Іліада

Гомер

416] «Друзі, пустіть! Не журіться ви мною, дайте із міста 417] Вийти мені і мерщій до човнів перебігти ахейських! 418] Там нечестивого буду благати злочинного мужа, 419] Може, хоч роки мої пошанує й на старість нещасну 420] Зглянеться? Тож і на нього такий же старий дожидає 421] Батько Пелей, що родив його й викохав всім на загибель 422] Людям троянським, найбільше ж із них на горе для мене – 423] Скільки синів у квітучому віці моїх повбивав він! 424] Та ні за кого, хоч всіх мені жалко, я так не журюся, 425] Як за одного, що жаль за ним вгонить мене до Аїду, – 426] Гектора любого! Чом на руках не помер він у мене? 427] Слізьми тоді і риданням наситили б ми своє серце – 428] Матінка, що породила його, бідолашна, і сам я!»

429] Мовив крізь сльози він так, і плакали з ним городяни. 430] Заголосила у тузі гіркій між троянок Гекуба:

431] «Сину мій, нащо бездольній у муках нестерпних без тебе 432] Жити мені! І днями й ночами по цілому місту 433] Гордістю був ти моєю, був захистом нашій твердині, 434] Нашим троянам усім і троянкам, які, наче бога, 435] Теж шанували тебе, великою славою був їм, 436] Поки ти жив. Але доля і смерть тебе нині настигли!»

437] Мовила так у сльозах. Дружина ж не знала, що сталось 438] З Ректором. Ще не прийшов-бо вісник до неї правдивий, 439] Щоб сповістить, що за муром поліг її муж біля брами. 440] В дальнім покої високого дому багряну тканину 441] Ткала подвійну вона, в ній гаптуючи квіти взористі. 442] В домі вона на вогонь пишнокосим звеліла служницям 443] Мідний поставить великий триніг, щоби вчасно готова 444] Ректору тепла купіль була, тільки-но вернеться з бою. 445] їй не спадало й на думку, дурній, що яке тут купання, – 446] Ректора вбила руками Ахілла богиня Афіна. 447] Зойки почула вона й голосіння сумне біля вежі, 448] Й тілом усім затремтіла, і човник із рук її випав. 449] До пишнокосих служебниць вона тоді знову звернулась:

450] «Дві хай зі мною ідуть. Побачити треба, що сталось. 451] Голос свекрухи шановної чую, і серце у грудях 452] Б'ється, аж вискочить хоче до уст, аж коліна у мене 453] Гнуться, – лихо якесь над синами Пріама нависло. 454] Хай ці слова не досягнуть до вух, але вельми боюся, 455] Щоб могутньому Ректору нині Ахілл богосвітлий 456] До Іліона шляху не відтяв і, рівниною гнавши, 457] Згубного шалу й безтямної зваги навік не позбавив. 458] Не дожидає-бо ворога Ректор, сховавшись у натовп, 459] А виступає вперед, у відвазі ніхто з ним не рівний».

460] Мовивши так, із покоїв побігла вона, як менада, 461] З трепетом серця, й за нею слідом поспішали служниці. 462] Щойно дісталась до вежі й мужів, що юрбою стояли, 463] Вибігла швидко на мур і побачила здалеку тіло 464] Мужа, від міста нещадно волочене. Бистрії коні 465] Мужа її волокли до ахейських човнів глибодонних. 466] Темної ночі імла повила їй зволожені очі, 467] Навзнак, зомлівши зненацька, упала вона непритомна. 468] Світлу пов'язку зірвала з чола свого й плетену сітку 469] Із обручем і від себе далеко відкинула й бинду, 470] І покривало, що в дар їй дала золота Афродіта 471] Днини тієї, як Ректор повів її шоломосяйний 472] Від Етіона, численні віддавши за неї дарунки. 473] Та навколо ятрівки й зовиці її оточили 474] Й ледве живу її, в серце уражену, спільно тримали. 475] А як лише опритомніла, й дух в її серце вернувся, 476] Гірко вона заридала і мовила серед троянок:

477] «Гекторе, горе мені! Для однакої долі обоє 478] Ми народились – ти в Трої високій, Пріамовім домі,

