Іліада
Шрифт:
260] Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:
261] «Не говори мені, Гекторе клятий, про жодні угоди! 262] Як не бува між людьми і між левами клятв непорушних, 263] Як між вовками й ягнятами згоди не буде ніколи, 264] А без кінця споконвік одне з одним вони ворогують, – 265] Так і між нами не бути любові, не бути ніяким 266] Клятвам нерушним, аж поки один з нас чолом не поляже 267] Й крові його Арей не нап'ється, боєць войовничий. 268] Всю спогадай свою доблесть. Слід нині тобі особливо 269] Списником бути несхибним і дужим бійцем войовничим. 270] Більше тобі не втекти. Незабаром Паллада Афіна 271] Списом моїм подолає тебе. Спокутуєш нині 272] Сум мій по друзях моїх, повбиваних лютим тобою!»
273] Мовивши так, розмахнувсь і свого довготінного
279] «Схибив ти! Видно, усе ж таки, богоподібний Ахілле, 280] Ти не від Зевса дізнався про долю мою, як хвалився. 281] Був балакун ти, словами готовий мене ошукати, 282] Щоб з переляку я сили позбувся й снаги бойової! 283] Не утікатиму я, не вженеш мені списа у спину! 284] Прямо іду проти тебе, проймеш мені груди, як тільки 285] Дасть тобі бог. А тим часом і сам ти мого стережися 286] Мідного списа. Бодай би цілком ти прийняв його в тіло! 287] Легшою стала б, напевно, війна й для троян із твоєю 288] Смертю. Для них-бо усіх найбільше являєш ти лихо!»
289] Мовивши так, розмахнувсь, і свого довготінного списа 290] Кинув, і прямо у щит Ахіллові вцілив несхибно. 291] Але далеко одскочив той спис од щита. І розсердивсь 292] Гектор, як глянув, що спис пролетів із руки його марно. 293] Став він, збентежений: іншого-бо не було в нього списа. 294] Голосно він білощитного став Деїфоба гукати, 295] Щоб йому ратище дав, а того не було уже й близько. 296] Все зрозумів тоді Гектор, і так він до себе промовив:
297] «Горе мені! Мабуть, справді до смерті боги мене кличуть! 298] Я-бо гадав, що герой Деїфоб недалеко від мене, 299] Він же за мурами, в місті, й мене обманула Афіна! 300] Ось вже зловісна наблизилась смерть, і нікуди від неї 301] Не утекти. Як видно, давно уже це до вподоби 302] Зевсу й його дальносяжному синові, котрі раніше 303] Допомагали мені. І от доля уже настигає. 304] Але нехай уже не без борні, не без слави загину, 305] Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!»
306] Мовивши так, він з піхов загострений вихопив меч свій, 307] Довгий, важенний, що при стегні його дужім був завжди, 308] Зщуливсь і кинувся, наче орел отой високолетний, 309] Що на рівнину раптово із темної падає хмари 310] Ніжне ягнятко вхопити або полохливого зайця, – 311] Кинувся так же і Гектор, підносячи гострений меч свій. 312] Так же й Ахілл тоді з серцем, сповненим буйної сили, 313] Кинувся, груди могутні щитом прикриваючи круглим 314] Гарного виробу, а на чолі красувався блискучий, 315] Міддю окутий шолом, розвівалась над ним золотиста 316] Грива густа, що вправив Гефест її щільно у гребінь. 317] Так же, як сяє між зір незліченних у темряві ночі 318] Геспер, що в небі немає від нього яснішої зірки, 319] Сяяло так і відточене вістря на списі Ахілла, 320] Що у правиці стрясав ним, готуючи Гектору лихо 321] І виглядаючи, де б йому ніжне уразити тіло. 322] Але ховалося тіло вождя під озброєнням мідним, 323] Славним, здобутим, коли подолав він Патроклову силу. 324] Там лиш, де кості-ключиці поєднують шию з плечима, 325] Горло біліло, – найшвидше душі там сягає загибель, – 326] Саме туди своїм списом ударив Ахілл богосвітлий, 327] І пройняло його вістря те ніжную шию навиліт. 328] Мідноважкий не пробив, проте, Гектору ясен горлянки, 329] Щоб у розмові з Пелідом мінятися міг він словами. 330] В куряву впав він, і крикнув, зрадівши, Ахілл богосвітлий:
331] «Гекторе, вбивши Патрокла, – невже врятуватись самому 332] Ти сподівався? Й мене не страшився, бо я був далеко? 333] Дурню ти! На допомогу йому набагато сильніший 334] Ззаду, поміж кораблів глибодонних, товариш лишався – 335] Я, що коліна розслабив твої! Тебе розтерзають 336] Птахи з ганьбою і пси, а його поховають ахеї».
