Іліада
Шрифт:
373] Тільки коли вже кінчалися гони й до сивого моря 374] Коні вертали швидкі, почала виявлятися здатність 375] Кожного, й швидкості коні тоді наддали. І помчали 376] Феретіадові перед всіма прудконогі кобили, 377] Зразу ж услід Діомедом керовані огирі мчали – 378] Тросові коні – так близько за ним, що от-от вже, здавалось, 379] Мали в Евмелову раптом ускочить вони колісницю, 380] Плечі і карк гарячим диханням йому обдавали 381] Ззаду і, голови зовсім на нього поклавши, летіли. 382] Вже б він його обігнав чи принаймні із ним порівнявся, 383] Але, розгнівавшись Феб-Аполлон на сина Тідея, 384] Раптом блискучий батіг
388] Та від Афіни не вкрилось, що сину Тідея накоїв 389] Феб-Аполлон, подалась вона вмить за керманичем люду, 390] В руки дала батога й надихнула снаги його коням. 391] Потім у гніві вона за Адметовим сином помчала 392] Й ярма над кіньми зламала у нього. Метнулися коні 393] В різні боки від дороги, і дишель на землю звалився. 394] Сам же Евмел з колісниці злетів і, під колесо впавши, 395] Лікті подряпав собі, закривавив і губи, і ніздрі, 396] Лоба розбив над бровами, й рясними йому налилися 397] Очі слізьми, і дзвінкого він голосу раптом позбувся. 398] Вмить Тідеїд обігнав його однокопитими кіньми 399] Й інших далеко усіх за собою лишив, бо Афіна 400] Коням снаги надихнула і славу йому дарувала. 401] Слідом за ним син Атрея промчав, Менелай русокудрий. 402] А Антілох до баских гукнув тоді батькових коней:
403] «Ну-бо, наддайте і ви! Й біжіть якомога жвавіше! 404] Я не наказую вам з отими змагатися кіньми, 405] Що Тідеїд ними, серцем одважний, керує, – Афіна 406] Швидкості їм надала і славу йому дарувала. 407] Коней Атрідових лиш доженіть, лиш од них не відстаньте! 408] Отже, мерщій уперед, щоб соромом вас не окрила 409] Ета кобила! Чого ж ви відстали, мої найдорожчі? 410] От що тепер я скажу, й неодмінно це сповнитись має: 411] Ласки від Нестора, люду керманича, вже вам надалі 412] Не сподіватись, – одразу вас гострою міддю зітне він, 413] Тільки-но гіршу взяли б через лінощі ми нагороду. 414] Мчіть же мерщій навздогін, летіть якомога жвавіше! 415] Якось уже примудрюсь я в найвужчому місці дороги 416] Миттю прорватись вперед, – од мене тоді не втече він!»
417] Мовив він так, і вони, господарів окрик почувши, 418] Бігли проворніше деякий час. Але серед дороги 419] Звуження шляху нерівного вздрів Антілох войовничий. 420] В грунті вибоїна там утворилась, де води зимові 421] Землю розмили й місцевості тої поглибили рівень. 422] Щоб не зіткнутися, там керував Менелай обережно. 423] А Антілох тоді коней погнав своїх однокопитих, 424] Збочивши трохи, і мчав що є духу над краєм дороги. 425] ¦ Остраху повний тоді Менелай Антілохові крикнув:
426] «Не шаленій уже так, Антілоху! Вгамуй своїх коней! 427] Надто ж дорога вузька! Обганятимеш далі, де ширше! 428] Лихо нам буде обом, як зчепляться тут колісниці!»
429] Мовив він так, а той, вдаючи, ніби слів тих не чує, 430] 1 Коней ще швидше погнав, батогом їх шмагаючи сильно. 431] Скільки простору закинутий з розмаху диск пролітає, 432] Пущений з рук юнака, що свою випробовує силу, –
433] Стільки неслись вони поруч. Та врешті позаду лишились 434] Коні Атрідові. їх поганяти вже й сам перестав він, 435] Щоб на вузькім не зіткнулися коні їх однокопиті, 436] Не перекинули б повозів, сплетених міцно, самі ж бо 437] Щоб не попадали в пил, пориваючись до перемоги. 438] Крикнув з обуренням гнівним тоді Менелай русокудрий:
439] «В цілому світі чи є, Антілоху, вредніший за тебе! 440] Мчись же! А досі розумним вважали й тебе між ахеїв! 441] Та без клятви тепер не здобути тобі нагороди!»
442] Мовивши так, Менелай до коней звернувся і крикнув:
443] «Не відставайте, хоч серцем засмучені 1м, не баріться! 444] Адже раніше в тих коней потомляться ноги й коліна, 445] Аніж у вас: давно-бо обом їм минулася юність!»
446] Так він гукнув, а вони, владаревим настрашені криком, 447] Швидше побігли і коней передніх небавом дігнали.
448] В час той аргеї на зборах сиділи народних і пильно 449] Стежили, як, піднімаючи куряву, коні змагались. 450] Ідоменей, що над Крітом владарить, їх перший помітив – 451] Осторонь зборів окремо сидів він на місці дозорнім. 452] Окрик візничого вчувши, здаля він пізнав його звучний 453] Голос, угледів також і коня, що летів попереду: 454] Кінь-бо на масть був каштановий весь, і тільки на лобі 455] Пляма у нього біліла, як місяць уповні, округла. 456] Ідоменей тоді встав і так до аргеїв промовив:
457] «Друзі мої, аргеїв вожді і порадники люду! 458] Чи то лиш я розрізняю там коней, чи й ви так же само? 459] Тож наперед уже інші, здається, там вигнались коні. 460] Тож і візничий, ввижається, інший. Затримались, видно, 461] В полі кобили Евмелові, бігли ж вони попереду. 462] Бачив я, як вони перші на закруті стовп обігнули, 463] А от тепер їх не можу побачити, й марно за ними 464] Очі блукають мої по троянській рівнині просторій. 465] Може, із рук у візничого випали віжки, й не встиг він 466] Стримати коней як слід, обгинаючи закрут невдало. 467] Впав він, боюсь я, на землю, і повіз йому поламався, 468] Й переполохані врозтіч розбіглися раптом кобили. 469] Встаньте-но й ви і самі подивіться: не дуже-бо добре 470] Я добачаю. Здається мені, ніби мчить попереду 471] Муж етолійського роду, аргеїв володар одважний, 472] Славний Тідея комонного син, Діомед премогутній».
473] Грубо Еант відповів йому, син прудконогий Ойлеїв:
474] «Ідоменею, ну що це ти мелеш завчасно? Ті ж самі 475] Там прудконогі кобили біжать по троянській рівнині. 476] Не наймолодший-бо віком ти тут серед інших аргеїв, 477] Не найзіркіші за всіх з-під чола твого дивляться очі, –
478] Ти ж, проте, завжди щось мелеш! Але тобі зовсім не личить 479] Тут теревенити, – є значно кращі за тебе тут люди! 480] Ті, що й раніше, Евмелові спереду скачуть кобили 481] Бистрі, і сам він, із віжками стоячи, їх поганяє».
482] Гнівом скипівши, йому відповів тоді крітян привідця:
483] «Перший до звади, Еанте підступний, а в іншому слабший 484] Поміж аргеїв усіх, і вдачею ти злозичливий. 485] Дай об заклад на триніг чи котел поб'ємось між собою, 486] А за суддю оберім Агамемнона, сина Атрея. 487] Знатимеш добре, програвши, чиї там попереду коні».
488] Мовив він так, і підвівсь тоді син прудконогий Ойлеїв 489] Відповісти йому сповненим гніву образливим словом. 490] Сварка ще гірша точилася б далі іще поміж ними, 491] Та от підвівся Ахілл і слово таке до них мовив: