Легенда острова любовь
Шрифт:
Ми висували гпотези, нколи хапаючись за випадков теор. Та розвивали х, досхочу напуваючись яскравими фантазями.
Таким чином Олекс я розвивалися, надаючи мзкам необхдного навантаження. Ми добре розумли, що без цього вижити y ворожому свт, де мене трохи не вбила примара Максима, буде дуже не просто. те, що дикун не завжди працюватиме, як нам хочеться та потрбно.
А коли Олекса не було у печер я розмрковувала над тим, що повинна шукати на цьому остров. як дзнатись, яким це чином "серце пдкаже"? Чи, можливо кошовий обманув мене? Хоча, бльше врогдно, що козак чомусь
Весь вльний час ми витрачали на пошуки. Дослджуючи острв, обйшли його клька разв, але нчого схожого на шлях додому не знайшли.
Все змнилось, коли одного сонячного дня я вдправились до Днпра, випрати наш одяг. Серпневе сонце стояло високо. Завершивши свою роботу, я розклала близну на розпечених каменях, щоби вона швидше висохла. Псля того помилась сама, та лягла на м'яку лугову травичку пдсохнути.
Я на мить закрила оч. А коли вдкрила - все навкруги стало виглядати як у негатив фотоплвки. Небо було чорним, Днпро - блим, а навколишнй свт мав сотн вдтнкв срого.
Раптом я почула шурхт озирнулась. Позаду мене стояв величезний блий котисько з звитими рогами по-мж вухами.
Його оч були червон, з вузькими зницями, що рзко вирзнялася на тл срост навколишнього середовища.
– Я прийшов за тобою!
– мовив кт низьким, хрипким голосом вд якого серце впало у п'яти.
– Якщо не пдеш по добрй вол, мен доведеться застосувати силу.
– Хто ти такий? чому я винна слухати тебе?!
– в мой голов промайнула здогадка, що вн - та сама стота, яка обернувшись Максимом намагалась мене вбити. Та я гадки не мала, що йому в жоднм раз не можна вдповдати.
Кт пдняв передню лапу розщепив пальц, демонструючи гостр кгт:
– Ти моя здобич. вибору в тебе не ма.
Мене лякали його голос оч. Тому я зрвалась з мсця та й побгла, загорнувшись на ходу в якусь одежину. То була сорочка Олекса.
Я весь час чула по заду звуки крокв дихання, щось велике наздоганяло мене. Потм сильно штовхнуло, вд чого мо тло вдлетло боляче вдарилось об землю камен. Захлинаючись нестерпним болем намагаючись вхопити хоч крихту повтря, я провалилась у темряву. Останн, що бачила - була пика невдомо мен стоти з червоними очима, звитими рогами страшнючою напвлюдською пащею.
Я прийшла до тями у нашй печер. Сильно болв живт, ломило спину. Перше, що кинулась в оч - те, що до свту повернулись нормальн кольори.
Поряд з мною сидв Олекс у людськй подоб. Трохи дал лежали охайно складен реч, як я залишила на берез рчки. На мен дос була його сорочка.
– Як себе маш?
– спитав вн, трохи нахилившись вперед. Його оч були сумн. Я гостро вдчула, що з ним щось не так. Намагаючись зрозумти, що саме - промовчала, пильно вдивляючись в його обличчя.
– Тебе чорт хотв забрати.
– вдповв хлопець на мо нме питання.
– Я викупив у нього тво життя. Завтра опвдн вн прийде за мною.
– Не варто було.
– я опустила голову.
– Краще б про себе хвилювався.
– Зробленого не змниш.
– покачав головою Олекс.
– Я вчинив так, як мусив.
Мен серце кров'ю обливалося вд тих слв. Бо виходило, що з мо провини загине той, що став мен за ц тижн близьким. Я зрозумла, що не хочу втратити його. Псля чого взяла себе в руки почала розмрковувати над тим, як перемогти ту червоноочу стоту, врятувати Олекса.
– Т кола, до яких ми ходимо щоноч, не пускають нечистих.
– замисленно мовила я псля не довгих роздумв. згадавши, що примара Максима чекала на мене за клька крокв вд одного з кол.
– Знаю.
– вдповв парубок.
– Я тут довше за тебе, пам'яташ?
– То може вдасться якимось чином його туди заманити?
– Чорт найсильнший з усх нечистих.
– покачав головою Олекс.
– На нього може не подяти.
– То хай дикуна торкнеться, щоб точно подяло!
– завзято посмхнулась я.
Хлопець здивовано подивився мен в оч, тепло посмхнувся.
Псля того, ми багато годин витратили на розробку плану дй. Бо найгрше в такй ситуац - опустити руки. , хоча ми не знали, як за звичаями треба проганяти чорта; врили, що все у нас вийде. Я боялася мркувати про те, що станеться у тм раз, як не впорамося, або щось пде не так. По очах хлопця було видно, що його переслдують т сам думки.
З часом спина живт перестали мене турбувати. Мабуть, моя голова була надто зайнята Олексом, щоби думати про так мзерн реч.
– Знаш, - на закат, раптово сказав хлопець, дивлячись на сдаюче червоне сонячне коло. Вн був роздягнений, щоби не порвати одежину. Та за цей мсяць я звикла до вигляду Олексового тла, й була спокйна. лише трошки збуджена, бо воно було досить привабливим.
– Якби мен випала можливсть пережити цей день вдруге, я би знову не вагаючись так вчинив. Бо не знаю, як жити без тебе дал.
Псля тих слв вн знову став звром.
А я не розумла, як реагувати, що вдповсти. Тльки щоки палали серце чомусь сильно стукотло в грудях.
Частина шоста
Наступного ранку ми не вернулися з галявини дикуна, виршивши чекати на нечистого в цьому магчному мсц. Тому я заздалегдь приготувала жу та одяг для Олекса.
Не звертаючи няко уваги на пдступаючий сон, пдготували мсцину до зустрч з чортом: сховали камен трьох кл пд гллям, листям травами; присипали дикуна землею; викопали багато невеличких ям, як накрили так само. Робили все, на що вистачило наших досвду фантаз.
опвдн, як тльки ми завершили роботу та й сли вдпочивати, прилетв чорт на свох кажанячих крилах.
Вн приземлився поряд з нами. мовив:
– Я прийшов за тобою, хлопче.
Олекс промовчав. Ранше ми домовились нчого не казати бсу. в оч йому не дивитись. Нечистий зрозумвши нашу тактику, почав мовчки насуватись на мого товариша. При цьому ще й смакуючи сам момент нападу на жертву, якй нкуди дватись.
А нам тльки того треба було - щоб необачливий мисливець став жертвою.
Та от не на стльки чорт був "лисий", як нам хотлося. Вн вдчув пд листям камен кола, вдступив.