Іліада
Шрифт:
52] В відповідь Нестор до нього промовив, їздець староденний: 53] «Справді, усе, очевидно, збувається нині, і навіть 54] Зевс громовладний не міг би тепер анічого змінити. 55] Вже-бо зруйновано вал, що досі його ми вважали 56] Захистом для кораблів і для себе самих нездоланним. 57] Та вороги біля наших швидких кораблів безустанно 58] Б'ються весь час. Не впізнати уже, хоч би й як ти вдивлявся, 59] Звідки біжать і куди охоплені страхом ахеї, 60] Так без розбору їх б'ють, і крики аж неба сягають. 61] Отже, подумаймо справді, чим можна залагодить справу, 62] Як допоможе тут розум. Та в битву назад повертатись 63] Я б вам не радив: пораненим годі уже воювати».
64] Знову промовив до нього володар мужів Агамемнон: 65] «Несторе, раз вороги уже перед кормами воюють, 66] Не помогли ані рів, ані вал, побудований міцно, 67] Хоч, потрудившись над ними, надіялись мати данаї 68] Захист і для кораблів, і для
74] Але давайте-но краще вчинімо оте, що скажу я: 75] Ті кораблі, що над краєм морського стоять узбережжя, 76] Зараз стягнімо, на хвилі божистого моря спустімо 77] Й позакріпляймо на котвах надійних, ще поки священна 78] Ніч не настала і поки свій напад іще відкладають 79] Трої сини. А тоді й кораблі ми спустимо інші. 80] Зовсім не сором біди уникати хоч би й серед ночі. 81] Втечею краще уникнуть біди, ніж загибелі ждати». 82] Глянув спідлоба і мовив тоді Одіссей велемудрий: 83] «Що за слова в тебе йдуть крізь зубів огорожу, Атріде? 84] Краще, нещасний, над військом тобі боягузів нікчемних 85] Бути вождем, ніж над нами, що в труднощах воєн жорстоких 86] Змалку й до самої старості Зевс нам великий призначив 87] Поневірятися, поки усі до останнього згинем. 88] Отже, ти широковуличну хочеш покинути Трою, 89] Знявши облогу, що стільки для неї ми лиха зазнали? 90] Краще мовчи, щоб інший не чув із ахеїв хто-небудь 91] Слова, яке із уст не злетіло б у жодного мужа, 92] Що у думках до ладу свою вміє обдумати мову, 93] Вождь берловладний, якому стільки скоряється війська, 94] Скільки аргейського люду під владою маєш своєю. 95] До глибини я обурений тим, ЩО отут говорив ти. 96] В час колотнечі-бо ти загадуєш нам бойової 97] В море стягнуть кораблі добропалубні, щоб іще більше 98] Втіхи було для троян, які вже і так нас долають, 99] Нам же була б тоді певна загибель. Ніхю-бо з ахеїв 100] В битві не встоїть, якщо кораблі ми постягуєм в море, 101] Тил свій обернуть вони і запал до бою утратять. 102] Тільки пошкодить твоя нам порада, керманичу люду!» 103] Відповідаючи, мовив володар мужів Агамемнон: 104] «О Одіссею, як глибоко серце моє ти жорстоким 105] Вразив докором! Нікого не силував я із ахеїв 106] В море стягать кораблі добропалубні проти їх волі. 107] Хай нам пораду інший хто-небудь подасть розумнішу – 108] Чи молодий, чи старий, – послухаю кожного радо». 109] З-поміж присутніх озвався тоді Діомед гучномовний: 110] «Близько той муж, недалеко шукать, якщо схочете тільки 111] Слухать мене і не будете в гніві за те ви на мене, 112] Що за народженням я поміж вами всіма наймолодший. 113] Гордий я тим, що від славного батька і я народився, – 114] Ним був Тідей, що у Фівах земля його вкрила могильна. 115] Троє синів бездоганних на світ народилось в Портея, – 116] їхні домівки в Плевроні були й Калідоні скелястім, – 117] Агрій, Мелан і третій комонник Ойней, що був батьком 118] Батька мого і доблестю серед братів визначався.
