Іліада
Шрифт:
607] Далі він вирізьбив хвилі могутні ріки Океану 608] З самого краю щита, що його змайстрував так старанно.
609] А як скінчив уже щит той кувати, міцний і великий, 610] Викував панцир йому, яскравіший за полум'я буйне, 611] Викував з міді шолом, що до скронь прилягав найщільніше, 612] Гарно оздоблений, пишний, на ньому із золота гребінь; 613] Викував ще й наголінники з гнутого олова майстер.
614] Приготувавши цей обладунок, митець незрівнянний 615] Тут же Ахілловій матері все передав шанобливо. 616] Та ж, наче сокіл, злетіла із сніжних верхів'їв Олімпу, 617] Зброю ясну несучи, Гефестом уславленим куту.
ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА
ЗРЕЧЕННЯ ГНІВУ
1] В шатах шафранних Еос
8] «Сину мій, мусимо тут ми лишити його, хоч обняті 9] Смутком тяжким, бо насамперед з волі богів він загинув. 10] Ти ж од Гефеста прийми чудові оці обладунки, 11] Зброю, якої на плечах ніхто із людей не носив ще».
12] Мовивши так, поклала вона це озброєння гарне 13] Перед Ахіллом. Воно аж дзвеніло, оздоблене пишно. 14] Трепет пройняв мірмідонян, що на обладунок не сміли 15] Навіть дивитись і аж відсахнулись. Ахілл же як глянув, 16] Гнів іще більший його охопив, і полум'ям грізним 17] З-під похмурнілих повік ясні його блиснули очі. 18] В руки узяв він, радіючи, бога сяйливий дарунок. 19] А, надивившись із радістю серця на дар цей коштовний, 20] Матері любій своїй він слово промовив крилате:
21] «Матінко рідна моя, це озброєння справді від бога, – 22] Витвір безсмертних це, мужеві смертному так не зробити. 23] Зараз же ним я озброюсь. Але я страшенно боюся, 24] Щоб тим часом на тілі відважного сина Менойта 25] Мухи, глибоко проникши до ран, заподіяних міддю, 26] Не наплодили черви і трупа щоб не осквернили, – 27] Зникло із нього життя, й почне розкладатися тіло».
28] Відповідаючи, мовила так срібнонога Фетіда:
29] «Сину мій, хай твого серця подібні думки не турбують. 30] Буду старанно сама відганять я рої осоружних 31] Мух, що трупи героїв, убитих в бою, поїдають. 32] Навіть якби довелось йому протягом року лежати, 33] Тіло б незмінним весь час залишалося й стало б ще кращим. 34] Ти ж невідкладно на збори скликай героїв ахейських, 35] На Агамемнона гніву зречись, керманича люду. 36] Потім до бою озбройся мерщій і в одвагу вберися».
37] Мовила так, і силу завзяття у нього вдихнула. 38] Потім Патроклові в ніздрі амброзію разом з нектаром 39] Стала вливать по краплині, щоб тіло лишалось незмінним.
40] Швидко подався морським узбережжям Ахілл богосвітлий, 41] Голосно він покликав і будив героїв ахейських. 42] Навіть і ті, що весь час при своїх кораблях залишались, – 43] І стерники, що правили твердо кермом корабельним, 44] Ключники, що в кораблях щоденно харчі роздавали, – 45] Навіть вони поспішали на збори, дізнавшись, що в битву 46] Знову з'явився Ахілл, так довго її уникавши. 47] Двоє, кульгаючи, йшли – Арея соратники вірні – 48] Син нездоланний Тідея і з ним Одіссей богосвітлий, 49] Йшли, на списи опираючись: ще-бо їм рани боліли. 50] Отже, на збори прийшовши, в ряду вони сіли переднім. 51] А наостанку прийшов і володар мужів Агамемнон, 52] Терплячи рани болючі. Ратищем мідним в жорстокій 53] Битві тяжко поранив Коон його, син Антенора. 54] А як на збори уже усі позбирались ахе», 55] Став посередині й так тоді мовив Ахілл прудконогий:
56] «Чи нам, Атріде, обом, і тобі, і мені, стало краще 57] З того, що ми через дівчину, хоч і з зажуреним серцем, 58] Так розпалилися гнівом у зваді, що душу з'їдає? 59] Хай би стрілою убила її в кораблі Артеміда 60] В день, як, Лірнес зруйнувавши, узяв я ту дівчину в здобич. 61] Мабуть, землі не ковтало б незмірної стільки ахеїв, 62] Впалих від рук ворогів, поки в лютому гніві шалів я. 63] Гектору тільки й троянам був з того пожиток. Ахеї ж 64] Довго, гадаю, про нашу іще пам'ятатимуть зваду. 65] Тільки облишмо це згадувать, хоч і зажурені серцем, 66] А, корячись неминучості, дух свій приборкаймо в грудях. 67] Нині свій гнів припиняю. Не личить без краю уперто 68] Гніватись непримиренно. А зараз до бою скоріше 69] Духу додай бадьорішого довговолосим ахеям, 70] Щоб, із троянами стрівшись, упевнитись міг я, чи й досі 71] Хочуть при наших вони кораблях ночувать. Сподіваюсь, 72] Той із них з радістю втомлені схилить коліна, хто встигне 73] В битві жорстокій уникнути наших списів безпощадних!»
74] Так він сказав, і, почувши, що гнів припинив син Пелея, 75] Духом могутній, зраділи всі мідноголінні ахеї. 76] Став говорити до них володар мужів Агамемнон 77] З місця, де був, не виходячи сам на середину зборів:
78] «Друзі, герої данаї, соратники бога Арея! 79] Тих, хто говорить, слід слухать уважно, їх мову не гоже 80] Перебивать: тож нелегко й бувалому так говорити. 81] Хто серед гомону й гаму людського щось може почути 82] Чи щось сказати? Заглушить той шум і гучного промовця. 83] Порозумітись хотів би я з сином Пелея. Ви ж пильно 84] Слухайте, інші аргеї, і всі на слова мої зважте. 85] Часто ахеї мені про зваду із ним говорили 86] І докоряли не раз. Але не моя то провина, 87] Винні в тім Зевс, і Мойра, й Ерінія, в пітьмі блуденна. 88] Це ж бо вони на мій розум засліплення дике наслали 89] В день той, коли від Ахілла я здобич забрав самовладно. 90] Що міг зробити я? Божим усе підлягає велінням. 91] Зевсова донька поважна, Ата зловредна, що розум 92] Всім засліпляє, легкі в неї ноги, і навіть не ходить 93] Ними вона по землі, по головах людських прямує 94] Й розум затемнює в них, – із нас одного вже впіймала. 95] Навіть і Зевса вона засліпила, хоча найсильніший, 96] Кажуть, він серед богів і людей. Отже, навіть і Зевса 97] Гера, хоч слабша, підступною хитрістю так ошукала 98] В день той, коли настала пора пишнокосій Алкмені 99] Силу Геракла родити в увінчаних мурами Фівах. 100] Так, похваляючись, Зевс до всіх тоді мовив безсмертних:
101] «Слухайте слова мого, вічносущі богове й богині! 102] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій: 103] Нині Ілітія в світ приведе, помічниця пологів, 104] Мужа, що панувать над своїми сусідами буде, 105] З роду славетних мужів, породжених з крові моєї!» 106] Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера: 107] «Ти нас обманюєш, мабуть, і слово твоє не справдиться. 108] Тож поклянися великою клятвою тут, олімпійцю, 109] Що панувать над своїми сусідами буде насправді 110] Той, хто сьогодні на світ із жіночого з'явиться лона, 111] З роду славетних мужів, породжених з крові твоєї».
112] Так говорила. І Зевс лукавства її не помітив, 113] Клятвою клявся великою й часто в тім каявся згодом. 114] Гера злетіла тоді стрімголов із вершини Олімпу, 115] В Аргос ахейський примчала, де, знала вона, проживає 116] Вельми поважна дружина Стенела, сина Персея. 117] Сьомий вже місяць вона дитину в утробі носила. 118] Та завчасу, недоноском, на світ його вивела Гера,
119] Стримавши роди Алкмені, Ілітій туди не пустивши. 120] З вістю цією прийшла до Кроніда вона і сказала:
121] «Зевсе, владарю перунів, я слово вкладу тобі в серце. 122] Муж народивсь благородний, що править аргеями має. 123] Це Еврістей, нащадок Стенела, сина Персея, 124] Парость твоя* – не зле він аргеями правити буде».
125] Мовила так, і серце гірким пройнялось йому болем. 126] Ату Кротон вхопив за голову в косах блискучих, 127] Гнівом палаючи люто, й великою клятвою клявся, 128] Що відтепер на Олімп вже ніколи й на зоряне небо 129] Більш не повернеться Ата, що розум усім засліпляє.
130] Мовивши так, розмахнувсь і з високостей зоряних неба 131] Зевс її скинув, і вмить на людські вона впала роботи. 132] Часто зітхав через неї він, бачачи любого сина, 133] Що у трудах недостойних служить Еврістеєві мусив. 134] Так же і я, – коли шоломосяйний Гектор великий 135] Воїв аргейських нещадно винищував перед човнами, 136] Ати забуть я не міг, що розум мені засліпила. 137] А що засліплений був я, і Зевс одібрав мені розум, 138] Хочу це виправить я, незліченний приносячи викуп. 139] Отже, до бою ставай, заохотивши й інших з собою. 140] Я ж подарунки готовий віддать тобі всі, що, прийшовши 141] Вчора до твого намету, назвав Одіссей богосвітлий. 142] А якщо хочеш, зажди, хоч трудів ти Ареєвих прагнеш, 143] Зараз же слуги дари з кораблів принесуть, щоб побачив 144] Сам ти, які тобі речі я цінні й приємні дарую».