479] Я ж у підгір'ї лісистого Плака, у Фівах славетних, 480] В домі вождя Етіона, що виховав, сам нещасливий, 481] Доньку нещасну, – було б мені краще на світ не родитись! 482] Нині зійшов ти в оселю Аїдову, в темні глибини, 483] Що під землею, мене ж удовою в невтішному горі 484] В домі своєму лишив. Ще й наше мале немовлятко, 485] Що породили на світ ми, бездольні! Ні ти йому, мертвий, 486] Гекторе, ані тобі він на захист не стане ніколи. 487] Навіть якщо многослізних боїв він уникне ахейських, 488] Все ж у майбутньому тільки труди і печалі на нього 489] Ждатимуть. Межі відсунувши, лан його візьмуть чужії. 490] День сиротинства позбавить хлопчину й ровесників ігор. 491] Завжди похнюплений він і з заплаканим ходить обличчям. 492] Часом в нужді бідолашний до батькових звернеться друзів – 493] Того торкне за хітон, а того – за верхнє одіння. 494] Рідко хто зглянеться з них і кухля подасть сиротині, 495] Й той лише вмочить уста, а вже піднебіння й не встигне. 496] Інший товариш, в якого є й батько, і мати, із учти 497] Вижене, й боляче вдарить, і словом глузливим облає: 498] «Геть відціля! Немає отут, серед нас, твого батька!» 499] Весь у сльозах до матусі вдовиці повернеться хлопець 500] Астіанакс, що до цього часу на колінах у батька 501] Мозок лиш їв він з кісток із баранячим лоєм поживним. 502] А коли сон його брав і втомлявся од ігор дитячих, 503] Солодко він засинав у постільці, у няні в обіймах, 504] В ліжку м'якому, із серцем наповненим радощів ніжних. 505] Нині ж натерпиться горя, коханого батька позбувшись, 506] Астіанакс, як трояни його називали. Один-бо 507] Ти захищав у них, Гекторе, брами і мури високі. 508] При кораблях крутобоких, далеко від рідного дому 509] їстиме труп твій черва, коли пси вже наситяться голим 510] Тілом твоїм, хоч багато одінь і тонких, і ошатних 511] В домі у тебе лежить, жіночими тканих руками. 512] Але одіння тонке в огнистім спалю я багатті, 513] Користі з нього ніякої, в нім-бо тобі не лежати, – 514] Хай же на славу тобі все згорить між троян і троянок!»

515] Мовила так крізь ридання, й навколо жінки голосили.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ

ІГРИ НА ЧЕСТЬ ПАТРОКЛА

1] Так сумували трояни у цілому місті. Ахеї ж, 2] До кораблів підійшовши й до хвиль Геллеспонту, спішили 3] Кожен на свій корабель, і всі порозходились інші, 4] Крім мірмідонян, що їм розійтися Ахілл не дозволив. 5] Товаришам війнолюбним своїм тоді так він промовив:

6] «Любі друзі мої, мірмідоняни бистрокомонні! 7] Не випрягаймо із повозів коней ми однокопитих, 8] На колісницях під'їдемо ближче до тіла Патрокла, 9] Щоб оплакать його: остання то почесть померлим. 10] А як. жалобним риданням своє ми наситимо серце, 11] Повипрягаємо коней і разом вечеряти сядем».

12] Мовив Ахілл і заплакав, і вслід йому всі заридали. 13] Тричі об'їхали тіло вони пишногривими кіньми 14] З плачем, – рясні їм сльози з очей викликала Фетіда. 15] Сльози росили пісок, росили озброєння мужніх 16] Воїв, – так за вождем страховійним вони сумували. 17] Плач голосний розпочав Пелеїд, на груди холодні 18] Свого товариша руки поклавши свої мужозгубні:

19] «Радуйся, любий Патрокле, і в темних оселях Аїда! 20] Все я для тебе роблю, як раніше тобі обіцяв я: 21] Гектора труп приволікши, віддам його псам у поживу, 22] Біля багаття твого полонених дванадцять заріжу 23] Трої славетних синів, щоб твою відомстити загибель».

24] Мовивши так, він на Гектора діло замислив негідне: 25] В порох обличчям його перед марами сина Менойта 26] Кинув. А вої, озброєння мідноблискуче із себе 27] Знявши, із повозів випрягли коней, що голосно ржали, 28] Й круг корабля прудконогого внука Еака юрбою

29] Всі посідали: до щедрої тризни-бо він запросив їх. 30] Буйних багато волів під залізом ревло, нещадимо 31] Різаних, мекало кіз і овець густорунних багато; 32] Також багато свиней білоіклих, лисніючих салом, 33] Смажилось там, над Гефестовим полум'ям зверху простертих. 34] Всюди круг мертвого кров багряними бігла струмками.

35] В час той ахейські вожді прудконогого сина Пелея 36] До Агамемнона в стан повели, до божистого мужа, 37] Ледве умовивши серце товариша, повне скорботи. 38] А як прийшли у намет Агамемнона владарі славні, 39] Зразу ж звеліли вони окличникам дзвінкоголосим 40] Мідний поставить великий триніг, чи не вдасться Пеліда 41] Вмовити плями криваві із тіла свойого обмити. 42] Він же рішуче відмовився й клятвою тяжко зарікся:

43] «Зевсом клянусь, найвищим з безсмертних богів, найсильнішим, –

44] Що не раніш на чоло мені води вмивання проллються, 45] Аніж Патрокла віддам я вогню, і могилу насиплю, 46] Й зріжу волосся своє. Удруге такої скорботи, 47] Доки я серед живих, не прийдеться серцем зазнати. 48] Ну, а тепер сумовитій віддаймо увагу трапезі. 49] А на світанку, владарю мужів Агамемноне, скажеш 50] З лісу дерев навезти й приготовить все інше, належне 51] Мертвому, що вирушати у темряву має підземну. 52] Хай же від наших очей його тіло вогонь безутомний 53] Скриє мерщій і до діла свого хай повернуться люди».