Іліада

Гомер

273] «Зевсе, наш батьку! Невже-бо не зглянеться хто із безсмертних 274] І не врятує мене від потоку? Все потім я стерплю. 275] Із небожителів передо мною ніхто так не винен, 276] Як моя матінка люба, що лжею мене ошукала. 277] Тож говорила вона, що під муром троян міднобронних 278] Від бистролетних лише Аполлонових стріл я загину. 279] Чом не убив мене Гектор, із воїв тутешніх найкращий? 280] Доблесний муж подолав би, і доблесний гідно поліг би. 281] Нині ж безславною смертю доводиться тут загибати, 282] Як свинопас молодий у буянні осінньому річки, 283] Що понесла його, тільки-но став її вбрід переходить».

284] Так говорив він, і враз підійшли Посейдон і Афіна 285] Та біля нього спинилися, людську прибравши подобу, 286] Рук доторкнулись руками й словами його утішали. 287] Став тоді так Посейдон говорити, землі потрясатель:

288] «Сину Пелеїв, не дуже лякайся й не бійся нічого! 289] Є неабиякі в тебе, за згодою Зевса самого, 290] З-поміж богів оборонці – я сам і Паллада Афіна. 291] Доля тобі не судила загинуть у хвилях потоку, 292] Він незабаром одступить од тебе, побачиш це й сам ти. 293] Слушну пораду тобі ми дамо, якщо хочеш послухать: 294] Рук не складай у бою, обопільно однаково грізнім, 295] Поки за мур Іліона славетний троян позагониш, 296] Що утікають зі страхом. А, в Ректора подих однявши, 297] До кораблів повертайся. Дамо тобі славу здобути!»

298] З цими словами обоє вони до безсмертних вернулись.

299] Він же, бадьорості з мови тієї набувши, подався 300] Вмить на рівнину. Усю її геть заливало водою, 301] Плавало в хвилях багато озброєння гарного й мертвих 302] Тіл юнаків. Ахілл же, підносячи високо ноги, 303] Прямо ішов проти нурту, й не міг його стримать широкий 304] Плин течії, – міць у нього велику вдихнула Афіна. 305] Але не зменшив напору й Скамандр, і проти Пеліда 306] Гнівом ще більшим скипів, і, хвилю ще вищу на нього 307] Знявши, словами такими ріку Самоента покликав:

308] «Брате мій любий! Удвох подолать цього мужа могутність 309] Конче нам треба, бо скоро Пріамове місто велике 310] Він поруйнує, – в бою проти нього не встоять трояни! 311] Допоможи ж мені швидше й з підгірних джерел і поточин 312] Ложе глибоке наповни, бурхливу здіймаючи хвилю, 313] Хай невгамовною повінню рине й несе деревини, 314] З гуркотом котить каміння, й здолаємо дикого мужа, 315] Що пересилює всіх і з безсмертними хоче рівнятись. 316] Не допоможе, гадаю, ні врода йому, ані сила, 317] Ані озброєння гарне: усе-бо в глибокій безодні 318] Тванню засмоктане вгрузне. Його ж я самого прикрию 319] Ринню морською, а зверху піску ще велику насиплю 320] Купу, щоб навіть костей Ахіллових люди ахейські 321] Не позбирали, – під тванню такою його я сховаю. 322] Це ж йому буде й могила, й не треба вже буде ахеям 323] Пагорб над ним насипать і землі віддавати останки».

324] Мовивши це, на Ахілла метнувсь він, здіймаючи хвилю, 325] З ревом, шумуючи піною, й кров'ю, і трупами мертвих. 326] Високо вгору знялася напоєна Зевсом багряна 327] Хвиля, готова поглинути славного сина Пелея. 328] Злякано скрикнула Гера тоді, боячись за Ахілла, 329] Щоб не втягнув у свій вир потік його глибокохвилий, 330] І до Гефеста вона, свого любого сина, звернулась:

331] «Встань, кривоногий, дитя моє! Силами в битві з тобою 332] Гідним помірятись ми вирового вважаємо Ксанта. 333] Вийди на поміч мерщій, розпали своє полум'я буйне. 334] З заходу кликнуть Зефіра і з півдня бурхливого Нота 335] Йду я, щоб грізною бурею з моря вони налетіли 336] І, неугасний роздмухавши пломінь, і голови, й зброю 337] Геть спопелили троянам. А сам ти над берегом Ксанту 338] Винищ дерева і кинься на води з вогнем, не піддайся 339] Ані солодким потока словам, ні суворим погрозам. 340] І не спиняй свого шалу, аж поки сама тебе лунко 341] Я не покличу, – тоді лиш погасиш вогонь безустанний».

342] Так говорила, й Гефест роздмухав палаючий пломінь. 343] Спеошу вогонь запалав на оівнині і без ЛІКУ меотвих

344] Воїв спалив, що лежали їх купи, Ахіллом убитих. 345] Висохла всюди рівнина, і знітились води прозорі. 346] Мовби осінній Борей, що дощами зволожену ниву 347] Сушить раптово на радість тому, хто її обробляє, – 348] Висохла так навколо рівнина, і воїнів мертвих 349] Трупи згоріли. На річку він полум'я кинув яскраве. 350] І зайнялися вогнем тамариски, і в'язи, і верби, 351] Взявся і лотос вогнем, і рясні очерети, й латаття, – 352] Все, що густо круг течій струмистих ріки проростало. 353] Риби й в'юни, знемагаючи, ці – в вировій-глибочіні, 354] Ті – в течії струменистій – туди і сюди метушились, 355] Подихом биті палким велемудрого бога Гефеста. 356] Взявся вогнем весь Потік і, озвавшись до нього, промовив:

357] «Ні, Гефесте, ніхто із богів проти тебе не встоїть, – 358] Годі й мені у бою з вогнедишним тобою змагатись! 359] Киньмо борню, – хай троян хоч і зараз Ахілл богосвітлий 360] Вижене з міста! Навіщо б я їх боронив та змагався!»

361] Так говорив він, весь в полум'ї, й світлі кипіли вже хвилі. 362] Як над великим вогнем розігрітий котел закипає 363] З салом розтопленим вепра, якого як слід годували, 364] Дрова палають сухі, і сало в котлі аж клекоче, – 365] Так же і хвилі Потоку палали й вода клекотіла. 366] Став він і плинути далі не міг, знеможений жаром, 367] Що велемудрий ним дихав Гефест. Із благанням до Гери 368] Врешті звернувся Потік і слово їй мовив крилате:

369] «Геро, чому серед інших богів лиш на мене одного 370] Син твій розгнівався? Перед тобою не стільки я винен, 371] Скільки інші богове, що стали троянам на поміч. 372] Можу-бо я, якщо так ти накажеш, її припинити, – 373] Хай же припинить і він. Крім того, тобі я клянуся 374] Згубної днини од війська троянського не одвертати, 375] Навіть коли б ненаситним охоплена полум'ям Троя 376] Вся запалала в огні, що його запалили ахеї!»

377] Тільки-но Гера-богиня почула це білораменна, 378] Мовила так до Гефеста вона, свого любого сина:

379] «Годі, Гефесте, дитя моє славне! Адже не годиться 380] Бога безсмертного кривдити нам задля смертного люду!»

381] Так говорила, й Гефест вогонь погасив божественний. 382] Хвилі назад повернулись до течій своїх струменистих. 383] Як вгамувалася Ксантова сила, обидва негайно 384] Бій припинили. Хоч сердилась Гера, а стримала зваду. 385] Та серед інших богів учинилася раптом страшенна 386] Звада, – серця з їх грудей поривались у сторони різні. 387] З шумом великим зіткнулись вони, аж земля застогнала 388] Й небо велике вгорі загриміло. З висот олімпійських

389] Зевс їх почув, і радістю серце у нього заграло 390] В грудях, коли він побачив, як битись богове зійшлися. 391] Довго вони не вагалися. От розпочав тоді битву 392] Щитопробивний Арей, із мідяним ратищем перший 393] Кинувся він на Афіну і слово їй мовив лайливе:

394] «Знову ти, мухо собача, на зваду богів підбиваєш, 395] Горда й зухвала, куди завела тебе високодумність? 396] Не пам'ятаєш хіба, як сина Тідея підбила 397] Ранить мене, а сама спрямувала свій спис проти мене 398] Й перед очима усіх пройняла мені тіло прегарне. 399] Нині ж за вчинене зло сподіваюсь тобі відомстити».