119] Там і лишивсь він, а батько по довгих блуканнях оселю 120] В Аргосі мав, бо Зевс захотів так та інші богове. 121] Доньку Адреста він мав за дружину і жив з нею в домі, 122] Повнім усяких набутків, до того ж було в нього досить 123] Нив хлібородних, багато садів плодоносних навколо, 124] Також багато скотини. Він рівних не мав між ахеїв 125] І в списоборстві. Ви чули, напевно, й самі, що це правда. 126] Знаючи, отже, що не боягуз я й не низького роду, 127] Слушного слова мого не зневажте, яке вам скажу я. 128] Йдімо ж у бій, хоч і рани ждуть нас, адже це необхідно. 129] Але самі ми там осторонь січі триматися будем, 130] Одаль од стріл, щоб рани на рану з нас хто не одержав. 131] Лиш спонукать, заохочувать маємо інших, що досі, 132] Серцю покірні лякливому, обіч стоять і не б'ються».
133] Мовив він так, і, послухавши, всі на ту раду пристали. 134] Рушили в бій, і повів їх володар мужів Агамемнон.
135] Та не сліпим був споглядачем славний землі потрясатель, 136] Постать мужа старого прибравши, назустріч пішов їм, 137] Взяв Агамемнона, сина Атрея, за правую руку 138] Й, прямо до нього звертаючись, слово промовив крилате:
139] «Сину Атреїв! Мабуть, радіє в Ахіллових грудях 140] Серце злостиве, маючи вбивство і втечу ахеїв 141] Перед очима, нема-бо нітрохи у нім розуміння. 142] Хай пропаде він, хай бог поразить його лихом усяким! 143] Гніву ж на тебе, проте, не тримають богове блаженні, – 144] Скоро троянського війська вожді і порадники знімуть 145] Куряву скрізь по рівнині розлогій, і сам ти побачиш, 146] Як побіжать вони в місто від ваших човнів і наметів!»
147] Мовивши це, помчав він із криком гучним по долині. 148] Так наче дев'ять чи десять одразу кликнуло тисяч 149] Дужих мужів на війні, починаючи зваду Арея, – 150] Голос такий громовий із грудей земледержець могутній 151] Видав тоді і кожному в серце ахеєві буйну 152] Силу вдихнув воювати й невтомно із ворогом битись.
153] Золотошатна очима своїми поглянула Гера 154] Із верховин олімпійських і здалеку зразу впізнала 155] Рідного брата і дівера, як поспішав він у битву, 156] Що прославляє людей, і радість влилась їй у душу. 157] Зевса побачила теж, що сидів на самому вершечку 158] Іди багатоджерельної, й злість охопила їй душу. 159] Стала тоді міркувать велеока владичиця Гера, 160] Як обманути їй розум егідодержавного Зевса. 161] От яке рішення визнала врешті вона за найкраще: 162] Вийти до Зевса на Іду, самій якнайкраще прибравшись, 163] Чи не запалиться він на ложі кохання жагою
164] До її тіла, вона ж насолодним окриє й живлющим 165] Сном і повіки його, і розважності повну свідомість. 166] До спочивальні ввійшла, що Гефест, її любий нащадок, 167] Побудував, до одвірків двері міцні приладнавши 168] Із потаємним замком, щоб бог інший не міг одімкнути. 169] Гера ввійшла, за собою ясні зачиняючи двері. 170] Взявши амброзії, спершу із тіла знадливого нею 171] Змила весь порох брудний, запашною олією потім, 172] Амброзіальною, шкіру прегарну собі намастила, – 173] Лиш ворухнути ці пахощі в Зевсовім міднопорогім 174] Домі, й до неба, й землі розливаються їх аромати. 