Ловці перлів
Шрифт:
Серіндж закусив губу, а нахудині очі шалено затанцювали.
Алі Саїд додав іще один фунт:
— Ловцеві, який знайшов її,
— Він мертвий! — вигукнув серіндж. Дихання вихопилося з його вуст зі свистом, наче пара.
— Іншаллах. Така воля аллаха, — сказав Алі Саїд і взяв монету назад. Хаджі Шере, витріщивши очі, спостерігав за цим жестом. Потім мовчки згріб гроші. Саїд плеснув у долоні, й Башир увійшов так швидко, немовби чигав під дверима, його драглисте обличчя трусилося під беззвучного реготу…
— О сину ослиці та барана! — загорлав серінджеві в обличчя нахуда, коли вони вийшли з Саїдової резиденції. — О сину ослиці та барана! Чого ти плещеш язиком, мов та жінка, коли тебе ніхто не питає!
Серіндж знову спаленів, але тепер уже від сорому.
— Саїд однаково дізнається, що ми втратили людину, — зауважив він розгублено, витираючи полою бурнуса піт з чола.
— Але не ту, що знайшла перлину! О ти, сину тисячі ослів та баранів!
Серіндж не відказав нічого. Він був купцем, і тому ця ганьба для нього була потрійна.
Вони рушили до пристані, але трохи згодом зупинилися, щоб за давнім звичаєм поділити гроші: одну частку серінджеві, дві — нахуді. Серіндж дістав тринадцять фунтів, нахуда — двадцять шість, і ще один фунт залишився.
Потім вони пішли далі. Ще здалеку почули голоси своєї команди. Чоловіки співали високими голосами, наче птахи, — раділи, що нахуда та серіндж віднесли Саїдові перлину й принесуть багато срібла. Тому й співали. Співали про жирних баранів, яких вони засмажать на рожні й з'їдять, про курей, яких зварять і з'їдять, про мед, в якому, наче риба, плаватимуть коржі, про дзвінке срібло, про жінок з великими чорними очима, яких вони куплять за те срібло… Вони співали, як діти, тішачись своїми мріями. І маленький галлієць співав про жир, що стікатиме зі смаженого барана і сичатиме на вогні, наче гадюка. І хлопчик Саффар співав про ніж, якого він купить у Массауа й носитиме на мотузку на шиї, як дорослі чоловіки. Всі співали. Ранок був чудовий, і грона фініків уже достигали у верховітті пальм.
Та ось прийшли нахуда й серіндж, але їхні обличчя були похмурі. Чоловіки замовкли. А нахуда, зійшовши на палубу й звівши у відчаї руки до неба заволав голосом пророка:
— Аллах справедливий! Він виправить усі кривди й покарає зло!
Потім він замовк і, присівши навпочіпки, затулив руками обличчя. Ловці забули про свою радість і, з'юрмившись навколо, жебоніли щось тихо та боязко.
— Аллах акбар, — сказав серіндж, — аллах всемогутній. Він винагородить на небі справедливих, які постраждали за життя. Це єдине, що мене втішає. Ми мало дістали за перлину.
— Ми мало дістали, але багато дамо, — сказав нахуда. — Саїд дав нам лише п'ятнадцять фунтів. А ви знаєте закон: дві частини — нахуді, який годує вас, і одну частину — серінджеві, який купує для вас тютюн, та ще трохи кожному з вас, щасливих, які їсте мій харч і курите серінджів тютюн.
По цих словах він вигріб з кишені жменю дрібних монеток. Чоловіки підходили до нього, й нахуда кожному клав на долоню монетку, приказуючи:
— Тобі, о щасливий, який їси мій харч і куриш серінджів тютюн.
Хлопчик Саффар і маленький галлієць не одержали нічого — вони служили за харчі.
Коли виплата скінчилася, хаджі Шере підвівся й хотів піти у затінок свого піддашку. Але чоловіки стояли півколом, стискуючи в долонях монетки, і очі їхні втупились у нахуду, ніби питали або чекали, що буде далі. Хаджі Шере неспокійно забігав очима.
— Це всі гроші, — сказав він.
Але чоловіки не зрушили з місця, аж поки один з них нарешті не видавив із себе:
— Серіндж обіцяв, що буде додаткова велика винагорода.
— Обіцяв, — притакнув сумно серіндж. — Але не було на це волі аллаха. Саїд запитав, хто знайшов перлину.
— А хто її знайшов? — спитав нахуда багатозначно.
— Аусса…
Чоловіки поглянули один на одного. Вони згадали незавершену могилу, й серця їхні враз розчулились, ніби серця дітей… Ловці посідали й затягли довгу жалобну пісню, яку вчора, поспішаючи на корабель, засліплені примарою срібла, забули проспівати. Вони співали довго, і пісня їхня потроху змінювалась, бо до жалоби почала домішуватись гіркота, а потім і гнів. Тоді вийшов хаджі Шере на палубу, плеснув у долоні й гукнув:
— Досить смутку! Коли не дав Саїд, то дасть ваш нахуда. Купіть барана та їжте!
Він кинув їм монету.
Чоловіки перестали співати. Вони купили стару, худющу тварину, бо на кращу не вистачало грошей, але смажили її з насолодою і швидко з'їли. Потім полягали спати. І вже не думали про Ауссу. Вранці вони знову вийшли в море, згадуючи вчорашній бенкет, який у їхніх думках ставав дедалі багатшим, аж поки не досяг такого рівня, про який вони мріяли: багато баранів, багато курей, багато коржів з медом, і багато срібла. Такі вже діти Сходу. І де б вони потім не зупинялися, скрізь розповідали про перлину нечуваної краси і про бенкет, не менш чудовий. Так і поширилась легенда про Ауссину знахідку далеко по островах і берегах Червоного моря…
Алі Саїд тим часом тішився своєю перлиною, завжди носив її при собі, милуючись її таємничим сяйвом, і спостерігав разом з Баширом, як вона помалу білішала, стаючи дедалі гарнішою й коштовнішою.
Нарешті вона зовсім побіліла, але на цьому не скінчилася історія: це була та сама перлина, що привела до Джумеле пана Бабелона.
Пан Бабелон з'явився на узбережжі Червоного моря незадовго до того, як загинув Аусса. Одного дня він зійшов у Массауа з поштового пароплава, кремезний, спокійний, усміхнений, у руці тримав велику зелену парасольку від сонця, на голові мав червону феску, на очах — сині окуляри, а на плечах — довгий білий халат. У цій одежі він був схожий на заможного єгиптянина. І пан Бабелон, треба сказати, навіть не намагався спростувати це враження, хоч був він — наскільки це можна було встановити — маронітом [9] з Бейрута. Але найголовнішим його принципом було — не говорити про себе нічого, а надто такого, що зашкодило б його успіхам та справам взагалі. Спочатку він оселився в готелі — коли заслуговував на таку пишну назву вірменський заклад, що дбав у Массауа про чужинців, — і негайно почав цікавитись усім, що стосувалося перлів. Сірієць за походженням, пан Бабелон досконало володів арабщиною, яка була його рідною мовою, але аж ніяк не гірше розмовляв італійською, французькою, турецькою та й ще деякими іншими мовами.
9
Мароніти — християнська секта в Сірії.
Знання арабської й турецької мов набагато полегшувало йому встановлення зв'язків. І незабаром пан Бабелон став загальновідомим у массауаських кав'ярнях, де сходилися перекупники й торгівці перлами.
Виявилося, що чужинець знається на перлах. І це було найпершою передумовою його успіху, бо цікавився він лише найкращим товаром; на біль—біль та барок [10] пан Бабелон не звертав ніякісінької уваги. Так само байдуже відмовлявся він і від кольорових перлин, які так полюбляють на Сході. Зате коштовні перлини блідих відтінків він охоче скуповував від імені паризької фірми «Роземан».
10
Біль-біль та барок (араб.) — дефектні, малоцінні перли.