337] Весь знемагаючи, Гектор одрік йому шоломосяйний: 338] «Задля твоєї душі, і колін, і батьків твоїх рідних, 339] Псам, я благаю, не кидай мене під човнами ахеїв, 340] Матимеш золота й міді за це ти від мене багато: 341] Щедрі дарунки мій батечко дасть тобі й мати шановна, 342]
344] Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:
345] «Псе, не благай мене задля колін і батьків моїх рідних. 346] Тільки б дав волю я серцю і гніву своєму, то м'ясо 347] Рвав би із тебе й сирим пожирав би, – таке ти накоїв! 348] Нині ніхто вже від псів голови не врятує твоєї, 349] Хоч би і в десять, і в двадцять разів привезли мені більший 350] Викуп, і, зваживши на терезах, обіцяли ще стільки, 351] Й золотом чистим вагу твого тіла звелів замінити 352] Син Дарданів Пріам, – і тоді твоя мати шановна, 353] Що народивсь ти від неї, на ложі тебе не оплаче, – 354] Пси лиш та хижі птахи розірвуть на шматки твоє тіло!»
355] Смертю конаючи, Гектор одрік йому шоломосяйний:
356] «Бачу, що добре я знаю тебе і дарма намагався 357] Переконати, бо серце у грудях у тебе залізне! 358] Та начувайся, щоб гніву богів не зазнати за мене 359] В день, коли славний Паріс і Феб-Аполлон дальносяжний 360] Вб'ють біля Скейської брами тебе, хоч який ти хоробрий».
361] Мовив він так, і смерть йому пітьмою очі окрила, 362] Вийшла із тіла душа й подалась до оселі Аїда, 363] З плачем за долю свою, покидаючи юність і силу, 364] А до померлого все ж промовив Ахілл богосвітлий:
365] «Смертю умри! А я свою стріну загибель тоді, як 366] Зевс та інші безсмертні мені її схочуть послати!»
367] Мовлячи це, із убитого витяг він мідного списа 368] Й набік одкинув, а зброю його, закривавлену вельми, 369] Зняв із плечей. Звідусіль позбігались синове ахейські 370] І дивувались, красу споглядаючи й постать могутню 371] Гектора. Й жоден із них не минув його списом кольнути. 372] Дехто іще, на сусіда свого позираючи, мовив:
373] «Леле! А Гектор сьогодні на дотик неначебто м'якший, 374] Аніж коли на човни до нас полум'я кидав палюче!»
375] Мовлячи так, його ратищем кожен старався вколоти. 376] Зняв тоді зброю його прудконогий Ахілл богосвітлий, 377] Серед ахеїв він став і слово промовив крилате:
378] «Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі! 379] Нині, коли мені вічні богове дали подолати 380] Мужа, що більше нам лиха накоїв, ніж інші всі разом, 381] Спробуймо збройно на місто ударить, щоб знати напевно, 382] Що у троян тих на думці і що вони мають робити – 383] Чи покидать по загибелі Гектора місто високе, 384] Чи залишатися й твердо стоять, хоч його вже й немає. 385] Нащо, проте, цими мислями любе тривожити серце? 386] При кораблях-бо лежить неоплаканий, без поховання, 387] Мертвий Патрокл. Не забуду його, поки я між живими 388] Перебуваю і поки мене мої носять коліна.
389] Й хоч у Аїді про мертвих маємо ми забувати, 390] Свого товариша любого й там пам'ятатиму завжди! 391] Нині ж, пеан заспівавши, вернімось, юнацтво ахейське, 392] До кораблів глибодонних і трупа з собою візьмімо. 393] Слави сягли ми великої – Гектор поліг богосвітлий, 394] Той, що у Трої на нього усі, як на бога, молились!»
395] Мовивши так, він на Гектора діло замислив негідне: 396] Попробивав на обох йому дужих ногах сухожилля 397] В п'ятах, де щиколоть; ремені в них протягнувши бичачі, 398] До колісниці припнув, голові ж дав в пилу волочитись. 399] На колісницю зійшов, славну зброю убитого взявши, 400] Коней стьобнув батогом, і охоче вони полетіли. 401] Куряви хмара знялась над волоченим тілом, звихрилось 402] Чорне волосся, і вся голова його, досі прекрасна, 403] В поросі билась густім. Ворогам-бо його на наругу 404] Зевс хмаровладний віддав у ріднім вітчизнянім краї. 405] Пилом бруднилась його голова. А мати, на сина 406] Глянувши, стала ридати й, далеко від себе жбурнувши 407] Світлу намітку свою, виривать почала свої коси. 408] Жалібно й любий ридав його батько, й усюди навколо 409] Плач і сумне голосіння лунали по цілому місту. 410] Схоже було це найбільше на те, ніби Троя висока 411] Полум'ям вся невгасимим од верху до низу палала. 412] Ледве стримать старого могли, що в нестямі шаленій 413] Вийти із міста крізь браму Дарданську кудись поривався. 414] В бруді дорожнім валяючись, всіх наоколо благав він, 415] Кожного з них на ім'я називаючи в тузі жалобній: