Іліада
Шрифт:
433] «Горе мені! Сарпедону, з мужів найлюбішому, доля
434] Бути рукою Патрокла приборканим, сина Менойта! 435] Серце надвоє моє розділилось, я в мислях вагаюсь, – 436] Вирвать живим Сарпедона із бою, що сльози приносить, 437] І віднести на родючі простори Лікійського краю, 438] Чи допустить Менойтіда рукою приборканим бути?»
439] В відповідь мовить йому велеока володарка Гера: 440] «О, ти жахливий, Кроніде! Яке-бо ти слово промовив! 441] Смертного мужа, якому давно вже приречена доля, 442] Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити. 443] Дій, як ти волиш, та ми, усі інші боги, з тим не згодні. 444] Тільки тобі я скажу, а ти збережи в своїм серці: 445] В разі живим одішлеш Сарпедона до рідного краю, 446] Зваж, щоб і інший хто-небудь тоді
458] Мовила так. Не перечив їй батько людей і безсмертних. 459] Росяні краплі криваві почав проливать він на землю, 460] В честь свого любого сина, що мав полягти від Патрокла 461] В Трої тій буйнородючій, від рідного краю далеко. 462] От як зійшлись вони й стали один проти одного близько, 463] Перший упав од Патрокла руки Фрасідем знаменитий, 464] Серцем одважний візничий, соратник вождя Сарпедона. 465] Той в підчеревину вцілив йому і все тіло розслабив. 466] Кинув блискучого списа тоді Сарпедон на Патрокла, 467] Схибив, проте, і коневі Ахілла Педасові втрапив 468] Списом у праву лопатку. Спускаючи дух, захропів він 469] І повалився зі стогоном в порох, зітхнувши востаннє. 470] Інші обидва сполохались коні, ярмо затріщало, 471] Сплутались віжки, коли підпряжний у порох звалився. 472] Автомедонт тоді, списом уславлений, лиху зарадив: 473] З піхов при боці м'язистому вихопив меч тонколезий 474] І, ні хвилини не гаючи, віжки відсік підпряжного. 475] Інші тоді порівнялися коні й до запрягу стали. 476] Кинулись знов супротивники до душезгубного бою.
477] Списа блискучого кинув ізнов Сарпедон на Патрокла 478] Й схибив удруге, – над лівим плечем пролетів мідногострий 479] Спис, та його не торкнув. Але тут же рукою Патрокла 480] Кинутий спис був не марно – утрапило мідяне вістря 481] Там, де під трепетне серце підходить грудна перепона. 482] Впав Сарпедон, як падає дуб, чи тополя срібляста, 483] Або висока сосна, коли в горах мужі-лісоруби 484] Для кораблів рубають сокирами гострими брусся. 485] Так перед повозом з кіньми лежав тоді він розпростертий, 486] Стогнучи важко й за землю хапаючись, кров'ю облиту. 487] Наче, напавши на стадо повільних корів, роздирає 488] Лев роз'ярілий бика гордовитого, й він з одчайдушним 489] Ревом конає під нападом хижим левиної пащі, – 490] Так же й Патроклом подоланий вождь щитоносних лікіян, 491] Лютим охоплений шалом, товариша любого кликав:
492] «Главку ти мій, найзавзятіший з воїв, повинен ти нині 493] Виявить шал списоборця й завзяття своє войовниче! 494] Радий будь згубній війні, якщо справді ти бистрий до бою. 495] Спершу ти всіх обійди полководців лікійського війська 496] І заохоть їх навкруг Сарпедона завзято змагатись. 497] Потім і сам позмагайся за мене ти гострою міддю, 498] Сором назавжди й докір тебе вічний за мене окриє 499] Перед людьми усіма, якщо нині ворожі ахеї 500] Знімуть озброєння з мене, убитого під кораблями. 501] Отже, тримайся міцніше та інших на бій підбадьорюй».
502] Тільки-но мовив він це, як окрив йому очі і ніздрі 503] Смертний кінець. І, на груди ногою йому наступивши, 504] Ратище витяг Патрокл, а з ним разомТрудну перепону, 505] Вирвавши й душу із тіла, і вістря безжального списа. 506] А мірмідоняни коней тримали хропучих, що рвались 507] Бігти, лишивши порожніми без вожаїв колісниці.
508] Главк засмутився страшенно, товариша голос почувши: 509] Біль йому серце пройняв, що не міг він до помочі стати. 510] Стис він рукою рамено, воно-бо від тої боліло 511] Рани, що Тевкр заподіяв стрілою під муром високим, 512] Товаришів від ударів його захищаючи мужньо. 513] До дальнострільного він Аполлона, благаючи, мовив:
514] «Зглянься, владарю, чи ти у багатій країні Лікійській 515] Перебуваєш, чи в Трої, бо всюди ти вислухать можеш 516] Скорбного мужа, що нині зазнав гіркої скорботи. 517] Рана у мене важка, і навколо усю мені руку 518] Гострим болем проймає, і досі не можу я крові 519] Затамувати на ній, і плече аж зомліло від болю. 520] Списа не можу я втримати міцно, ні битися вийти 521] На ворогів. Тим часом найкращий із воїв загинув – 522] Зевсів син Сарпедон: не схотів захистить він і сина! 523] Нині ж, владарю, важку загой наболілу цю рану.
524] Болі вгамуй, дай силу, щоб скликати міг я лікійських 525] Товаришів і підняти їм дух для завзятої битви, 526] Щоб спромігся я й сам за загиблого битися мужа».
527] Так він молився, і Феб-Аполлон тоді зглянувсь на нього, 528] Болі йому вгамував, кров чорну на зяючій рані 529] Затамував і силу велику вдихнув йому в душу. 530] Главк тоді радістю сповнився в серці своєму, збагнувши, 531] Що молитви його зразу ж могутній почув дальносяжець. 532] Спершу він всіх обійшов полководців лікійського війська 533] І заохотив навкруг Сарпедона завзято змагатись. 534] Потім кроком сягнистим пішов до троянських героїв – 535] Полідаманта, сина Пантоя, з ясним Агенором 536] Та до Енея хороброго з Ректором мідянозбройним, 537] Близько до них підійшов і слово промовив крилате:
538] «Гекторе, зовсім ти нині забув про союзників ваших! 539] Тож задля тебе вони, од вітчизни і друзів далеко, 540] Душі свої покладають, а ти захищать їх не хочеш. 541] Вбитий лежить Сарпедон, вожай щитоносних лікіян, 542] Той, що стеріг правосуддям і силою землю Лікійську. 543] Списом Патрокла здолав його нині Арей міднозбройний. 544] Встаньте ж, друзі, обуренням гнівним серця свої сповніть, 545] Щоб не зняли мірмідони озброєння з нього і трупа 546] Не поганьбили, у гніві на нас за забитих данаїв, 547] Що біля їх кораблів ми стільки списами убили!»
548] Так він сказав, і троян аж до дна їх сердець невимовний 549] Смуток обняв нездоланний, тому що, хоча й іноземець, 550] Міста оплотом він був; із собою привів він багато 551] Воїв одважних і сам поміж ними в боях визначався. 552] Ринули грізно вони на данаїв. їх вів за собою 553] Гектор, лихий за смерть Сарпедона. А воям ахейським 554] Дух бойовий бадьорило відважне Патроклове серце. 555] Спершу Еантам він мовив, що й так уже в бій поривались:
556] «Нині, Еанти, хай з ворогом битися любо вам буде, 557] Так же, як досі ви бились, а то б іще й навіть завзятіш. 558] Вбитий лежить Сарпедон, який через мури ахейські 559] Перший прорвався. От би його захопити й зганьбити! 560] З пліч обладунок зірвать і приборкать безжальною міддю 561] Товаришів бойових, що його боронитимуть тіло!»
562] Так він сказав, та Еанти й самі уже в бій поривались. 563] А як вожді обох військ бойові укріпили фаланги, 564] Трої сини, і лікіяни, та мірмідони, й ахеї, 565] Люто вони у бою над полеглого трупом зчепились 566] З криком жахливим, і воїнів зброя навколо дзвеніла. 567] Ніч над жорстокою битвою Зевс розпростер тоді згубну, 568] Щоб іще згубніший бій розгорівсь над улюбленим сином.
569] Спершу трояни відтисли назад бистрооких ахеїв, 570] Впав-бо убитий відразу не гірший з мужів мірмідонських, 571] Дужий Агакла відважного син, Епігей богосвітлий, – 572] Був він колись у Будеї, добре заселенім місті, 573] Владарем. Та, одного умертвивши із родичів знатних, 574] Він сріблоногу Фетіду благав і Пелея про захист. 575] Ті ж його разом з Ахіллом, мужів переборцем, послали 576] До Іліона, багатого кіньми, з троянами битись. 577] Ледве він трупа торкнувсь, йому вцілив осяйливий Гектор 578] В голову каменем так, що вона у важкому шоломі 579] Навпіл уся розкололась, і тут же на землю долілиць 580] Впав Епігей, і смерть розлилася навкруг душозгубна. 581] Жаль за забитим товаришем серце Патроклові сповнив. 582] Кинувся він крізь передні ряди бойові, як той яструб 583] Хижий, що в бистрому леті шпаків доганяє і галок. 584] Так на троян і лікіян, Патрокле, комоннику бистрий, 585] Кинувся й ти, за товариша гніву і жалощів повен. 586] Він Стенелая звалив, що був Ітеменові сином, 587] Каменем в шию поціливши й м'язи на ній перервавши.