Літопис Руський. Повість минулих літ
Шрифт:
Найголовніші використані матеріали для географічно-археологічно-етнографічного покажчика: Барсов Н. П. Очерки русской исторической географии. География начальной (Несторовой) летописи. Изд. 2-е. Варшава, 1885; Погодин М. Исследования, замечания и лекции о русской истории. Т. IV. М., 1850; тут — ідентифікація літописних топонімів та гідронімів; Семенов П. Географическо-статистический словарь Российской империи. Т. I–V. СПб., 1862–1875; Stownik geograficzny krolewstwa polskiego i innych krajow stowianskich. Т. I–XV. Варшава, 1880–1900; Головацкий Я. Географический словарь западнославянских и югославянских земель и прилежащих стран. Вильно, 1884; Насонов Н. А. «Русская земля» и образование территории древнерусского государства. М., 1951; Тихомиров М. Н. Древнерусские города. М., 1956; його ж. «Список русских городов дальних и ближних». — У кн.: Тихомиров М. Н. Русское летописание. М., 1979; Історія міст і сіл Української РСР. В двадцяти шести томах. Т. 1–26. К., 1967–1974; Археологічні пам’ятки Української РСР. Короткий список. К., 1966; Археологія Української РСР. У трьох томах. Т. І—III. К., 1971–1975; Словник гідронімів України.
Археологічні журнали, труди та збірники: Советская археология. М. (1936–1980); Археологические открытия. М. (1965–1978); Материалы и исследования по археологии СССР. М. (1940–1980); Краткие сообщения Института материальной культуры (потім — Краткие сообщения Института археологии АН СССР). М. — А. (1930–1980); Труды I–XV Археологических съездов. Місця видання — різні, 1871–1916; Археологія. К. (1947–1970); Археологія. К., (1971–1980); Археологічні пам’ятки УРСР. К. (1949–1963); Археологические исследования на Украине (Археологічні дослідження на Україні). К. (1967–1972) та ін. Використано матеріали Наукового архіву Інституту археології АН УРСР, різні друковані та рукописні картографічні матеріали з 1638 р. до наших днів.
Переклад Київського літопису опубліковано в журн. «Київ» (1984, № 6–8), Галицько-Волинського — в журн. «Жовтень» (1982, № 7), Творів Володимира Мономаха — в бюлетені «Пам’ятники України» (1986, № 3); переклад «Повісті минулих літ» друкується вперше.
КИЇВ ЛЕОНІД МАХНОВЕЦЬ
1951–1988
ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ
Повість минулих літ Нестора,чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля [1] , і хто в ній [2] почав спершу княжити, як Руська земляпостала.
ПОЧАТОК
Тож почнемо повість оцю.
Після потопу, отже, три сини Ноєві розділили Землю — Сим, Хам іЯфет [3] .
1
Слово «земля» (Руська, Половецька та ін.) вживається у літописі в значенні держави, території, народу, іноді — війська, раті.
2
У Лаврентіївському списку літопису (далі — Лавр.) «въ Киев».
3
Подальші відомості про розподіл Землі між синами біблійного Ноя та про вавілонське стовпотворіння Нестор узяв в основному зі слов'яно-руського перекладу «Хроніки» Георгія Амартола, дещо додавши, а дещо скоротивши.
І дістався схід Симові: Персіда, Бактрія і аж до Індії в довготу, а в широту ж до [города] Рінокорури, — як ото сказати, від сходу і аж до півдня, — і Сірія, і Мідія, і Євфрат-ріка, і Вавілонія, [і] Кордуена, іАссірія, Месопотамія, Аравія Старіша, Елимаіс, Індія, Аравія Сильна, Колія, Коммагина, Фінікія вся.
Хамові ж дісталась південна частина: Єгипет, Ефіопія, прилегла до Індії, і друга Ефіопія, з якої витікає ріка ефіопська Червона, та, що плине на схід, [город] Фіви, Лівія, прилегла аж до Кірінії,
Яфетові ж дісталась північна сторона і західна: Мідія, Албанія, Арменія Мала і Велика, Каппадокія, Пафлагонія, Галатія, Колхіда, Боспорій, Меотія, [город] Дервія, Сарматія, Тавріанія, Скіфія, Фракія, Македонія, Далматія, Молоссія, Фессалія, Локрія, Пеленія, котра й Пелопоннесом зветься, Аркадія, Іпіротія, Іллірія, Слов'яни, Ліхнітія, Адріакія, Адріатичне море. Узяв же він і острови: Британію, Сіцілію, Евбею, Родос, Хіос, Лесбос, Кіферу, Закінф, Кефаллінію, Ітаку, Керкіру і частину азійської [4] сторони, яку називають Іонією, і ріку Тігр, що тече межи Мідією і Вавілонією. [Узяв він також краї] до Понтійського моря на північних сторонах: Дунай, Дністер і Кавкасійські гори, себто Угорські, а звідти, отже, й до самого Дніпра. [Дісталися йому] й інші ріки: Десна, Прип'ять, Двіна, Волхов. Волга, що йде на схід у частину Симову.
4
В Іпатському і Хлєбниковському списках літопису (далі — Іп. та Хл.) «всякоя»; треба «Асійскыя», бо в грецькому оригіналі Амартола тут говориться про Азію.
В Яфетовій же частині сидить русь, чудь і всякі народи: меря, мурома, весь, мордва, заволоцька чудь, перм, печера, ям, угра, литва, зимигола, корсь, летьгола [5] , ліб. Ляхи ж, і прусси, і чудь сидять поблизу моря Варязького. По сьому ж морю сидять варяги: сюди, на схід, — до наділу Симового; по тому ж морю сидять вони на захід — до землі Англійської [6] і до Волоської. Яфетове бо коліно й це: варяги, свеї, нормани, готи, русь, англи, галичани, волохи, римляни, німці, корляги, венедиці, фряги та інші. Вони сидять [одні коло одних] од заходу до півдня і сусідять з племенем Хамовим.
5
В Іп. І Хл. хибно «стьгола».
6
В Іп. хибно «Агаряньски», у Хл. «Аглянскы».
Сим же, Хам та Яфет, розділивши землю і метавши жереб, [поклали] не переступати анікому в братній уділ, і жили кожен у своїй частині.
І був [тоді] один народ. А коли намножилося людей на Землі, то намислили вони у дні Іоктана й Фалека спорудити башту до неба. І, зібравшись на містині поля Сенаар зводити башту до небес і город навколо неї Вавілон, будували вони башту сорок літ. І не була вона завершена, бо зійшов господь бог глянути на город і на башту і сказав господь: «Се народ один і мова одна». І змішав бог народи і розділив на сімдесят і на дві мови, і розсіяв [їх] по всій Землі [7] .По змішанні ж народів бог вітром великим розвалив башту, однак є останок її межи Ассірією і Вавілоном; і є він у висоту [?]. а в ширину 5433 [8] лікті. Багато літ держиться останок той.
7
Буття XI, 2–9.
8
Про довжину нічого не сказано: можливо, що тут іде мова й не про ширину, а про обшир, периметр, і не залишків башти, а Есагіли — головного храму Вавілона і всієї Вавілонії.
«Літопис Руський» за Іпатським списком. Перша сторінка. До 1425 р.
Після того ж, як було розвалено башту і розділено народи, взяли сини Симові східні краї, а Хамові сини — південні краї; Яфетові ж сини захід узяли і північні краї. Від цих ото сімдесяти і двох народів, од племені таки Яфетового, постав народ слов'янський — так звані норики, які є слов'янами.
По довгих же часах сіли слов'яни по Дунаєві, де єсть нині угорська земля і Болгарська. Од тих слов'ян розійшлися вони по Землі прозвалися іменами своїми, — [од того], де сіли, на котрому місці. Ті, що, прийшовши, сіли по ріці на ймення Морава, і прозвалися моравами, а другі чехами назвалися. А се — ті самі слов'яни: білі хорвати, серби і хорутани. Коли ж волохи найшли на слов'ян на дунайських, і осіли між них, і чинили їм насильство, то слов'яни ті, прийшовши, сіли на Віслі і прозвалися ляхами. А від тих ляхів [пішли одні, що] прозвалися полянами, другі ляхи [прозвалися лютичами, інші — мазовшанами, ще інші — поморянами.
Так само й ті ж слов'яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші — деревлянами, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Прип'яттю і Двіною і назвалися дреговичами; а інші сіли на Двіні і назвалися полочанами — од річки, яка впадає в Двіну і має назву Полота; од сеї [річки] вони прозвалися полочанами. Слов'яни ж, [що] сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїм іменем — [словенами]; і зробили вони город, і назвали його Новгородом. А другі ж сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами.