогий, 250] Нащо війну ти покинув і січі кривавої поле? 251] Чи не поранений ти, і стріли тебе зморює вістря? 252] Чи ти із вістю по мене прийшов? Та я й сам не збираюсь 253] Тут, у наметі, сидіти, а йду до кривавого бою».

254] В відповідь так Меріон до нього розсудливий мовив: 255] «Ідоменею мій, крітян пораднику мідянозбройних! 256] Йшов я гострого списа, якщо він лишивсь у наметі, 257] Взяти. Той, що був досі у мене, в бою поламав я, 258] В щит Деїфоба ударивши, високодумного мужа».

259] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив: 260] «Знайдеш списів, як схочеш, не тільки один, а двадцять, 261] Поряд в наметі стоять при стіні вони ясноблискучій, 262] В Трої з побитих я їх познімав, не вважаю-бо гідним, 263] Стоячи здалеку десь, із мужами ворожими битись. 264] Тим-то списів і горбатих щитів є у мене багато, 265] Панцирів, сяючих ясно, та ще й конегривих шоломів». 266] В відповідь так Меріон до нього розсудливий мовив: 267] «В мене самого в наметі, та ще й в кораблі моїм чорнім 268] Здобичі досить троянської, йти лиш по неї не близько. 269] Правду сказати, і я не забув ще про доблесть воєнну: 270] В перших-бо лавах на січу, де слави мужі набувають, 271] Й я виступаю, як тільки-но звада воєнна почнеться. 272] Може, кому невідомо з ахейських мужів міднозбройних, 273] Як я тримався в бою, а ти ж мене, думаю, знаєш».

274] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив: 275] «Знаю я доблесть твою! Навіщо про це й говорити? 276] Хай би нас, найсміливіших, біля кораблів тут послали 277] В засідку, в ній-бо найкраще мужів виявляється доблесть, 278] І боягуза і мужню людину тут легко пізнати. 279] Тож боязкий всечасно міняється весь на обличчі, 280] Всидіть спокійно йому не дає його дух полохливий, 281] То на одну він, а то на обидві ноги присідає, 282] В грудях його боязливих страшенно колотиться серце, 283] Смерті одної він жде й цокотить мимоволі зубами. 284] Мужній в обличчі не міниться, трепет його малодушний 285] Не обнімає, хоч би він у засідку вперше виходив, 286] Просить лише, щоб у січу жорстоку чимшвидше втрутитись. 287] Не зневажав би ніхто там ні рук, ані сили твоєї. 288] А як в бою ти стрілою чи списом поранений був би, 289] То не в потилицю втрапила б зброя тобі і не в спину, 290] Тільки у груди або у живіт ти удар той прийняв би, 291] Сміло йдучи уперед на розмову із ворогом збройну. 292] Годі, проте, гомоніть нам, як діти оті нерозумні, 293] Стоячи марно, щоб хтось нам ізгорда не став дорікати. 294] Але ходім до намету, міцного там вибереш списа».

295] Так він сказав. Меріон же, на бистрого схожий Арея, 296] Кинувся вмить до намету і взяв собі мідного списа. 297] Ідоменеєві вслід він побіг, пориваючись в битву. 298] Як людовбивця Арей, вирушає до грізного бою

299] Й разом і син його любий, безтрепетний Жах нездоланний, 300] Що й витривалий в боях войовник його серцем жахнеться. 301] Разом збройно летять із Фракії вони на ефірів 302] Чи на флегіян хоробрих, але не зважають на просьби 303] Двох цих сторін, і тільки одній вони славу дарують. 304] Ідоменей з Меріоном, керманичі крітського люду, 305] Кинулись так же у битву в блискучім озброєнні міднім. 306] Перший тоді Меріон таке йому слово промовив:

307] «Де б ти хотів, Девкаліде, із ворогом стати до бою? 308] Де ти, чи з правого вийдеш крила, чи з середини війська, 309] Чи, може, з лівого краю? Ніде-бо як тут, я вважаю, 310] Не потребують так помочі довговолосі ахеї».

311] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:

312] «Інші в нас є, посередині наші човни захищати – 313] Двоє Еантів і Тевкр, найкращий в ахейському стані 314] З лука стрілець, відмінний також і в бою рукопашнім. 315] Можуть жадобу вони вдовольнити неситого в битвах 316] Гектора, сина Пріама, який він не є премогутній. 317] Буде нелегко йому, хоч би й як поривався він битись, 318] Щоб подолати відвагу і силу їх рук незборенних, 319] Нам підпалить кораблі, – хіба громовладний Кроніон 320] Кине палаючу сам головню в кораблі наші бистрі. 321] Та не уступить людині Еант Теламоній великий, 322] Як смертородна вона і годується зерном Деметри, 323] Й міддю її чи камінням можна великим убити. 324] Навіть Ахіллу, мужів переборцю, в бою рукопашнім 325] Він не уступить, дарма що у русі зрівнятись не може. 326] Станьмо ж обидва на лівім крилі, щоб побачити швидше, 327] Хто кому славу придбає, – чи ми кому-небудь, чи нам хтось».

328] Так він сказав. Меріон же, на бистрого схожий Арея, 329] Рушив із місця, й дійшли вони лав, про які говорив той.

330] Ідоменея уздрівши, на полум'я схожого міццю, 331] Разом з супутцем, в озброєнні міднім тонкої роботи, 332] З криком трояни на них усі кинулись натовпом цілим. 333] І заклубочився вир бойовий при кормах корабельних, 334] Мов буревій, що у посвисті буйних вітрів шаленіє 335] В спеку страшну, коли пилом глибоким покрито дороги 336] Й куряви хмари здіймаються вгору від вихорів стрічних, – 337] Так завихрилася й битва між воїв, що прагнули буйно 338] В січі вбивать один одного й гострою нищити міддю. 339] Поле-бо людоубивчого бою наїжилось лісом 340] Довгих списів, що проймають тіла. Засліпилися очі 341] Сяєвом мідних шоломів, яскравих щитів та блискучих 342] Панцирів, ясно начищених лат на могутливих плечах 343] Воїв, що в битву ішли. І лише загартований серцем

344] Не засмутився б, на їх поглядаючи труд, а радів би.

345] Кронові ж дужі сини, своє замишляючи кожен, 346] Вже готували героям мужам жахливі нещастя. 347] Зевс-бо троянам і Ректору волив послати звитягу, 348] Щоб прудконогого вславить Ахілла. Але не бажав він 349] Люд ахейський цілком погубить біля стін Іліона, 350] Тільки Фетіду хотів вшанувать з її сином хоробрим. 351] А Посейдон, між ахеїв проходячи, дух їм підносив, 352] Потай із сивого випливши моря. За них він журився, 353] Доланих військом троянським, і гнівався дуже на Зевса. 354] Хоч і обидва одного були вони племені й роду, 355] Перший, проте, між них Зевс народився і більше міг знати. 356] Саме тому Посейдон ухилявсь помагати одверто 357] Й потай, у постаті людській, підносив їм дух войовничий. 358] Линву війни й ворожнечі для всіх обопільно страшної, 359] Кожен із свого кінця зав'язавши, боги натягали, 360] Линву міцну і тривку, що розслабила многим коліна.

361] Саме тоді данайських загонів вожай напівсивий 362] Ідоменей на троян налетів і нагнав на них жаху. 363] Отріонея убив він, що, в Трою з Кабеса прибувши, 364] Слави воєнної щойно іще сподівався зажити. 365] Прагнув без викупу він найкращу Пріамову доньку, 366] Юну Кассандру, за себе узяти, за те обіцяв він 367] Річ немалу – од Трої ахейських синів одігнати. 368] Згодився старець Пріам, кивком голови обіцявши 369] Доньку за нього віддати, і той у цій бився надії. 370] Щойно він виступив гордо, як списом у нього блискучим 371] Ідоменей, замахнувшись, поцілив. Не стримала мідна 372] Броня удару, і спис посеред живота йому влучив. 373] Тяжко він гримнув об землю, а той, похваляючись, крикнув: