Іліада
Шрифт:
492] «Годі лайливими кидатись вам так завзято словами, 493] Ідоменею й Еанте, – обом це вам зовсім не личить! 494] Іншого ви б і самі осудили, хто так учинив би. 495] Отже, спокійно сидіть на місцях і стежте, як мчаться 496] Коні. Сюди незабаром примчать вони всі у погоні 497] За перемогою, й легко з вас кожен тоді упізнає 498] Коней аргейських, які будуть перші із них, які другі».
499] Мовив він так. Син Тідея ж тим часом уже наближався, 500] Коней своїх батогом безустанно шмагаючи. Коні 501] Мчали шалено, немовби в повітрі над шляхом летіли, 502] Й куряви хмари з-під ніг їх візничому били в обличчя. 503] Злотом оздоблена й оловом, мчала услід прудконогим 504] Коням легка колісниця, і ледве помітний лишало 505] Слід після себе в м'якому піску тонко куте обіддя 506] Бистрих коліс, – так швидко над шляхом
514] Слідом за ним Антілох, внук Нелеїв, пригнав своїх коней; 515] Не бистротою, а хитрістю він обігнав Менелая. 516] Не набагато відстали, проте, Менелаєві коні – 517] Тільки на відстань малу, що між кіньми і колесом бистрим 518] В час, коли мчать колісницю вони з владарем по рівнині, 519] Кінські ж хвости кожну мить волосками торкають обідця 520] Колеса; близько за ним біжить воно, й віддаль нікчемна 521] їх розділяє у гонах швидких по рівнині троянській. 522] За бездоганним вождем Антілохом вже так недалеко
523] Мчав Менелай – спочатку на кинутий диск одставав він, 524] Та незабаром догнав: наддала-бо ще більшої сили 525] Бігові ніг пишногривая Агамемнонова Ета. 526] Тільки б ще трошечки далі продовжились їх перегони, 527] То перегнав би Атрід і звитягу б осяг безперечну. 528] Мчав Меріон за ним, Ідоменея соратник одважний, 529] Списа кидком одділявсь од славетного він Менелая, 530] Та повільні у нього були пишногривії коні, 531] Слабший од інших і сам у кінських він був перегонах. 532] Син же Адмета пізніше од всіх останній^з'явився, 533] Ледве свій тягнучи повіз, баских підганяючи коней. 534] Глянув і жалем пройнявсь прудконогий Ахілл богосвітлий, 535] Став між аргеями він і слово промовив крилате:
536] «Кращий їздець – останнім славетних привів своїх коней! 537] Все ж таки гідний того він, щоб дати йому нагороду 538] Другу. А першу нехай Діомед, син Тідеїв, одержить».
539] Мовив він так, і ахеї усі його слово схвалили. 540] Дав би коня він Евмелові, як ухвалили ахеї, 541] Та Антілох тоді, Нестора парость, великий душею, 542] Встав і Ахіллу промовив Пелідові слово правдиве:
543] «Тяжко, Ахілле, мене ти образиш, коли доконаєш 544] Слова свого. Відбираєш ти в мене мою нагороду, 545] Зваживши на перепону, що повіз затримала й коней 546] Славному їх вожаєві. Та чом же, проте, до безсмертних 547] Він не моливсь? Не прийшов-бо тоді до мети він останнім. 548] А як його тобі шкода й він любий тобі, то багато 549] Золота й міді в наметі твоїм, багато є й коней 550] Однокопитих у тебе, й овець у кошарі, й невільниць. 551] Вибери щось і дай навіть кращу йому нагороду, 552] Потім чи зараз, і тільки похвалять тебе всі ахеї. 553] Цеї ж бо я не віддам. Хто б із воїв схотів її мати, 554] Спробує хай позмагатись зі мною в бою рукопашнім!»
555] Мовив він так. Усміхнувсь прудконогий Ахілл богосвітлий, 556] На Антілоха милуючись, – був то друг його любий.
557] Відповідаючи, мовив до нього він слово крилате:
558] «Кажеш ти, мій Антілоху, щоб іншу Евмелові в домі 559] Я пошукав нагороду, – як хочеш ти, так і вчиню я. 560] Дам йому панцир, у битві здобутий від Астеропея, 561] Мідний увесь, ще й блискучим навколо оздоблений скраю 562] Оловом. Буде це шани великої гідний дарунок».
563] Мовив він так і панцир сюди принести свого друга 564] Автомедонта послав. Той пішов і приніс із намету 565] Панцир і в руки Евмелові дав. Той прийняв його радо.
566] З серцем, повним гіркоти, підвівсь Менелай тоді з місця, 567] На Антілоха розгніваний дуже. Окличник негайно
568] Берло подав йому в руки і всіх до мовчання закликав 569] Воїв ахейських. І муж богорівний почав говорити:
570] «Був ти тямущий раніш, Антілоху, а що наробив ти! 571] Доблесть мою ти зганьбив, ти затримав баских моїх коней, 572] Власних погнавши вперед, хоч слабкіші вони набагато. 573] Вас закликаю, аргеїв вожді і порадники люду! 574] Нас між собою по правді обох розсудіть безсторонньо, – 575] Щоб із аргеїв ніхто не мовив мені міднозбройних: 576] «Тільки обманом здолав Менелай Антілоха в змаганні, 577] Взяв в нагороду коня лиш тому, що більшу мав силу 578] Й гідність, хоч коні у нього і слабші були набагато». 579] Хочете – сам розсуджу я, й ніхто із данаїв, я певен, 580] Не докорить мені: присуд мій буде цілком справедливий. 581] Ближче сюди підійди, Антілоху, стань, паростку Зевсів, 582] Тут, перед кіньми і повозом, як то за звичаєм личить, 583] В руки хвиський узявши батіг свій, що ним поганяєш, 584] Коней торкни і клянися землі потрясателем вічним, 585] Що не навмисно мій повіз затримав ти підступом хитрим».
586] Відповідаючи, мовив йому Антілох тямовитий:
587] «О заспокойсь, володарю, молодший-бо я набагато, 588] Ти ж, Менелаю, й роками, і доблестю старший за мене. 589] Знаєш ти й сам, як в захопленні молодь заноситься часом. 590] Прагнення буйні у неї, а розум її нерозважний. 591] Стримай же серце своє. Віддаю тобі сам кобилицю, 592] Що в нагороду здобув. А бажав би із мого ти дому 593] Більше щось мати, то краще волів би я, паростку Зевсів, 594] Все тобі дати, ніж випасти з серця твойого назавжди 595] І нечестивцем назавжди лишитись в очах у безсмертних».
596] Мовивши так, взяв коня за повіддя син Нестора славний 597] Та передав Менелаєві, й серце у того зраділо, 598] Наче ранковими росами вмите колосся зернисте 599] На половіючій ниві, що збіжжям наїжилось густо. 600] Так же і серце у грудях твоїх, Менелаю, зраділо. 601] До Антілоха звернувся Атрід із словом крилатим:
602] «Нині я сам, Антілоху, тобі уступаю, хоч дуже 603] Гнівавсь на тебе. Ніколи ти досі не був нерозважним 604] Чи легкодумним. Лиш юність сьогодні твій розум здолала. 605] Остерігайся ж надалі обманювать кращих за тебе! 606] Переконав би не так мене скоро хтось інший з ахеїв. 607] Ти ж задля мене багато зазнав, потрудився багато, 608] Разом з тобою й твій батько славетний і брат благородний. 609] Тим-то й зроблю, як ти просиш, і дам тобі я кобилицю, 610] Хоч і належну по праву мені, щоб знали всі інші, 611] Що не злостивий вдачею я і не високодумний».
612] Мовивши так, Антілоху візничому дав Ноемону
613] Ту одвести кобилицю, собі взяв казан він блискучий; 614] А Меріон, що четвертим прийшов, два одержав таланти 615] Золота. П'ята лишалася ще нічия нагорода – 616] Дзбан двоєручний. Ахілл його Нестору в руки старому 617] Дав, через збори аргеїв пронісши, і мовив до нього:
618] «На ось, візьми собі, старче, – хай буде тобі цей дарунок 619] В пам'ять про похорон тіла Патрокла. Його не побачиш 620] Ти уже серед аргеїв. Даю тобі цю нагороду 621] Поза змаганням. Не будеш ні битися ти навкулачки, 622] Ані боротись, ні кидати списа, ні бігти невтомно 623] На перегонах: важка-бо старість тебе пригнітила».
624] Мовивши так, він вручив подарунок. Той взяв його радо 625] І, до Ахілла звертаючись, слово промовив крилате:
626] «Любий мій сину, отут говорив ти цілком справедливо. 627] В м'язах у мене вже сила не та, неміцні мої ноги, 628] Руки у плечах ходять зі скрипом, не так, як раніше. 629] От якби юністю й силою цвів я такою, як в давній 630] Час, коли славні епеї ховали в Бупрасії тіло 631] Амарінкея-вождя і діти державця змагались. 632] Тож не було мені рівного ні між одважних епеїв, 633] Ні між пілоських бійців, ні між духом стійких етоліян. 634] Я навкулачки побив Клітомеда, сина Енопа; 635] Легко здолав і Анкея з Плеврона, що вийшов боротись; 636] Далі, Іфікла, славетного в бігові, теж перегнав я, 637] А у метанні списів переміг Полідора й Філея. 638] Акторіони, проте, на конях мене обігнали, 639] Кількістю взявши лише у заздрій жазі перемоги, 640] Бо щонайвищі за це лишалися ще нагороди. 641] Двоє було їх, близнят, – з них один керував лише кіньми, 642] Кіньми лише керував, батогом їх постьобував другий. 643] От який був я колись. А нині нехай вже молодші 644] За нагороди змагаються. Я ж підкоритись нужденній 645] Старості мушу, хоч гордо пишався колись між героїв. 646] Та продовжуй, Ахілле, змагання на честь твого друга. 647] Я твій дарунок приймаю охоче і серцем радію, 648] Що не забув ти про мене, мою ти любов пам'ятаєш 649] І вшанував мене-гідною шаною серед ахеїв. 650] Хай же за все це боги подадуть тобі ласку жадану!»