Іліада
Шрифт:
400] Мовлячи так, по страшній, отороченій пишно егіді, 401] Що не проб'є її й Зевсова блискавка, тяжко ударив, – 402] В неї Арей закривавлений списом ударив великим. 403] Трохи назад одступивши, камінь схопила Афіна 404] Чорний, великий, пощерблений, – за давнини його в поле 405] Ціла громада людей прикотила межу позначати. 406] Вцілила в шию Ареєві ним і всю міць одібрала. 407] Впавши, він вкрив сім пелетрів, скупав у пилюці волосся, 408] Брязнула зброя на нім. Засміялась Паллада Афіна 409] І з похвальбою до нього промовила слово крилате:
410] «Дурню, то й досі не знав ти, наскільки міцніша твоєї 411] Сила моя, що зважився нині
415] Мовивши це, одвернула Афіна ясні свої очі. 416] В час той Арея, що тяжко стогнав, Афродіта за руку, 417] Зевсова донька, взяла, і з натугою він опритомнів. 418] Щойно це Гера-богиня побачила, білораменна, 419] Зразу ж вона до Афіни промовила слово крилате:
420] «Горе нам, Зевса-егідодержавця незборена доню! 421] Знову ця муха собача веде людовбивцю Арея 422] Крізь колотнечу жорстокого бою. Жени її далі!»
423] Мовила так, і побігла Афіна, радіючи серцем, 424] І, Афродіту догнавши, ударила в груди рукою 425] Дужою. В тої ж і любеє серце, й коліна зомліли. 426] Разом лежали обоє вони на землі многоплідній, 427] І з похвальбою Афіна промовила слово крилате:
428] «От якби й інші богове, що стали троянам на поміч, 429] Вийшовши разом на бій проти мідянозбройних ахеїв, 430] Стійкі й відважні так само були, як ота Афродіта, 431] Що проти сили моєї змагатись прийшла за Арея, – 432] То із цією війною давно б уже ми покінчили 433] І Іліон зруйнували б, прегарно збудоване місто!»
434] Так промовляючи, Гера всміхнулася білораменна. 435] До Аполлона звернувсь тоді дужий землі потрясатель:
436] «Фебе, чому це ми осторонь бою? Хіба це нам личить 437] В час, коли б'ються вже інші? Була б нам ганьба до Олімпу, 438] В Зевсову міднопорогу оселю без бою вернутись! 439] То починай же. Ти – віком молодший. Мені ж починати 440] Буде негарно – й родивсь я раніш, і досвідчений більше. 441] Блазню дурний ти із серцем безпам'ятним! Ти ж і забути 442] Встиг уже, скільки ми лиха зазнали навкруг Іліона, 443] Серед богів лиш одні ми, коли повелінням од Зевса 444] Лаомедонту зухвалому на рік служити взялися 445] За договірну платню, й він почав нам накази давати. 446] Я для троян тоді мур поставив навколо їх міста, 447] Дуже красивий, широкий, щоб місто було неприступне. 448] Ти ж, Аполлоне, узявся повільних биків круторогих 449] Пасти на зритих ярами узгір'ях лісистої Іди. 450] А як минув уже рік, і щедротні на радощі Ори 451] Виплати час принесли, платню силоміць нам затримав 452] Лаомедонт навісний і з погрозами нас одпровадив. 453] Руки і ноги над ними погрожував нам він зв'язати 454] Міцно й на острів далекий продати обох у неволю. 455] Мав він і вуха обом нам одрізати гострою міддю. 456] Так ми від нього з обуреним серцем назад подалися, 457] Гнівні за той заробіток, що він обіцяв та не дав нам. 458] Ти ж його людові ласку являєш свою і не хочеш 459] Нині подбать, щоб загинули високодумні трояни 460] Смертю лихою, а з ними їх діти й шановні дружини».
461] В відповідь мовив йому владар Аполлон дальносяжний:
462] «Мабуть, землі потрясателю, й сам ти мене б нерозумним 463] Визнав, якби я з тобою змагатись почав за нужденних 464] Смертних, що, мов зеленіюче листя, сьогодні безжурно 465] Повним буяють життям, годуючись ниви плодами, 466] Завтра ж марніють і гинуть. Отож припинімо негайно 467] Зваду між ними оцю, – лай люди самі повоюють».
468] Мовивши це, він назад повернувся. Було йому сором 469] З батьковим битися братом, піднявши на нього правицю. 470] Та його рідна сестра, Артеміда, володарка звірів, 471] З гнівом великим до нього промовила слово лайливе:
472] «Що, дальносяжче, тікаєш? Готовий лишити звитягу 473] Всю Посейдонові ти і віддать незаслужену славу! 474] Нащо, дурню, оцей тобі лук, непотрібний, як вітер? 475] Щоб я надалі не чула від тебе у батьківськім домі 476] Слів похвальби, як раніше траплялося в колі безсмертних, 477] Ніби спроможний ти справді в бою з Посейдоном змагатись».
478] Мовила так, але Аполлон не сказав їй нічого.
479] І поважна Зевса дружина, палаючи гнівом,
480] На стрілометну богиню напала із словом лайливим:
481] «Ах, безсоромна ж ти суко, то вже й проти мене посміла 482] Стати? Але тобі важко зі мною змагатися буде, 483] Хоч луконосна ти, й серед жінок тебе Зевс як левицю 484] Настановив і вбивати, яку б не схотіла, дозволив. 485] Краще по горах на звірів тобі лісових полювати, 486] Оленів диких стрілять, ніж із дужчим за тебе змагатись. 487] як захочеш боротись, то знатимеш скоро, наскільки 488] Слабша од мене, щоб мірятись силами сміти зі мною».
489] Мовила так, і лівицею в неї обидві схопила 490] Руки при кистях, правицею ж, лук Артеміди зірвавши 491] З пліч її, била по вухах богиню зі сміхом глузливим. 492] Ця ухилялась всіляко. Та стріли розсипались бистрі. 493] Ледь із плачем утекла Артеміда, неначе голубка, 494] Що, від ненатлого яструба в нетрі скелясті умкнувши, 495] Скрилася там, де від нього загинути їй не судилось, 496] Так із плачем утекла й Артеміда, свій лук залишивши. 497] Світлий дозорець Гермес до Лето тоді слово промовив:
498] «В битву з тобою, Лето, я не буду вступать. Небезпечно 499] Бій починати з дружинами Зевса, що хмари збирає. 500] Отже, й ти між безсмертних богів похвалятися можеш, 501] Ніби могутньою силою вже і мене подолала».
502] Мовив він так. А гнутого лука і стріли, що з вихром 503] Порозсипалися в поросі всюди, Лето позбирала. 504] Все позбиравши, богиня за донькою вслід подалася. 505] Та ж до Олімпу пішла, в мідноковану Зевса оселю 506] Вся у сльозах, Артеміда на батьківські сіла коліна, 507] Й шати нетлінні на ній трепетали. Дочку свою любу 508] Зевс пригорнув і спитав, до неї всміхнувшись ласкаво:
509] «Хто з Уранідів даремно зневажив тебе, моя люба 510] Донечко, начебто явно ти лихо якесь учинила?»
511] В відповідь мовить вінками уквітчана діва мислива:
512] «Скривдила, батьку, дружина твоя мене білораменна 513] Гера, що всі через неї в безсмертних незгоди і звади».
514] Так між собою вони розмову провадили щиру. 515] Феб-Аполлон після того подався у Трою священну, 516] Він потерпав, щоб мурів міських, побудованих гарно, 517] Всупереч долі сьогодні ж таки не розбили данаї. 518] Решта богів вічносущих тоді на Олімп повернулись, 519] Сповнені гніву одні, а інші пишаючись вельми, 520] І посідали навкруг темнохмарного батька. Ахілл же 521] Воїв троянських і коней разив тоді однокопитих. 522] Так же, як густо клубами здіймається в небо широке 523] Дим од пожару у місті, що гнівні боги запалили,