Іліада

Гомер

254] «Добре зміркуйте усе, мої друзі! А я б вам порадив 255] Зараз до міста вернутись, не ждать на світань богосвітлу 256] При кораблях на рівнині, – від мурів своїх ми далеко. 257] Доки у зваді той муж з Агамемноном був богосвітлим, 258] Доти нам легше було змагатися проти ахеїв, 259] З радістю й сам ночував я при кораблях бистрохідних, 260] Мавши надію ті кораблі захопить крутобокі. 261] Нині ж я страшно боюсь прудконогого сина Пелея. 262] Високодумності сповнений, він не захоче лишатись 263] Тут на рівнині оцій, де досі трояни й ахеї ^ 264] Нарівно поміж собою ділили завзяття Арея. 265] Буде за нашу він Трою й за наших жінок воювати. 266] В місто вертаймось. Послухайте ради. Бо так воно й буде. 267] Нині спинила в бою прудконогого сина Пелея 268] Ніч божественна. Якщо ж він і завтра в озброєнні вийде 269] Й нас на рівнині застане, тоді не один цього мужа 270] Знатиме. З радістю вернеться той до священної Трої, 271] Хто врятується втечею, та багатьох розтерзають 272] Пси і шуліки. Бодай би ніколи цього нам не чути! 273] А як моїх би послухали слів, хоч і з смутком на серці, 274] Сили свої ми на площі вночі підкріпили б, а місту 275] Захистом будуть і мури, і вежі, й на дужих затворах 276] Брами широкі, обтесані гладко і стулені щільно. 277] Завтра з світанком, озброєння всі бойове одягнувши, 278] Станьмо на вежах міських. Тим гірше тому, хто захоче, 279] Од кораблів одійшовши, під мурами з нами змагатись! 280] До кораблів він повернеться знов, хоч би й змучив даремно 281] Коней своїх крутошиїх, під муром їх марно ганявши. 282] В місто ж проникнути з боєм йому вже не вистачить духу 283] І зруйнувать його. Пси-бо раніш розірвуть його бистрі!» 284] Глянув спідлоба й сказав тоді Гектор шоломосяйний: 285] «Полідаманте! Не до душі мені те, що ти мовив. 286] Радиш ти нам повернутись до міста і там зачинитись. 287] А чи не досить тіснились за мурами ми кам'яними? 288] Смертні люди раніше Пріамове місто священне 289] Всі називали багатим на золото й міддю багатим, 290] Нині ж коштовні скарби із наших домів позникали. 291] Дуже багато в Фрігію та ще в Меонію прекрасну 292] Продано їх з того дня, як розгнівався Зевс премогутній. 293] Нині ж, коли мені Кроноса син гнучкомудрого слави 294] Дав при човнах тут зажити й до моря притиснуть ахеїв, 295] Не подавай таких рад, нерозумний, при всьому народі! 296] Жоден з троян не пристане на те: я цього не дозволю! 297] Краще зробіть так, як я вам кажу. Послухайте ради. 298] Зараз вечерять сідайте, на групи розбившись рядами,

299] Та не забудьте про варту, й хай кожен уважно пильнує. 300] Хто ж із троян про власні достатки тривожиться надто, 301] Хай все збере і людям віддасть на загальний ужиток. 302] Краще хай матимуть наші із цього користь, ніж ахеї. 303] Завтра з світанком, озброєння всі бойове одягнувши, 304] При кораблях глибодонних почнемо роботу Арея. 305] Як біля них і справді з'явився Ахілл богосвітлий, 306] Тим йому гірш доведеться, як він того хоче. А сам я 307] Не побіжу від злошумної битви, а навстріч до нього 308] Вийду, і хто зна, чи він переможе, чи я переможу. 309] Рівний для всіх Енніалій, – і згубників також він губить».

310] Мовив так Гектор, і схвально на те загукали трояни. 311] От нерозумні! Забрала в них розум Паллада Афіна. 312] Гектора раду підтримали всі, хоч була й недоладна, 313] Полідаманта ж ніхто, хоч і слушна була його рада.

314] Сіли вечерять всім військом трояни. Тим часом ахеї 315] Плакали й тяжко стогнали цілісіньку ніч над Патроклом. 316] В тузі почав Пелеїд над товариша тілом ридати, 317] Руки мужоубивчі йому поклавши на груди, 318] Тяжко стогнав він, подібно до того, як лев пишногривий, 319] Що із гущавини лісу його левенят звіролови 320] Викрали, тужить, запізно до лігва свого повернувшись, 321] Нишпорить скрізь між ущелин, людського шукаючи сліду, 322] Щоб наздогнать крадія, і грізною повниться люттю. 323] Стогнучи тяжко, Ахілл до своїх говорив мірмідонян: 324] «Горе нам! Марне-бо слово тієї я виронив днини, 325] Як утішати героя Менойта узявсь в його домі. 326] Я говорив, до Опунта повернеться син його славний 327] По здобутті Іліона, із здобичі частю своєю. 328] Але не всі виконує Зевс людські побажання. 329] Тут же обом обагрити судилось нам кров'ю своєю 330] 1 Ту ж таки землю троянську, бо й я не вернусь у вітчизну, 331] В домі своїм не зустріне мене ні Пелей сивочолий, 332] Ні моя мати Фетіда, а тут же земля мене вкриє. 333] Нині ж, Патрокле, якщо пізніш тебе піду я під землю, 334] Не поховаю тебе я раніше, ніж голову й зброю 335] Гектора, гордого смертю твоєю, сюди не доставлю. 336] Дванадцятьом перед вогнищем голови я постинаю 337] Трої славетним синам, за твоє відомщаючи вбивство, 338] Ти ж тим часом полежиш при кораблях крутобоких. 339] Будуть навкруг повногруді троянські жінки і дарданські 340] Днями й ночами, ридаючи, сльози гіркі проливати, – 341] Силою ми здобули їх та вістрям списів міднокутих, 342] Як здобували багаті міста, залюднені густо».

343] Мовивши так, наказав своїм воям Ахілл богосвітлий

344] Мідний великий триніг на вогонь поставить, щоб швидше 345] Тіло Патрокла від бруду і плям кривавих омити. 346] Ті ж троєногий над вогнищем ставлять казан для купання, 347] Повен наливши води, і хмизу в огонь підкладають. 348] Полум'я враз охопило казан, нагріваючи воду. 349] Як закипіла вода над мідним триногом блискучим, 350] Тіло омили вони і оливою намастили. 351] Дев'ятилітнім бальзамом криваві намазали рани, 352] Потім на мари поклали, у легку тканину вгорнули 353] Від голови аж до ніг і саваном білим покрили. 354] Протягом цілої ночі тоді з прудконогим Ахіллом 355] Плакали, стогнучи, всі над Патроклом сини мірмідонян. 356] Зевс же до Гери, сестри і дружини своєї, промовив:

357] «От досягла ти свого, велеока володарко Геро! 358] В бій прудконогого ти навернула Ахілла! Здається, 359] Ніби сама породила ти довговолосих ахеїв».

360] Мовить у відповідь так велеока володарка Гера:

361] «О, ти жахливий, Кроніде! Яке-бо ти слово промовив! 362] Часом і смертному щось замислить на іншого можна, 363] Хоч він і вмерти повинен, і задумів наших не знає. 364] Як же то я, що найвищою серед богинь величаюсь, 365] Двічі шановна – з народження свого і тим, що твоєю 366] Звуся дружиною, – ти ж і безсмертних під владою маєш, – 367] Як я могла б, на троян гнівлячись, їм не коїти лиха?»

368] Так між собою тоді про все це вони розмовляли. 369] В дім до Гефеста тим часом Фетіда ввійшла срібнонога, 370] Зоряносвітлий, нетлінний, з домів небожителів кращий, 371] В мідну оселю, що сам для себе поставив кульгавий. 372] Біля ковальського міха, спітнілий увесь, метушився 373] Він, поспішаючи двадцять триніжників мідних скінчити, 374] Щоб біля стін поставить в спорядженій добре кімнаті. 375] Ще й золоте коліщатко до кожної ніжки пристроїв, 376] Щоб на зібрання безсмертних самі вони легко в'їжджали 377] І поверталися потім у дім, що очі вбирає. 378] Майже готові були вони, тільки лишалось гарненькі 379] Вушка пристроїть, – готуючи їх, він вбивав у них цвяшки. 380] Тої пори, як трудивсь він над цим, все продумавши тонко, 381] Ув опоряджений дім Фетіда ввійшла срібнонога. 382] Вийшла назустріч до неї в блискучій намітці Харіта, 383] Гарна собою, – їй мужем був славний митець незрівнянний. 384] Взявши за руку й назвавши ім'я, вона так їй сказала:

385] «З чим, довгошатна Фетідо, прийшла ти до нашого дому, 386] Бажана гостя шановна? Не часто у нас ти бувала. 387] Далі заходь, щоб могла гостинно тебе я прийняти».

388] Мовлячи так, у дім повела у богинях пресвітлу 389] Й посадовила її у срібноцвяховане крісло,

390] Гарно оздоблене, ще й подала їй під ноги підставку. 391] Потім Гефеста вона, славетного майстра, гукнула:

392] «Йди-но, Гефесте, сюди! Тебе бачити хоче Фетіда».

393] Відповідаючи, мовив їй славний митець на всі руки: 394] «Справді прийшла до нас гідна пошани богиня могутня, 395] І [То врятувала мене із біди, коли з неба упав я, – 396] Скинула мати мене безсоромна, втаїти хотівши 397] Те, що кульгавий я. Лиха тоді я багато зазнав би, 398] Коб не Фетіда безсмертна до лона мене пригорнула 399] Та Еврінома, дочка Океану, що світ обпливає. 400] Дев'ять я років кував їм усякі прикраси коштовні – 401] Пряжки, зап'ястя та застібки гнуті, сережки й намиста, 402] Сидячи в гроті глибокім. Навкруг Океан обпливає 403] Світ весь у пінних нуртуючих хвилях. Не знав там про мене 404] Жоден з богів невмирущих і жоден із смертного люду, 405] Лиш Еврінома з Фетідою, ті, що мене врятували. 406] Нині прийшла вона в дім наш, і я пишнокосій Фетіді 407] Маю свій борг за життя урятоване гідно сплатити. 408] Отже, постав перед нею тепер частування гостинне, 409] Я ж тим часом і міх відкладу свій, і всяке начиння».

410] Мовивши це, закульгав від ковадла свого вогневладний 411] Велет, лиш литки тонкі під тілом страшним миготіли. 412] Міх від огню він одсунув ї, все позбиравши начиння, 413] Що майстрував ним, сховав у срібну шкатулку дбайливо, 414] Губкою потім обличчя й обидві руки собі витер, 415] Грубу й міцну свою шию та груди свої волохаті. 416] Потім, хітон одягнувши і палицю взявши грубезну, 417] Вийшов у двері, кульгаючи. Поруч із ним поспішали, 418] Наче дівчата живі, дві служниці, із золота куті. 419] Мали і розум у грудях вони, і мову, і силу, 420] І від безсмертних богів усякої праці навчились. 421] Поряд з володарем так поспішали вони, а він ледве 422] Дошкутильгав до Фетіди, що в кріслі блискучім сиділа. 423] Взявши за руку й назвавши її на ім'я, він промовив:

424] «З чим, довгошатна Фетідо, прийшла ти до нашого дому, 425] Бажана гостя шановна? Не часто у нас ти бувала. 426] Що ти бажаєш, скажи? Тож серце здійснить закликає, 427] Якщо здійснити я можу, якщо взагалі це здійсненне».

428] В відповідь мовить йому, проливаючи сльози, Фетіда:

429] «Чи хоч одна, о Гефесте, з богинь, що живуть на Олімпі, 430] Стільки зазнала гіркої гризоти у серці своєму, 431] Скільки послав лиш одній мені тяжкого горя Кротон? 432] З-поміж усіх нереїд лиш мене підкорив він людині, 433] Сину Еака Пелеєві, й мужове ложе терпіла 434] Я проти волі своєї. Пригнічений старістю злою, 435] В домі лежить він своєму. Та інша є в мене турбота.