Іліада

Гомер

145] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

146] «Сину Атрея, владарю мужів, Агамемноне славний! 147] Як ти захочеш – віддать, як належить, мені подарунки 148] Чи при собі їх затримать – це справа твоя. Та згадаймо 149] Краще про битву. Не час нам довго про це розмовляти 150] Чи зволікать з цим. Велике-бо ще недовершено діло. 151] Знов ви у лавах передніх побачите нині Ахілла, 152] Як він фаланги троян мідногострим трощитиме списом. 153] Хай же і кожен із вас ворогів побивати гадає».

154] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

155] «Хоч і хоробрий без краю ти, богоподібний Ахілле, 156] Не посилай з ворогами натщесерце битись ахеїв 157] Під Іліоном, бо довго триватиме ця безпощадна 158] Битва, якщо між собою зіткнуться фаланги

ворожих 159] Воїв, а бог надихне тим і другим однакову силу. 160] Краще при кораблях бистрохідних ти дав би ахеям 161] Хліба спожити й вина: в них-бо сила й відвага людини. 162] Хто б то спромігся з бійців цілий день аж до заходу сонця, 163] Не підкріпившися їжею, битись весь час з ворогами!

164] Хоч би й якої відваги повен був він бойової, 165] Та мимоволі все тіло йому обважніє, охопить 166] Голод і спрага його, і в утомі ослабнуть коліна. 167] Той же, хто світлим вином і наїдком зміцнить свої сили, 168] Битися може завзято цілісінький день з ворогами; 169] Серце відважне у грудях його, і не знають суглоби 170] Втоми, аж поки із поля не зійдуть усі бойового. 171] Тож розпусти тепер воїв і дай їм наказ готувати 172] їжу, дарунки ж свої хай володар мужів Агамемнон 173] Скаже знести на середину зборів, щоб вої ахейські 174] Це на власні побачили очі й ти серцем радів би. 175] Перед аргеями ставши, він хай поклянеться, що ложа 176] Дівчини він не торкавсь, не єднався із нею в коханні, 177] Як за звичаєм людським у мужчин із жінками буває. 178] Хай же, Ахілле, у грудях твоїх зласкавішає серце, 179] Він же хай щедро тебе у наметі своїм почастує 180] Учтою миру, щоб мав задоволення ти, як належить. 181] Навіть і сам перед іншими ти після цього, Атріде, 182] Лиш справедливішим станеш. Не соромно-бо владареві 183] З мужем миритися тим, якого він перший покривдив». 184] В відповідь мовив йому володар мужів Агамемнон: 185] «З радістю слухав сьогодні я слово твоє, Лаертіде. 186] Слушно ти міркував і про все розсудив справедливо. 187] Клятву готовий я дати, до цього мій дух мене кличе. 188] Не присягну перед богом я ложно. Ахілл же хай трохи 189] Тут зачекає, хоч як трудів він Ареєвих прагне. 190] Та зачекайте-бо й інші, аж поки до нас із наметів 191] Всі не прибудуть дари і ми жертвами клятв не завірим. 192] Це, Одіссею, тобі доручаю й велю довершити. 193] Вибери сам юнаків щонайкращих ти між всеахеїв, 194] Щоб принесли з корабля подарунки, які ми учора 195] Пообіцяли Ахіллові дати, й жінок хай приводять. 196] Ти ж мені швидше, Талтібію, в стані широкім ахеїв 197] Вепра знайди, щоб у жертву зарізати Зевсові й Сонцю». 198] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий: 199] «Сину Атрея, владарю мужів, Агамемноне славний! 200] Краще турботи оці нам до іншого часу відкласти, 201] Перепочинок коли у битві кривавій настане, 202] Й люттю такою у грудях моїх не палатиме серце. 203] Ще-бо у полі порубані вої лежать, що приборкав 204] Гектор, Пріамів син, коли Зевс дарував йому славу. 205] Ви ж на обід закликаєте нас! А я, замість того, 206] Всім наказав би негайно воям ахейським у поле 207] Вийти й натщесерце битись, а потім, із заходом сонця, 208] Щедру подати вечерю, коли за ганьбу помстимося.

209] Та раніше до любого горла мені не полізуть 210] Страви й напої ніякі – товариша ж нашого вбито! 211] Гострою міддю порубаний, він ногами до входу 212] Серед намету мого розпростертий лежить, а навколо 213] Товариші його плачуть. Не учта на думці у мене, 214] А»лиш убивство, кров та ворога стогін смертельний!» 215] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий: 216] «Сину Пелеїв Ахілле, найкращий із воїв ахейських! 217] Ти й сміливіший за мене, і в битві орудуєш краще 218] Списом своїм. Але я перевищу тебе набагато 219] Розумом: я-бо й раніш народивсь, і досвідчений більше. 220] Май же терпіння у серці і слів моїх слухай уважно. 221] Швидко у січі кривавій ситіють утомою люди, 222] Що, як стеблини, їх мідні серпи пожинають по ниві. 223] Жниво ж убогим стає, коли шальки ваги нахиляє 224] Зевс, що воєн людських неминучі вирішує судьби. 225] Отже, не шлунками мертвих оплакувать треба ахеїв, 226] Надто-бо часто один за одним погибають щоденно 227] Вої, хто ж і коли б тоді міг од печалі спочити? 228] Тих, що в бою полягли, на похорон треба віддати, 229] Твердість зберігши в душі, поплакавши день над померлим. 230] Іншим же, що по жорстокДй війні у живих залишились, 231] Треба про їжу й пиття пам'ятати, щоб, сили набравшись, 232] Битися ми з ворогами невтомно могли й безустанно, 233] Міддю міцною озброєні. Хай же ніхто не бариться 234] В нашому війську надалі й наказів нових не чекає. 235] Зле-бо з наказом новим тому буде, хто все ж залишиться 236] Біля аргейських човнів. Мерщій же шикуймося в лави 237] Й на конеборних троян обрушимо зброю Арея!»

238] Мовивши так, він двох Несторідів узяв із собою, 239] І Фелеща Мегета, й Тоанта, і ще Меріона, 240] І Лікомеда, сина Креонта, ще й Меланіппа 241] І до намету пішов Агамемнона, сина Атрея. 242] Слово наказів його переходило тут же у діло. 243] Сім принесли із намету триногів обіцяних, потім 244] Двадцять сяйних казанів, узяли до них коней дванадцять. 245] Сім привели ще жінок, обізнаних добре в чудових 246] Виробах, восьма ж по них Брісеїда була яснолиця. 247] Спереду йшов Одіссей, що десять відважив талантів 248] Золота, інші дарунки несли юні вої ахейські. 249] Все це на площі вони поскладали. Тоді Агамемнон 250] Встав. Тим часом Талтібій, голосом схожий на бога, 251] З вепром в руках зупинивсь перед славним керманичем люду. 252] Син же Атреїв, рукою свій витягши ніж, що звичайно 253] Біля великих меча свого піхов мав завжди з собою,

254] З вепра щетини спочатку відрізав і, руки здійнявши, 255] Ревно до Зевса молився. І мовчки сиділи аргеї 256] Всі по місцях своїх, слів дослухаючи пильно вождевих. 257] Очі піднісши до неба широкого, так він молився:

258] «Будьте за свідків, о Зевсе, найвищий з богів, найсильніший, 259] Земле, і Сонце, й Ерінїї, що в глибині під землею 260] Тяжко караєте люд за ложно промовлені клятви! 261] Не доторкався й рукою до дівчини я Брісеїди, 262] Не вимагав ані ложа, ані чогось іншого в неї. 263] Досі в наметі моїм залишалась незаймана діва. 264] А як брехливо клянусь, хай пошлють мені вічні богове 265] Лиха багато, як тим посилають, хто клятву порушив».

266] Мовив це й вепрові горло розсік він безжальною міддю 267] І, розмахнувшись, у глиб його сивого моря закинув, 268] Рибі в поживу. Ахілл же, із місця свойого підвівшись, 269] До війнолюблих аргеїв з такими звернувся словами:

270] «Зевсе, наш батьку, великі ти людям напасті готуєш! 271] Не схвилював би ніколи так серця мойого у грудях 272] Син Атреїв, не міг би він силою дівчини тої 273] Взяти усупереч волі моїй. То, мабуть, могутній 274] Зевс побажав, щоб смертю загинуло стільки ахеїв. 275] Сядьмо ж обідати й будьмо готові до справи Арея!»

276] Мовивши так, розпустив він збори мужів скороспішні. 277] До кораблів своїх швидко усі порозходились вої, 278] А мірмідоняни, духом відважні, забрали дарунки 279] Й на корабель однесли до Ахілла, подібного богу. 280] Все поскладали в наметах і поряд жінок посадили, 281] Коней же славні візничі усіх в табуни відігнали. 282] А Брісеїда прекрасна, немов золота Афродіта, 283] Тіло Патрокла побачивши, гострою міддю пробите, 284] З тужним риданням припала до нього й руками терзала 285] Груди, і ніжну шию собі, і вродливе обличчя, 286] І промовляла крізь сльози жона, до богині подібна:

287] «Любий Патрокле, нещасній мені із усіх наймиліший! 288] Йшовши із цього намету, живим я тебе залишила, 289] Нині ж, назад повернувшись, я мертвим тебе зустрічаю, 290] Владаря люду. Біда за бідою мене настигає. 291] Мужа, якого дали мені батько й шанована мати, 292] Я біля міста побачила, вбитого гострою міддю, 293] Трьох ще уздріла братів, що моя породила їх мати, 294] Серцю любих, і їх настигла загибелі днина. 295] Ти ж тамував мені сльози, коли Ахілл прудконогий 296] Вбив мого мужа і славне Мінета божистого місто 297] Геть зруйнував. Обіцяв ти мені, що за шлюбну дружину 298] Візьме мене сам божистий Ахілл і, відвізши до Фтії

299] На кораблях, нам справить весілля в краю мірмідонян. 300] Тим-то над мертвим тобою, мій голубе, й плачу я гірко».

301] Так промовляла крізь сльози, й жінки усі плакали з нею, – 302] Чи над Патроклом, чи більше над власною кожна бідою. 303] А круг Ахілла зібралась тим часом старшина ахейська, 304] Просячи їжі спожить. Він же, тяжко зітхнувши, одмовивсь:

305] «Прошу, якщо ви готові послухать мене, мої друзі, 306] Не закликайте, проте, щоб я вдовольняв своє серце 307] Стравами й різним питвом – велике-бо горе у мене: 308] Ждатиму я й перетерплю до самого заходу сонця».