Іліада
Шрифт:
209] Хай тепер кожен, в кім серце хоробре, з троянами б'ється!»
210] Мовлячи так, він у кожному силу будив і завзяття. 211] Стали щільніші їх лави, слова владареві почувши. 212] Як каменяр із каміння міцного стіну викладає 213] Дому високого, щоб проти буйних вітрів він устояв, 214] Так же зімкнулися лави горбатих щитів і шоломів – 215] Щит із щитом, шолом із шоломом, із воїном воїн, 216] Гребені сяйні на їх конегривих шоломах стикались 217] З кожним їх рухом, – лавами так вони щільно стояли. 218] Спереду ж два зброєносні мужі – Патрокл богорідний 219] З Автомедонтом, обидва бажанням одним пломеніли – 220] В бій мірмідонян вести. Ахілл же тоді до намету 221] Свого пішов. Відчиняє він віко важке на чудовій, 222] Гарно оздобленій скрині, що сріблянонога Фетіда 223] На корабель йому в путь спорядила, повну хітонів, 224] Теплих плащів і вовняних дерг – захищатись од вітру. 225] Келих роботи майстерної там зберігався. Не вільно 226] З нього нікому із смертних вина іскристого пити, 227] Ані нікому з богів, окрім Зевса, чинить узливання. 228] З скрині тієї Ахілл його вийняв і спершу очистив 229]
233] «Зевсе Додонський, пелазгів далекий державче, владарю 234] Скель непогідних Додони, де віщії селли домують, – 235] Сплять на землі вони голій і ніг ніколи не миють. 236] Зважив колись уже ти на благання мої молитовні 237] І вшанував мене, тяжко загони скаравши ахейські, 238] Отже, прошу і сьогодні я вволити інше бажання: 239] Сам залишаюсь я в стані моїх кораблів бистрохідних, 240] Тільки товариша я і багато із ним мірмідонян 241] В бій посилаю. Прослав його, Зевсе широколунний, 242] Серце у грудях його укріпи, щоб побачив і Гектор, 243] Чи не спроможний і сам відзначитися в битві товариш 244] Наш бойовий, чи тільки тоді нездоланні шаліють 245] Руки його, коли й я з ним шал поділяю Ареїв. 246] А віджене від своїх кораблів бойову колотнечу, 247] Хай тоді цілих до мене й швидких кораблів він поверне 248] З товаришами всіма бойовими при повній їх зброї!»
249] Так він благав, молячись, і вчув його Зевс велемудрий. 250] Дав йому батько одне, а друге прохання відкинув: 251] Від кораблів одігнати війну і бойову колотнечу 252] Дав, а вернутись Патроклові цілим із бою відмовив. 253] Зевсові-батьку свої молитви й узливання вчинивши,
254] Він до намету пішов, і, келих до скрині поклавши, 255] Вийшов з намету, і став біля нього, бо прагнув він духом 256] Бачити січу страшну між троянських мужів і ахейських.
257] Ті ж при озброєнні повнім услід за Патроклом одважним 258] Рушили, щоб на загони троянські ударити разом. 259] І налетіли роями вони, як оті придорожні 260] Оси, що в скелях собі понад шляхом будують домівки; 261] Дражнячи ос у гнізді, їх часто тривожити звикли 262] Хлопці дурні, багатьом через те накликаючи лихо. 263] Потім, коли, тим шляхом ідучи, чоловік прдорожній 264] їх ненароком зачепить, усі вони з серцем відважним 265] Роєм на нього летять, своїх захищаючи діток. 266] Так мірмідонці, із серцем і духом таким же відважним, 267] Від кораблів налетіли, і гомін вчинився невгасний. 268] Голосно крикнув Патрокл, у бій закликаючи воїв:
269] «Гей, мірмідонці, Ахілла соратники, сина Пелея, 270] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу! 271] Славу здобудьмо Пелідові, на кораблях-бо аргейських 272] Він – наймогутніший, ви ж – його славні бійці рукопашні. 273] Знає нехай і Атрід, Агамемнон широковладний, 274] Як він засліплений був, коли кращого скривдив з ахеїв». 275] Мовлячи так, він у кожному силу будив і одвагу, 276] Й ринули всі на троян. І відлунням жахливим навколо 277] Аж загули кораблі від страшенного крику ахеїв. 278] А як трояни побачили мужнього сина Менойта, 279] Разом з візничим його, у блискучім обох обладунку, 280] Духом збентежились враз, їх лави густі похитнулись. 281] Тут-бо збагнули вони, що відкинув Пелід прудконогий 282] Гнів свій біля кораблів і знову до дружби схилився. 283] Кожен лише озиравсь, як загибелі злої умкнути.
284] Перший Патрокл на троян свого списа блискучого кинув, 285] Прямо в середину війська, де їх юрмилось найбільше 286] При корабельній кормі відважного Протесілая, 287] Й вістрям Пірехма убив, що пеонів збройнокомонних 288] Із Амідона привів, де Аксій широкий струмує. 289] Вістрям у праве плече він ударив Пірехма, і навзнак, 290] Стогнучи, той у порох упав; з переляку пеони 291] Порозбігалися: їх-бо страхом Патрокл переповнив, 292] Вбивши вождя їх, що над усіма у бою визначався. 293] Від кораблів їх прогнавши, палаючий пломінь згасив він, 294] І корабель залишився напівобгорілий. З жахливим 295] Криком тікали трояни. Поширились лави данаїв 296] Між кораблів глибодонних. І гомін лунав безугавний. 297] Наче з вершини гори величезної помахом дужим 298] Зевс, блискавиць володар, густохмарну відсуне заслону,
299] Й зразу все видно стає – і бескиди, й скелі високі, 300] Доли, й яруги, й повітря безкрайого простір над ними, – 301] Так і данаї, вогонь од своїх кораблів одігнавши, 302] Перепочили на мить. Проте іще бій не скінчився. 303] Бо перед військом ахеїв, Ареєві любих, трояни 304] Від кораблів чорнобоких іще навмання не тікали, 305] А, мимохіть одступивши, збиралися опір чинити.
306] Як у бою розламалися лави, пішли й полководці – 307] Муж проти мужа. Перший Менойтіїв син благородний 308] Ареїліка, як той одвернувсь, мідногострим ударив 309] Списом іззаду в стегно; крізь тіло навиліт пройшовши, 310] Кість йому спис роздробив, і дужий троянець на землю 311] Ницьма упав. Менелай войовничий поранив Тоанта 312] В груди, щитом не покриті, і все йому тіло розслабив. 313] А Філеїд, як угледів Амфікла, що рушив на нього, 314] Списом раніше поцілив іззаду в стегно, де найгрубші 315] Сплетено м'язи в людини, та вістрям йому мідногострим 316] Перетяло сухожилля, й пітьма йому очі окрила. 317] Із Несторідів один, Антілох, своїм ратищем гострим 318] Ранив Атімнія, пах йому мідяним вістрям пройнявши, 319] Й воїн упав перед ним. А Марій тоді в Антілоха 320] Списом націливсь у гніві за смерть свого милого брата, 321] Ставши над трупом його. Та раніш Фрасімед богорівний, 322] Із Несторідів молодший, не схибивши, списом ударив 323] Прямо в плече його, й м'язи всього передпліччя обдерло 324] Ратище гостре йому, і кість плечову розрубало. 325] Тяжко той гримнув об землю, і тьма йому очі окрила. 326] Так два брати, Несторідів приборкані зброєю, разом 327] В пітьму Еребу зійшли, Сарпедона хоробрії друзі, 328] Амісодара сини-списоборці, того, що Хімеру 329] Викохав люту на горе й біду багатьом земнородним. 330] Син Ойлеїв Еант живцем захопив Клеобула, 331] Що серед стиску спіткнувся, і тут же відразу ослабив 332] Силу його, оздоблений меч йому в карк увігнавши. 333] Аж до руків'я меч од крові нагрівся. Багрова 334] Смерть і могутня судьба Клеобулові очі закрила. 335] Враз Пенелей із Ліконом стялися. Обидва списами 336] Схибили, перед собою кинувши їх надаремно. 337] Знову стялись на мечах. Ударив Лікон Пенелея 338] В гребінь шолома його густогривого. Але зламався 339] Меч у руків'ї. А той Лікона ударив під вухо. 340] В шию весь меч увійшов, і, тримаючись тільки на шкірі, 341] Вбік голова похилилась, й зразу ослабли суглоби. 342] А Меріон, Акаманта прудкими настигши ногами, 343] В праве поранив плече, як той саме на коней виходив.
344] З повоза впав він на землю, й в очах його мла розлилася. 345] Ідоменей Еріманта безжальною міддю ударив 346] Прямо у рот, і навиліт проскочило мідноокуте 347] Ратище, вістрям своїм білу кість черепну роздробило 348] Й вибило зуби із ясен. Наповнились кров'ю обидва 349] Ока. Струмками вона із ніздрів, з розкритого рота 350] Бігла, і смерті чорная хмара його огорнула.
351] Кожен з данайських вождів умертвив когось з воїв троянських. 352] Так же, як хижі вовки на ягнят чи на кіз нападають 353] Люто й виносять з отари, коли пастухи необачні 354] їм розбрестися по горах дадуть, вовки ж їх угледять 355] Здалеку й переполоханих раптом хапають зубами, – 356] Так на троян і данаї напали, а ті про безладну 357] Думали втечу і зовсім про запал відваги забули.
358] Син Теламона Еант увесь час намагався ударить 359] Гектора мідянозбройного. Той же, досвідчений в битвах, 360] Плечі широкі надійно щитом закривши воловим, 361] Пильно до посвисту стріл і до гулу списів прислухався. 362] Він уже бачив, до кого хилилась мінлива звитяга, 363] Та залишався на місці, своїх захищаючи друзів.
364] Наче та хмара з ясного ефіру на небо широке 365] Йде від Олімпу, як Зевс грозову посилає негоду, – 366] Так під човнами зчинилися крики тривожні і втеча, 367] В повнім безладді назад усі бігли. А Гектора коні 368] Збройного винесли вже бистроногі, позаду лишивши 369] Військо троян, мимоволі затриманих ровом глибоким. 370] У багатьох-бо запряжених коней швидких поламались 371] Дишла, і повози многих вождів у тім рові лишились. 372] Гнав їх завзято Патрокл і кликав з собою данаїв, 373] Горе троянам готуючи, – крик їх тривожний і втеча 374] Всі наповняли дороги, так бігли вони. Аж до неба 375] Курява вихром здіймалась, – шалено так однокопиті 376] Від кораблів і наметів до міста гналися коні. 377] Тільки-но бачив Патрокл, де купчились більше трояни, 378] З криком туди налітав. І з повозів ниць під колеса 379] Падали вої, і з хряском ламалися їх колісниці. 380] Виритий рів перескочили зразу безсмертнії коні 381] Бистрі, що їх дарували Пелеєві щедрі богове, 382] І полетіли з Патроклом. До Гектора він поривався 383] Списом його уразити, та винесли й Гектора коні. 384] Наче під подихом бурі, аж стогне земля почорніла 385] В осені час, коли ллє безнастанно рясними дощами 386] Зевс, охоплений гнівом страшним на мужів, що, насильством 387] Діючи, суд свій неправий творять на зібраннях народних, 388] Гноблячи правду, й нітрохи на кару богів не зважають:
389] Тим-то з своїх берегів переповнені рвуться потоки, 390] Поміж розмиваних пагорбів русла собі прокладають, 391] З шумом спадаючи з гір, і несуться бурхливі потоки 392] В море пурпурне, попутно руйнуючи людську роботу, – 393] З шумом таким же бурхливим і коні тікали троянські.
394] В час той Патрокл, передні прорвавши троянські фаланги, 395] До кораблів одганяв їх назад, заважаючи в місто 396] Знов повернутись, і люто по всьому гасав бойовищі, 397] Між кораблів, і ріки, і міцного ахейського валу, 398] Й бив ворогів, даючи їм за друзів численних відплату. 399] Першого списом блискучим тоді він ударив Проноя 400] В груди, щитом не прикриті, і все йому тіло розслабив. 401] Тяжко той гримнув об землю. На другого кинувсь він далі – 402] Тестора, сина Енопа; на повозі, тесанім гладко, 403] Скулився з остраху той, і з ослаблених рук його віжки 404] Випали, – близько до нього підбігши, Патрокл його вдарив 405] Списом у праву щоку й навиліт пробив йому зуби. 406] Ратищем виволік потім його через поручні, наче 407] Рибу із хвилі в'юнку, на навислій сидячи скелі, 408] Мідноблискучим тягне рибалка гачком з волосінню, – 409] Списом блискучим він витяг троянця з роззявленим ротом, 410] Кинув на землю лицем, –. той упав і дихання позбувся. 411] Каменем потім забив Ерілая, що біг проти нього, – 412] Вцілив у голову прямо, й вона у важкому шоломі 413] Навпіл уся розкололась, і тут же на землю долілиць 414] Впав Ерілай, і смерть розлилася навкруг душозгубна. 415] Потім Патрокл Еріманта поверг, Амфотера й Епалта, 416] Ехія Дамасторіда, також Тлеполема, Іфея, 417] Пірія й з ним Полімела, сина Аргея, й Евіппа, – 418] Так одного він по одному в землю поклав многоплідну.
419] Глянув лише Сарпедон, як безпоясних друзів загони 420] Гинуть, рукою Патрокла приборкані, сина Менойта, 421] Крикнув з обуренням він до лікіян своїх богорівних:
422] «Сором, лікійці! Куди біжите ви? Тепер то ви бистрі! 423] Хай-но назустріч я мужеві вийду тому та побачу, 424] Що це за воїн могутній, що стільки накоїв троянам 425] Лиха й стільком мужам благородним коліна розслабив». 426] Так він сказав і з повоза збройний зіскочив на землю. 427] Так же й Патрокл, це побачивши, тут же стрибнув з колісниці. 428] Наче ті два коршаки криводзьобі, із загнутим кігтям, 429] На верховині скелястій з оглушливим галасом б'ються, 430] Кинулись з криком таким же й вони у двобій один з одним. 431] Глянувши, син гнучкомудрого Кроноса жалем пройнявся 432] Й так він до Гери, сестри і дружини своєї, промовив: