Іліада

Гомер

184] Гнівно у відповідь мовив їй славний землі потрясатель:

185] «Горе! Хоч і могутній, та надто зухвало він мовить! 186] Навіть мене, рівногідного, силою стримати хоче! 187] Троє братів є, що нас породила від Кроноса Рея: 188] Зевс і я, а третій – Аїд, над підземними владар. 189] Все ми на трьох поділили, і кожен дістав, свою частку 190] Жеребкуванням. Дісталось навіки мені в володіння 191] Сивеє море, Аїдові – мороку темна оселя, 192] Зевсові ж небо в ефірі і хмарах дісталось широке. 193] Спільні для нас земля і високий Олімп залишились. 194] Тим-то не житиму я по Зевсовій волі. Спокійно, 195] Хоч і могутній, своєю третиною хай володіє. 196] Силою ж рук не злякає мене він, немов боягуза. 197] Краще своїми суворими хай научає словами 198] Власних синів і дочок своїх, що від нього родились, 199] Слів-бо його хоч-не-хоч, а вони таки слухать повинні!» 200] 1 Відповідаючи, мовила так вітронога Іріда:

201] «Отже, таку ось, землі потрясателю наш темнокудрий, 202] Відповідь Зевсові маю нести непривітну й сувору? 203] Може, ти зміниш її? Поступливі сильнії духом. 204] Знаєш ти й сам, що Ерінії завжди обстоюють старших». 205] 1 В відповідь знов Посейдон тоді мовив, землі потрясатель:

206] «Слушне, богине Ірідо, ти зараз промовила слово. 207] Дуже то добре, як вісник доречну висловлює думку. 208] Але страшний мені серце і душу охоплює смуток, 209] Що рівноправного Зевс і однакій підлеглого долі 210] Так зневажати образливим словом собі дозволяє. 211] Все ж, хоч і гнівом охоплений, нині йому поступлюсь я. 212] Але скажу тобі я і дотримаю цеї погрози, – 213] В разі противно мені і Афіні, що здобич дарує, 214] Всупереч Гері, й Гермесові, ще й владареві Гефесту, 215] Він Іліона високі щадитиме мури й не схоче 216] їх зруйнувати, даруючи силу велику аргеям, 217] Знає хай – виникне з ним ворожнеча у нас невигойна».

218] Мовив це й лави ахейські покинув землі-потрясатель, 219] В море глибоке поринув на жаль для героїв ахейських.

220] До Аполлона почав тоді мовити Зевс громовладний:

221] «Фебе мій любий, піди-но за Ректором мідянозбройним! 222] Он подивись – земледержець, могутній землі потрясатель, 223] В море священне сховавсь, уникаючи грізного гніву 224] Нашого. Всі-бо інакше про битву велику почули б, 225] Навіть підземні боги, що з Кроносом разом домують. 226] Краще, проте, набагато й для мене, й для нього самого 227] Сталось, що перед моїми руками він навіть у гніві 228] Все ж відступив: не без поту-бо справа тоді б закінчилась. 229] В руки візьми торочками оздоблену славну егіду 230] І, потрясаючи нею, полохай героїв ахейських. 231] А про осяйного Гектора сам ти подбай, дальносяжче! 232] Силу велику піднось в його серці, допоки ахеї 233] До кораблів утікать не почнуть і до хвиль Геллеспонту. 234] Ну, а тоді я вже сам і ділом подбаю, і словом, 235] Щоб від трудів бойових відпочили нарешті ахеї».

236] Так він сказав. Аполлон не відмовив непослухом батьку, 237] Швидко з ідейських висот, наче сокіл, злетів легкокрилий, 238] Згуба швидка голубів, із небесних птахів найбистріший. 239] Гектора зразу знайшов він, божистого сина Пріама, – 240] Вже не лежав, а сидів той: до нього вертала свідомість, 241] Товаришів пізнавав він навколо, і легше він дихав, 242] Не обливаючись потом, із волі егідодержавця. 243] Став біля нього і мовив йому Аполлон дальносяжний:

244] «Ректоре, сину Пріамів, чом ледве живий ти оподаль 245] Інших лежиш? І що за недоля тут сталась з тобою?»

246] Так, ледве дишачи, вимовив Ректор шоломосяйний: 247] «Хто ти, з богів найдобріший, що тут розмовляєш зі мною? 248] Чи ти не чув, як в той час, коли перед човнами ахеїв 249] Я побивав їх, у груди мені Еант гучномовний 250] Каменем тяжко ударив і буйної сили позбавив? 251] Я вже гадав, що, напевно, в оселі Аїдовій нині 252] Мертвих побачу, останнього-бо позбувавсь я дихання».

253] Відповідаючи, мовив йому Аполлон дальносяжний:

254] «Більше відваги! Могутнього-бо посилає Кроніон 255] З Іди заступника нині на поміч тобі й допомогу, – 256] Феб-Аполлон я з мечем золотим, увесь час і раніше 257] Оберігав я й самого тебе, й твоє місто високе. 258] Отже, снаги надихни численним комонникам вашим 259] Гнати швидких своїх коней до вражих човнів глибодонних. 260] Я ж перед ними піду і шляхи перед їхніми кіньми 261] Всюди рівнятиму, втечі піддавши героїв ахейських».

262] Мовив і силу велику вдихнув у керманича люду. 263] Наче застояний кінь, відгодований в яслах ячменем, 264] Віжки порвавши, копитами вчвал тупотить по рівнині 265] До струменистої річки, де звик на привіллі купатись, 266] Гордий. Підносить він високо голову, грива по плечах 267] В'ється за вітром, – своєю пишається він красотою. 268] Мчать його ноги швидкі на знайомії пастівні кінські. 269] Так же і Гектор ногами й коліньми орудував бистро 270] Й наглив до бою кінноту, лиш голос богівський зачувши. 271] Так же, як дику козу чи рогатого оленя гонять 272] Зграї мисливських собак і загони селян-звіроловів, 273] Поки гущавина їх лісова або скеля урвиста 274] Не порятує, й мисливцям догнать звірину неможливо; 275] А на той гомін із хащі виходить до них на дорогу 276] Лев пишногривий, і от вже завзяті ловці утікають. 277] Так і данаї, що досі на ворога тисли юрбою 278] І перед себе мечами й списами двогострими гнали, 279] Ледь спостерігши, як Гектор до лав своїх збройних підходить, 280] Перелякались, і раптом душа їм у ноги упала. 281] Син Андремонтів Тоант звернувся тоді до аргеїв, 282] Доблесний муж етолійський, досвідчений як списоборець 283] І рукопашний боєць, та й мало хто з юних ахеїв 284] Перемогти його міг у словеснім на зборах змаганні. 285] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

286] «Леле! Велике я диво побачив своїми очима! 287] Смерті лихої уникнувши, знову постав перед нами 288] Гектор! А кожен із нас уже духом своїм сподівався, 289] Що погубив безперечно Еант його, син Теламонів. 290] Хтось із богів, проте, визволив та врятував від напасті 291] Гектора, що багатьом вже данаям розслабив коліна 292] І багатьом іще, мабуть, розслабить. Адже не без Зевса 293] Він громоносного став перед лавами, прагнучи бою. 294] Отже, послухайте всі і вчиніть, як я зараз скажу вам. 295] До кораблів ми накажемо війську всьому відступити, 296] Ми лиш самі, між ахейськими воями найсміливіші, 297] Тут лишимось: може, нам пощастить мідяними списами 298] Зразу його зупинить. Хоч який він до бою завзятий,

299] Дужого натовпу воїв данайських, проте, побоїться».

300] Мовив він так, і охоче послухали всі його ради. 301] Ідоменея-вождя обступили вони та Еанта, 302] Тевкра, Мегеса, Ареєві рівного, ще й Меріона, 303] Приготувались до бою й закликали найсміливіших 304] Відсіч троянам і Гектору дати. А ззаду тим часом 305] До кораблів своїх військо ахейське уже відступало. 306] Лави зімкнувши, трояни ударили: вів-бо їх Гектор 307] Кроком широким. Попереду йшов, свої плечі укривши 308] Хмарою, Феб-Аполлон, в руках він тримав ясносяйну, 309] Буйну егіду страшну, пелехату, Гефест її, мідник, 310] Зевсові дав у дарунок, для остраху людям носити. 311] В руки цю взявши егіду, провадив він військо троянське.

312] Лави зімкнувши, їх ждали аргеї. І крики шалені 313] Враз залунали обабіч. Із пружних тятив полетіли 314] Стріли стрімкі і з відважних долонь їх списи незліченні, 315] Прямо в тіла юнаків войовничих одні устромлялись, 316] Інших багато між тим, не торкнувшися білого тіла, 317] В землю встрявали навкруг у жадобі насититись тілом. 318] Доки егіду в руках тримав Аполлон нерухомо, 319] Доти і стріли літали обабіч, і падали люди. 320] А як поглянув лише бистрокінним данаям в обличчя, 321] Нею потряс і голосно крикнув, то раптом у грудях 322] Духом охляли вони і забули про запал одваги. 323] Так же, як череду цілу корів чи отару овечу 324] Хижі два звіри женуть у темряві чорної ночі, 325] Раптом напавши, коли не стояла сторожа на місці, – 326] Так з переляку тікали ахеї. Нагнав на них страху 327] Феб-Аполлон, дарувавши троянам і Гектору славу.

328] Муж проти мужа змагався, йшла битва розсипаним строєм. 329] Аркесілая і Стіхія вбив тоді Гектор осяйний. 330] Перший начальником був беотійських мужів міднозбройних, 331] Другий соратником був Менестея, великого духом. 332] Зброї позбавив Еней Медонта й з ним разом Іаса. 333] Сином побічним Медонт божистому числивсь Ойлею, 334] Братом Бантові рідним. Осельником був він Філаки, 335] Втікши з своєї вітчизни: убив-бо він рідного брата 336] Мачухи Еріопіди лихої, дружини Ойлея. 337] А богорівний Іас вождем був афінського війська, 338] Сином вважався він Сфела, що сам народивсь од Букола. 339] Полідамант умертвив Мекістея, Політ же – Ехія 340] В першім бою, а Клонія вбив Агенор богосвітлий. 341] Ззаду ударив Паріс Деїоха в плече, як тікав той 342] В лавах передніх, аж гостра навиліт проскочила зброя. 343] З мертвих озброєння стали знімати вони. А ахеї,