Іліада
Шрифт:
344] Крізь частокіл і рів прориваючись, бігли безладно 345] Хто куди міг і мусили швидше за мури ховатись. 346] Гектор кричав до троян, закликаючи голосом дужим:
347] «До кораблів поспішіть, скривавлену здобич облиште! 348] Тільки побачу, що хтось кораблі обминає ворожі, 349] Смертю він тут же загине, і вже не брати і не сестри 350] Спалять померлого тіло погребним вогнем, а собаки 351] Трупа його шматуватимуть тут, перед мурами міста!»
352] Мовив він і батогом із розмаху хльоснув по конях, 353] Лави троянські окликнувши гучно. У відповідь вої 354] Разом гукнули й своїх в колісниці запряжених коней 355] З гуркотом грізним погнали. А Феб-Аполлон перед ними 356] Легко обрушив ногами краї глибоченного рову, 357] Грузом засипав середину й вирівняв воям дорогу 358] Довгу, завширшки таку,
367] Лиш кораблів досягнувши, в утечі вони зупинились 368] І один одному дух бадьорили, підносячи руки 369] До всемогутніх богів, і кожен з них щиро молився. 370] Нестор моливсь найщиріш староденний, опора ахеїв 371] Певна, обидві руки піднімаючи в зоряне небо:
372] «Зевсе, наш батьку, як в Аргосі хто, на пшеницю багатім, 373] Палячи тучнії стегна биків чи овечок, молився 374] Про поворот свій додому, й ти схвально кивнув головою, – 375] Це спогадай і день згуби від нас одверни, олімпійче, 376] Не дозволяй тим троянам украй подолати ахеїв».
377] Так він молився, і голосно Зевс загримів велемудрий, 378] Вчувши палкі молитви староденного сина Нелея.
379] Щойно трояни почули егідодержавного Зевса 380] Гуркіт, згадали про бій і натисли ще більш на аргеїв. 381] Так, наче вал величезний широкопросторого моря 382] Вище облавків зліта корабельних під тиском могутнім 383] Буйного вихру, що хвилі високі валами здіймає, – 384] Так і трояни з оглушливим криком крізь мур пробивались, 385] Коней баских женучи, і при самих кормах вже точився 386] Бій на двогострих списах рукопашний, – ці з повозів били, 387] Ті ж вибігали на верх кораблів своїх чорних і звідти Г
388] Кидали ратища з мідними вістрями довгі й великі,
389] Що в кораблях для бою морського на дні зберігали.
390] Поки ахеї з троянами ще перед муром змагались, 391] Від кораблів бистрохідних далеко, Патрокл у наметі 392] При Евріпілі хороброму сидячи, лагідним словом 393] Серце йому утішав і сипав на рану пекучу 394] Ліки цілющі, щоб чорні йому заспокоїти болі. 395] А як побачив троян, що вони вже на мур насідають 396] Юрмами, вої ж данайські тікають з розпачливим криком, 397] В грудях не стримав ридань і, долонями гучно по стегнах 398] Ляснувши, смутком глибоким охоплений, став говорити:
399] «О Евріпіле, не можу я далі з тобою лишатись, 400] Хоч я й потрібен тобі, – там бій розпочавсь вирішальний. 401] Хай твій товариш тебе розважає, а я до Ахілла 402] Йти поспішу, до участі в битві його спонукати. 403] Може, хто зна, при помочі божій слова мої збудять 404] Дух його: тільки до доброго дружні вмовляння призводять».
405] Мовив він так, і вперед понесли його ноги. Ахеї ж 406] Опір троянам чинили; проте, хоч було тих і менше, 407] Від кораблів не здолали ворожу навалу відбити. 408] Та не здолали й трояни, данайські фаланги прорвавши, 409] Аж у середину їх кораблів і наметів дістатись. 410] Так, наче брус корабельний по шнуру вирівнюють точно 411] Руки досвідчені вправного теслі, який бездоганно 412] Знає своє ремесло, перейнявши його від Афіни, – 413] Нарівні так між троян і ахеїв точилася битва. 414] В час той, як воїни інші під іншими бились човнами, 415] Проти Еанта, вповитого славою, виступив Гектор. 416] Тяжко змагались вони при однім кораблі, але марно 417] Цей намагавсь одігнати Еанта й човна підпалити, 418] Той же – відбити його, бо Гектор був ведений богом. 419] В час той Кале'тор, Клітіїв син, що вогонь вже підносив 420] До корабля, був Еантом списом уражений в груди. 421] Тяжко він гримнув об землю, і з рук смолоскип йому випав. 422] Гектор, як тільки побачив, що брат його в перших убитий, 423] І біля чорного впав корабля, й покотився у порох, 424] Голосно так до троян заволав і до воїв лікійських:
425] «Гей ви, трояни, й лікійці, й дарданські бійці рукопашні! 426] Не відступайте від бою у тісняві цій надзвичайній, 427] Але рятуйте Кале'тора, що між човнами загинув, – 428] Славне озброєння зняти із нього не дайте ахеям».
429] Мовивши так, в Еанта він списа блискучого кинув, 430] Схибив, проте, – в Лікофрона, сина Мастора, поцілив, – 431] Що із Кітер був, товариш Еанта, і в домі у нього 432] Жив після того, як мужа убив у Кітерах священних. 433] Гектор в чоло його мідяним вістрям ударив, як поряд
434] Той із Еантом стояв. І навзнак у порох на землю 435] Впав він з корми корабля, і суглоби у нього розслабли. 436] З жаху здригнувся Еант, і так він до брата промовив:
437] «Тевкре мій любий, поліг перед нами наш вірний товариш, 438] Той Масторід, що, прийшовши з Кітер, серед нас оселився 439] Й шани у нашому домі нарівні зажив із батьками. 440] Гектор убив його, духом могутній. Де смертоносні 441] Стріли твої, де лук, Аполлоном дарований Фебом?»
442] Мовив він так, той послухав, прибіг і спинивсь біля нього 443] З луком тугим у руках, сагайдак несучи за плечима 444] З гострими стрілами, й тут же почав на троян їх пускати. 445] Впав від стріли його Кліт, осяйливий син Пейсенора, 446] Полідаманта товариш, славетного сина Пантоя, – 447] Віжки в руках він тримав, приставлений бувши до коней. 448] В'їхавши ними у гущу ахейських фаланг найгустішу, 449] Гектора врадував він і троян. Та небавом самому 450] Трапилось лихо, й ніхто не прийшов ту біду відвернути. 451] Клітові ззаду вп'ялася у шию стріла велетужна. 452] З повоза впав він тоді, й понесли наполохані коні 453] З гуркотом повіз порожній. Це зразу ж помітив володар 454] Полідамант, і перший назустріч він кинувся коням, 455] їх Астіною віддав, Протіаона синові, в руки, 456] З повозом ближче звелівши триматись і пильно глядіти 457] Коней, а сам – у лави передні назад повернувся.
458] Тевкр тоді другу стрілу проти Гектора в мідяній зброї 459] Вийняв, і січу спинив би при корабля^він ахейських, 460] Тільки б найдужчого між ворогами дихання позбавив. 461] Та не сховавсь він од розуму мудрого Зевса, що, вкривши 462] Гектора захистом, Тевкрові слави тієї відмовив. 463] Сплетену добре зірвав тятиву з бездоганного лука 464] Зевс, поки цілився той. І, блукаючи, вбік полетіла 465] Міддю зважніла стріла, і лук із руки його випав. 466] Тевкр аж здригнувся, і так тоді він до брата промовив:
467] «Горе! Якесь божество зловороже всю нашу потугу 468] Зводить нінащо! Он вирвало щойно із рук моїх лука, 469] Ще й обірвало мені тятиву новозвиту, що вранці 470] Я підв'язав, щоб часті виносити здужала стріли!»
471] В відповідь мовив йому великий Еант Теламоній:
472] «Любий, облиш свого лука спокійно лежати з тугими 473] Стрілами, раз їх знесилює бог, до данаїв ворожий. 474] Довгого списа у руки і щит захопивши на плечі, 475] Бийся з троянами сам та й інших на те підбадьорюй. 476] Як і здолає нас ворог, то не без труда він важкого 477] Візьме у нас кораблі добропалубні! Ну ж бо до бою!»
478] Мовив він так і, лук у наметі своєму лишивши, 479] Плечі покрив після того щитом собі четверошкурим, 480] А на могутнє чоло шолом він насунув добірний 481] З кінським хвостом, що над гребенем страшно вгорі розвівався. 482] Взяв іще списа міцного, окутого гострою міддю. 483] Вийшов з намету, й побіг, і біля Еанта спинився.
484] Бачачи, Гектор, що Тевкрові стали безсильними стріли, 485] Голосом дужим волав до троян і до воїв лікійських:
486] «Гей ви, трояни, й лікійці, й дарданські бійці рукопашні! 487] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу 488] Біля човнів глибодонних. На власні-бо очі я^бачив, – 489] Зевс учинив найславнішого мужа безсильними стріли! 490] Легко мужі пізнають могутливу Зевсову силу, 491] Чи то найвищу їм славу звитяги він з неба дарує, 492] Чи їх принижує, захисту їм не бажаючи дати, 493] Як от принижує нині аргеїв, а нам помагає. 494] До кораблів усі разом на бій! А як хто з вас поляже, 495] Смерть і загибель від стріл чи від гострого списа прийнявши, 496] Вмри без вагань! Не безславно йому, захищавши вітчизну, 497] Вмерти за неї! Дружина ж і діти живі зостануться, 498] Буде в безпеці і дім твій, і спадок увесь, як ахеї 499] Із кораблями своїми до рідного вернуться краю!»