175] Ними вона намастилась, волосся собі розчесала 176] І в амброзійні тоді заплела його коси блискучі, 177] Що з голови їй безсмертної пишно донизу спадали. 178] Шати тоді амброзійні вона одягла, що Афіна 179] Виткала їй і узором красивим оздобила рясно. 180] Пряжками їх золотими на грудях вона пристебнула, 181] Підперезалася поясом з сотнею китиць барвистих, 182] В вуха проколоті вділа сережки, по троє перлинок 183] В кожній, мов ягідки спілі, й принадністю вся засвітилась. 184] Ще й покривало накинула зверху з богинь найясніша – 185] Гарне, тонке, новоткане, й біліло воно, наче сонце, 186] Пару красивих сандалій доніг підв'язала блискучих. 187] А як прикрасами цими своє приоздобила тіло, 188] Вийшла із спальні вона й, Афродіту до себе гукнувши, 189] Осторонь інших богів до неї промовила стиха:
190] «Чи ти послухаєш, доню кохана, про що попрошу я, 191] Чи не відмовиш мені, за те прогнівившись на мене, 192] Що захищаю данаїв, а ти помагаєш троянам?» 193] Відповідаючи, мовила Зевса дочка Афродіта: 194] «Геро, достойна богине, великого Кроноса донька, 195] Що ти бажаєш, скажи? Тож серце здійснить закликає, 196] Якщо здійснити я можу, якщо взагалі це здійсненне». 197] В серці ховаючи підступ, їй мовить володарка Гера: 198] «Дай мені силу кохання й принадність жагучу, що нею 199] Ти і безсмертних богів, і смертних людей підкоряєш! 200] До рубежів того краю, що живить усіх, я прямую, – 201] Предка богів навістить Океана і матір Тетію, 202] Що у домівці своїй і зростили мене, й згодували, 203] Взявши від Реї тоді ще, як Кроноса Зевс громовладний 204] Скинув із неба під землю й під вічно бурхливеє море, 205] їх навістити я йду, щоб зваду спинить безнастанну. 206] Довгий-бо час обоє вони уникають кохання 207] Й спільного ложа, – така ворожнеча їм в душу запала. 208] Якщо я зможу словами умовить їх любеє серце
209] Спільного ложа дійти і з'єднатись в обіймах кохання, – 210] Завжди шановною й любою будуть мене називати».
211] В відповідь щедра на усміхи мовила їй Афродіта:
212] «Ніяк мені й не годиться твого не послухати слова – 213] Бо ж у обіймах Зевса верховного ти спочиваєш».
214] Мовила це й розв'язала на грудях вишиваний пояс 215] Світлоузорний, що в нім розмаїті таїлися чари: 216] Запал кохання, жадання жагуче, облесні розмови 217] Та умовляння, що зводять із розуму й найрозумніших. 218] Гері цей пояс дала вона й слово таке їй сказала:
219] «На тобі, Геро, сховай поміж персів вишиваний пояс 220] Світлоузорний, усе в нім заховано. Та, сподіваюсь, 221] Ти не повернешся, не досягнувши того, що бажаєш».
222] Мовила так. Велеока до неї всміхнулася Гера 223] Й з усміхом тим сховала між персів вишиваний пояс.
224] В дім свій Зевсова донька вернулась тоді Афродіта, 225] Гера ж помчала мерщій в далечінь із верхів'їв Олімпу 226] І, Пієрію пройшовши та милу усім Ематію, 227] Перелетіла фракіян комонних засніжені гори, 228] їх верховини найвищі, землі й не торкнувшись ногами. 229] Далі вона з-над Афона-гори через море хвилясте 230] Зрештою в Лемнос прийшла, богосвітлого місто Тоанта. 231] Там вона стрілась зі Сном, що братом доводиться Смерті. 232] Взявши за руку його, таке йому слово сказала: