Іліада
Шрифт:
588] Зразу й трояни тоді відступили й осяйливий Гектор. 589] Скільки метального дротика літ в далечінь досягає 590] З рук умілих бійця, що свою випробовує силу, 591] В дружнім змаганні чи з ворогом люто б'ючись душозгубним, 592] Стільки назад відступили трояни під тиском ахеїв. 593] Перший між воями Главк тоді, вождь щитоносних лікіян, 594] Враз обернувся і вбив Батіклея, великого духом, 595] Любого сина Халкона; в Елладі була їх домівка, 596] Щастям, достатками він між усіх вирізнявсь мірмідонян. 597] Враз обернувшися, Главк Батіклеєві прямо у груди 598] Списом ударив, коли його той уже мав наздогнати. 599] Тяжко він гримнув об землю, й жалем пройнялися ахеї, 600] Бачачи гідного мужа загибель, трояни ж раділи 601] Й, ставши круг Главка, зімкнули ряди. Тим часом ахеї 602] Доблесті не забували й несли на троян свою силу. 603] Впав від руки Меріона троянський шоломоносний 604] Муж Лаогон, син Онетора смілий, Ідейського Зевса 605] Вславлений жрець, що люди, як бога, його шанували. 606] Той його в щелепу прямо під вухо ударив, і вийшов 607] Дух
614] Спис пролетів повз нього і з пружним тремтінням встромився 615] В землю, кинутий марно міцною Енея рукою. 616] Сповнений гніву Еней до противника голосно крикнув:
617] «Скоро б тебе, Меріоне, хоча й танцівник ти моторний. 618] Спис цей приборкав назавжди, аби лиш поцілив я в тебе!»
619] В відповідь так Меріон йому, списом славетний, промовив: 620] «Важко, Енею, тобі, хоча і який ти могутній, 621] Кожному силу згасити, хто вийде в бою проти тебе 622] Збройно змагатись. Така ж, як і інші, ти смертна людина. 623] От якби в груди твої поцілив я гострою міддю, 624] То, хоч який ти могутній і сил своїх певен, оддав би 625] Славу мені, а душу – Аїдові, славному кіньми».
626] Так він сказав; відповів йому син Менойта відважний: 627] «Доблесний ти, Меріоне, та нащо таке говорити? 628] Словом лайливим, мій друже, троян від мертвого тіла 629] Не відігнати. Раніше земля кого-небудь покриє. 630] Силою рук вирішається бій, мудрим словом – нарада. 631] Ніколи тут розмовляти багато, як битися треба!»
632] Мовив це й рушив у бій, з ним подався і муж богорівний. 633] Так наче гомін в міжгір'ях від праці мужів-лісорубів 634] Гулко лунає, і здалеку чути невмовчне відлуння, – 635] Гомін такий же лунав по землі по широкодорожній 636] Від грімотливої міді й щитів шкіряних, міцно кутих, 637] Що аж гули від ударів мечів і списів двоєгострих. 638] А Сарпедона божистого, навіть при всьому старанні, 639] Не упізнати було: так стрілами, кров'ю і пилом 640] Від голови аж до п'ят було його тіло укрите. 641] Вбитого так оточили бійці, як пори весняної 642] Мухи Б оборі з гудінням глухим обліпляють дійниці, 643] Повні по вінця, коли молоко наливають у глеки, – 644] Вбитого так оточили бійці. І Зевс громовладний 645] Не одвертав своїх ясних очей од жорстокого бою. 646] Пильно дививсь на воюючих він, над убивством Патрокла 647] Глибоко в серці своїм розмишляв і думками вагався – 648] Чи хай одразу ж Патрокла на полі жорстокого бою 649] Над Сарпедоном богоподібним осяйливий Гектор 650] Гострою міддю приборкає й зніме з плечей його зброю, 651] Чи багатьом труди бойові хай Патрокл іще збільшить. 652] От що, розмисливши так, він визнав тоді за найкраще: 653] Щоб найвірніший товариш Ахілла, сина Пелея, 654] Військо троян на чолі із Гектором мідянозбройним 655] Знову до міста погнав, багатьом одібравши й дихання. 656] Гектору передусім він пройняв малодушністю серце. 657] Скочив на повіз і кинувсь тікать він, подавши троянам 658] Гасло до втечі, – пізнав терези-бо він Зевса священні.
659] Не залишились в бою і лікіяни мужні, тікати 660] Враз почали, владаря свого враженим в серце уздрівши 661] Серед громади убитих: багато-бо воїв круг нього 662] Тут полягло, як почав оцю зваду страшенну Кроніон. 663] Зразу ж ахеї з плечей Сарпедона стягнули блискучу 664] Мідяну зброю, – до кораблів однести глибодонних 665] Товаришам її дав Менойтів син нездоланний. 666] До Аполлона звернувся й сказав тоді Зевс хмаровладний:
667] «Винеси, Фебе мій любий, з-під стріл і списів Сарпедона, 668] Від почорнілої крові очисть його тіло й, віднісши 669] Аж до ріки, старанно обмий в течії струменистій, 670] Маззю натри амброзійною, в шати окутай нетлінні. 671] Потім узяти його вожаям доручи бистролетним, 672] Снові і Смерті, близнятам, нехай віднесуть його тіло 673] В рідні простори лікійські, до свого багатого люду, – 674] Там його друзі й брати поховають, насиплють могильний 675] Пагорб з надгробком, як це на пошану померлим належить».
676] Так він сказав. Аполлон не відмовив непослухом батьку, 677] Швидко з ідейських висот у січу спустився жахливу, 678] Виніс з-під стріл і списів Сарпедона божистого тіло 679] Аж до ріки, в течії струменистій обмивши старанно; 680] Маззю натер амброзійною, в шати окутав нетлінні. 681] Потім узяти його доручив вожаям бистролетним, 682] Снові і Смерті, близнятам, щоб ті віднесли його тіло 683] В рідні простори лікійські, до свого багатого люду.
684] Автомедонта із кіньми Патрокл тим*іасом гукнувши, 685] Гнати троян і лікіян почав у сліпому шаленстві. 686] О нерозумний! Стерігся б він так, як Пелід йому радив, 687] Був би загибелі злої уникнув і чорної смерті. 688] Дужча, проте, від людської є воля великого Зевса. 689] Він настрашить і хороброго й легко звитяги позбавить – 690] Навіть тоді, коли сам перед тим спонукав його битись. 691] Дух бойовий збудив він і зараз у грудях Патрокла.
692] Хто ж то був перший, Патрокле, і хто був останній, із кого 693] Зброю ти зняв, як на смерть і тебе прирекли вже богове? 694] Першим Адреста убив, тоді – Автоноя, Ехекла, 695] Потім – Періма, Мегада, Епістора ще й Меланіппа, 696] А після того –
698] Високобрамну Трою здолали б руками Патрокла 699] Взяти ахейські сини, – так бився він списом завзято, – 700] Коб не стояв тоді Феб-Аполлон на збудованій гарно 701] Вежі – на згубу йому, а троянам готуючи поміч, 702] Тричі-бо той поривався на виступ високого муру, 703] Тричі відтіль Аполлон відкидав запального Патрокла, 704] В щит сяйний щоразу нетлінною б'ючи рукою. 705] А як вчетверте він кинувся знову, на бога подібний, 706] Феб громовим йому голосом слово промовив крилате:
707] «Геть іди, паростку Зевсів! Тобі не судилось, Патрокле, 708] Списом своїм столицю відважних троян зруйнувати, 709] Ані самому Ахіллові, хоч він багато сильніший!»
710] Так він сказав. І Патрокл назад тоді трохи подався, 711] Тільки б уникнути гніву далекострільного Феба.
712] Гектор у Скейських воротах затримав баских своїх коней 713] Однокопитих, вагаючись: в вир повернутися битви, 714] Чи наказати військам за муром міським заховатись. 715] Поки роздумував він, перед ним Аполлон із'явився, 716] Постать прибравши могутнього, в повному розквіті мужа 717] Асія, – дядьком по матері був він впокірнику коней 718] Гектору, братом Гекубі і рідним Дімантові сином, 719] Що у Фрігійськім краю проживав, біля течій сангарських. 720] В постаті цій Аполлон, син Зевса, до нього промовив:
721] «Гекторе, що ж ухиливсь ти від битви? Так не годиться! 722] Будь я настільки сильніший, наскільки я слабший од тебе, 723] Ти ще скоріше у тузі страшній із війни утікав би. 724] Міцнокопитих мерщій на Патрокла жени своїх коней, 725] Може, здолаєш його, і дасть Аполлон тобі славу».
726] Мовив це бог і знов до змагання людського вернувся. 727] До Кебріона відважного крикнув осяйливий Гектор 728] Коней знов гнати у битву. А Феб-Аполлон між аргеїв, 729] Легко пройшовши в юрбі, в їх лавах страшне замішання 730] Викликав, Гектору з військом троянським готуючи славу. 731] Гектор же, інших данаїв ряди в стороні залишивши, 732] Міцнокопитих мерщій на Патрокла погнав своїх коней. 733] Сам же Патрокл тоді з колісниці зіскочив на землю 734] З ратищем в лівій руці, а в праву вхопив мармуровий 735] Камінь великий та гострий, що ледве в руці він утримав. 736] Довго не думавши, кинув його він щосили на мужа 737] Й не промахнувсь, але вцілив прямісінько каменем гострим 738] В лоб Кебріону, візничому Гектора, старця ж Пріама 739] Сину побічному, що в тій хвилині за віжки притримував коні. 740] Камінь обидві брови йому здер, проломивши притому 741] Й череп, і випали прямо на землю, у пил під ногами, 742] Очі його, а він сам полетів з колісниці міцної, 743] Наче у воду нирець, і дух його кості покинув. 744] З нього глузуючи, так ти промовив, Патрокле комонний: 745] «Леле! Ну й спритний же цей чоловік, як ловко ниряє! 746] От якби в морі, багатому рибою, так учинив він, 747] То багатьох би наситив, у хвилях находячи устриць, 748] Із корабля так стрибаючи в грізно розбурхане море,
749] Як з колісниці отут, на рівнині, у порох нирнув він. 750] Видно, і серед троянського люду нирці є майстерні!»
751] Мовлячи так, налетів він на труп Кебріона-героя, 752] Наче розлючений лев, що, вриваючись хижо в отару, 753] В груди приймає стрілу і від власної гине відваги. 754] На Кебріона, Патрокле, ти кинувся так же завзято. 755] Гектор до нього в ту ж мить з колісниці зіскочив на землю. 756] За Кебріона, як леви, тоді почали вони битись, 757] Наче за вбитого оленя десь на гірській верховині, 758] Голодом мучені, люто змагаючись поміж собою. 759] Так і за труп Кебріона два кличів воєнних причинці – 760] Славний Патрокл, Менойтіїв син, і осяйливий Гектор – 761] Прагли нещадною міддю пройнять один одному тіло. 762] Гектор за голову труп ухопив і тримав його міцно, ' 763] А Манойтід – за ногу тягнув, усі інші навколо 764] Лави троян і данаїв зіткнулися в січі страшенній. 765] Так же, як Нот полуденний, із східним зустрівшися Евром, 766] У крутоярих міжгір'ях дерева хитають високі – 767] Буки міцні, стрункі ясени і кизил тонкокорий, – 768] І одне одного з шумом шмагають своїм тонколистим 769] Віттям, і страшно тріщать, од вітру ламаючись часто, – 770] Так і трояни з ахеями бились одні проти одних 771] З буйним завзяттям, – ніхто з них про пагубну втечу й не думав. 772] Гострих багато списів повтикалося круг Кебріона, 773] Стріли крилаті з напругих тятив здіймалися часто, 774] Гостре каміння велике щитів потрощиЛ) багато 775] В битві круг нього. А він, на весь зріст велетенський простягшись, 776] В куряві хмарній лежав, про візничого вмілість забувши.
777] Доки ясне серед неба високого сонце стояло, 778] Доти з обох боків стріли літали і падали люди. 779] А як сонце сягнуло пори, що волів розпрягають, 780] Всупереч долі велінню троян подолали ахеї. 781] З гамору бою, з-під списів троян вони труп Кебріона 782] Винесли й мідяну зброю з плечей його всю познімали. 783] Кинувсь Патрокл на троян, їм згубне готуючи лихо. 784] Тричі він кидався в бій, Ареєві рвучкістю рівний, 785] З криком страшним, і тричі по дев'ять мужів убивав він. 786] А учетверте як кинувсь, на бога безсмертного схожий, – 787] Тут-бо, Патрокле, й тобі закінчення віку настало. 788] Вийшов до тебе назустріч у запалі бою жахливий 789] Феб-Аполлон. Та Патрокл не впізнав його в битві шаленій, – 790] Хмарою вкритий густою ішов проти нього безсмертний. 791] Ззаду він став, і в спину та плечі широкі міцною 792] Вдарив долонею, аж у очах йому світ закрутився. 793] Збив і шолом з голови йому Феб-Аполлон світлосяйний;