Іліада
Шрифт:
524] Він на високім Олімпі, де й інші тим часом сиділи 525] Вічні богове, не сміючи в січу страшенну вмішатись.
526] Круг Алкатоя уже розпочавсь тоді бій рукопашний. 527] От Деїфоб з голови Аскалафа зірвав світлосяйний, 528] Мідний шолом. Меріон же, подібний в бою на Арея, 529] Списом йому, налетівши, пройняв передрам'я, й на землю 530] З брязкотом з рук його випав шолом з заборолом дірчастим. 531] А Меріон, налетівши, як яструб, удруге, відразу ж 532] Вихопив із передрам'я бійцевого спис той могутній 533] 1 відступив до загону свого. Політ тоді, рідний 534] Брат Деїфоба, за стан обнявши його обережно, 535] Вивів із згубного бою туди, де на нього чекали 536] Коні баскі, оподаль війни і жорстокої січі, 537] Разом з візничим його при оздобній його колісниці. 538] Прямо до міста його повезли, і від бою страшного 539] Тяжко стогнав він, а з рани свіжої кров струмувала.
540] Так же билися й інші, і гамір зчинився невгасний. 541] На Афарея Еней тоді кинувсь, Калетора сина, 542] Й ратищем
560] Поки він так міркував, його серед юрми помітив 561] Асіїв син Адамант і в щит його гострою міддю, 562] Близько підбігши, ударив. Та ратища вістря знесилив 563] Сам Посейдон темнокудрий, бійцеві життя захистивши. 564] Наче жердина обсмалена, списа того половина 565] В щит Антілоха вп'ялась, а друга упала на землю. 566] Швидко од друзів одбіг Адамант, уникаючи смерті. 567] Та Меріон наздогнав його й списом в те місце між пупом 568] І соромітними ранив частинами, де для бездольних
569] Смертних Арей себе найболячіше дає відчувати. 570] Списом туди він ударив. Подавшись за ратищем слідом, 571] Кидався він, наче бик, що, у горах його наздогнавши, 572] Путами в'яжуть мерщій пастухи і силою гонять. 573] Пройнятий списом, так кидавсь і він, але тільки недовго, 574] Поки герой Меріон, підійшовши, не вихопив раптом 575] Списа із тіла його, і тьма йому очі окрила.
576] В час той Гелен Деїпіра ударив у скроню фракійським 577] Довгим мечем і шолом з голови його збив конегривий. 578] Впав той на землю шолом, забряжчавши, і хтось із ахеїв 579] Перехопив його враз, як у воїв між ніг він котився. 580] А Деїпірові ніч безпросвітна вже очі окрила.
581] Та гучномовного жаль охопив Менелая Атріда. 582] З криком погрозливим вийшов він проти Гелена-героя, 583] Списом махаючи гострим. А той натягнув свого лука. 584] Щойно зійшлися вони, й цей загостреним ратищем кинув 585] Прямо на ворога, той же у нього – із лука стрілою. 586] Спершу попав Пріамід Менелаєві в груди стрілою, 587] В панцир опуклий, та зразу ж гіркеє відскочило вістря, 588] Як на просторім току від віял стрибають широких 589] Темно-смагляві боби чи горох, коли їх молотник 590] З розмахом кидає дужим під вітру шумливе дихання, – 591] Так від броні Менелая, повитого славою мужа, 592] Брязнувши тільки, далеко гіркеє відскочило вістря. 593] А гучномовного гострений спис Менелая Атріда 594] Руку Гелена пробив, що тримав у ній точений лук свій, 595] І прип'яло її міцно до лука тим мідяним списом. 596] Швидко до друзів одбіг тоді він, уникаючи смерті, 597] Звісивши руку, й за нею тягнув ясенового списа. 598] Великодушний тоді Агенор із руки його вирвав 599] І обв'язав йому пращею руку, з овечої шерсті 600] Звитою, – мав її завжди супутник керманича люду.
601] Стрівши Пісандр Менелая, вповитого славою мужа, 602] Прямо на нього пішов, – лиха йому доля судила 603] Впасти в страшному бою від твоєї руки, Менелаю. 604] А як зійшлись вони близько, один проти одного йшовши, 605] Схибив Атрід, своїм гострим убік десь поціливши списом; 606] В час той Пісандр Менелая, вповитого славою мужа, 607] Вдарив у щит, але міді, проте, не спромігся пробити: 608] Щит її стримав широкий, і ратище трісло під самим 609] Вістрям. А серцем уже він радів – сподівавсь перемоги. 610] Витягши з піхов свій срібноцвяхований меч, на Пісандра 611] Кинувсь Атрід: а той з-під щита свого вихопив гарну 612] Мідну сокиру з важким топорищем з міцної оливи, 613] Тесаним гладко, – і разом один проти одного вийшли.
614] Ворога спершу ударив Пісандр у шолом конегривий, 615] Прямо під гребінь. Але як надбіг він, Атрід йому влучив 616] В лоб над самим переніссям, і хруснула кість, і обидва 617] Ока, скривавлені в порох, до ніг його впали, на землю. 618] Він похитнувсь і зваливсь. І, на груди йому наступивши, 619] Зняв Менелай з нього зброю, і так, похваляючись, мовив:
620] «Так покинете ви й кораблі бистрокінних данаїв, 621] Трої зухвалі сини, у битві страшній ненаситні! 622] Мало ще сорому вам і ганьби, що колись уже ними 623] Так ви, собаки презренні, зганьбили мене,^коли серцем 624] Не побоялись гостинного Зевса, що в громі ширяє, 625] Гніву тяжкого, – бодай зруйнував би вам місто високе! 626] Ви-бо і шлюбну дружину мою, і багатства великі 627] Взявши ґвалтовно, втекли, хоч вона прийняла вас привітно. 628] Нині ж бажаєте ви у наші човни мореплавні 629] Кинути згубний вогонь і убити героїв ахейських. 630] Стриматись вам доведеться, хоч повні ви шалу Арея. 631] Зевсе, наш батьку! За всіх ти розумом, кажуть, найвищий, – 632] І за богів, і за смертних, усе-бо від тебе залежить. 633] Нащо ж занадто зухвалим ти воям сприяєш троянським? 634] Навіть одвага злочинна у них, і ніколи не ситі 635] Шалом війни вони, всім однаково людям страшної. 636] Всім-бо людина насититись може – і сном, і коханням, 637] Співом солодким, та іграми, й плавністю рухів танкових, – 638] Прагнемо більше від цього і ми насолоду здобути, 639] Ніж од війни. А трояни – ті завжди в бою ненаситні».
640] Мовивши так і скривавлене з тіла озброєння знявши, 641] Товаришам до рук передав Менелай бездоганний, 642] Сам же пішов і в лави передніх бійців замішався.
643] Зразу ж на нього там кинувся син владаря Пілемена, 644] Гарпаліон, – за батьком він любим подавсь воювати 645] В Трою, але у батьківську не повернувся країну. 646] Отже, Атрідові він в його щит посередині списом 647] Зблизька ударив, та міді, проте, не спромігся пробити. 648] Швидко до друзів одбіг тоді він, уникаючи смерті 649] Та озираючись часто, щоб хто його міддю не ранив. 650] А Меріон навздогін мідногострою вцілив стрілою, – 651] В праву сідницю утрапив йому і тією стрілою 652] Наскрізь міхур сечовий простромив під лобковою кістю. 653] Враз похиливсь і, віддавши свій дух на руках у скорботних 654] Товаришів, розпростертий лежав він, упавши на землю, 655] Наче той черв, і чорная кров орошала ту землю. 656] Великодушні тоді оточили його пафлагонці, 657] На колісницю поклали його й повезли у скорботі 658] До Іліона; слізьми умліваючи, йшов між них батько, –
659] Та не така мала бути за вбитого сина відомста!
660] Гнівом великим за смерть його сповнилось серце Паріса, 661] Гостем-бо в нього бував він не раз у краю пафлагонськім. 662] Дуже розгнівавшись, він мідногострою кинув стрілою. 663] Був там іще Евхенор, провісника син Поліїда, 664] Знатний і дуже багатий, оселю він мав у Корінфі. 665] На корабель він сідаючи, знав свою долю нещасну. 666] Вже-бо не раз говорив Поліїд йому, старець розважний, 667] Що як не в домі своїм од хвороби умре він страшної, 668] То при ахейських човнах від рук загине троянських. 669] Але уник він зараз і докорів важких од ахеїв, 670] І навісної хвороби, щоб зайвого болю не знати. 671] В ухо зазнав він удару й під щелепу. 1 тої ж хвилини 672] Вийшла із тіла душа, і страшна його пітьма окрила.
673] Так вони бились завзято, на полум'я схожі вогнисте. 674] Гектор же, Зевсові любий, не знав ще того і не відав, 675] Що лівобіч кораблів од аргейської зброї багато 676] Люду загинуло, й скоро здобуть сподівались ахеї 677] Славу звитяги, адже земледержець, землі потрясатель 678] Дух у аргеїв підносив і силою сам помагав їм. 679] Гектор стояв, де за мур він пробився крізь браму спочатку, 680] Силою лави густі щитоносних данаїв прорвавши, – 681] Де кораблі свої, з сивого витягши моря на берег, 682] Протесілай із Бантом поставили. Мур в тому місці 683] Нижче збудований був, ніж деінде, – в страшній завірюсі 684] Воїв і коней битва точилася там найзавзтіш.
685] Там беотійців загони і довгохітонних іонян, 686] Локрів, і фтійських мужів, і славою вкритих епеїв 687] Від кораблів ледь відбили, та зовсім прогнать не здолали 688] Світлого Гектора: був-бо на полум'я ясне він схожий. 689] В лавах афінян стояли добірні мужі, на чолі їх 690] Син Петеоя ішов Менестей, услід за ним Стіхій 691] З Фейдом та Біас відважний; епеїв вели за собою 692] Мегес, Філеєва парость, та Дракій з вождем Амфіоном; 693] Фтіян очолив Медонт з витривалим у битвах Подарком. 694] Був той Медонт богорівного сином нешлюбним Ойлея, 695] Братом Еанта вважавсь однокровним, та жив у Філаці, 696] Від батьківщини своєї далеко, бо рідного брата 697] Мачухи Еріопіди убив він, дружини Ойлея. 698] Що ж до Подарка, то він Філакіда був сином Іфікла. 699] Разом були на чолі у фтіян вони войовничих. 700] І, кораблі захищаючи, вряд з беотійцями бились. 701] Ні на хвилину тим часом Еант, син Ойлея проворний, 702] Не одступав од Еанта, що був Теламонові сином. 703] Так, наче двоє рудавих волів на новій ораниці, 704] Рало міцне із зусиллям однаковим тягнуть, і рясно 705] Піт виступає у них з-під коріння закручених рогів; 706] Тесаним гладко ярмом розділені поміж собою, 707] Йдуть борозною вони й до межі усю зорюють ниву, – 708] Так же й Еанти обидва пліч-о-пліч у битві стояли. 709] Та з Теламоновим сином багато було і хоробрих 710] Товаришів його вірних, – коли від утоми і поту 711] Мліли коліна йому, то й щит вони в нього приймали. 712] Локри ж не йшли за могутнім душею Ойлеєвим сином: 713] До рукопашного бою-бо серце у них не лежало. 714] В них не було конегривих шоломів, що блискають міддю, 715] В них не було й заокруглих щитів і списів ясенових, 716] Лиш покладались на лук і на пращі, з овечої вовни 717] Сплетені вміло, й, до стін Іліона із ними прийшовши, 718] Часто стріляли й троянам ряди бойові проривали. 719] Ті, що попереду йшли, при зброї, оздобленій гарно, 720] Билися з військом троянським і з Ректором мідянозбройним. 721] Локри ж стріляли, сховавшись в тилу. Й забували трояни 722] Про бойовеє завзяття, – їх часті бентежили стріли.