Lux perpetua
Шрифт:
— Князі Ян Жаганський і Генріх на Глогові, — повільно і виразно вимовив Пйотр Прейшвіц, — звернулися до короля Польщі по протекцію, поклялися вірно стояти на боці Польського Королівства і підтримувати Польщу в усіх починаннях. А в Кракові зараз саме перебувають чеські посли. Прокоп Голий, англієць Пітер Пейн, Бедржих зі Стражниці і лицар Вілем Костка з Поступиць. Вони там нараджаються про союз, виявляють добру волю і приязнь, а ти, брате Кромешин, хочеш плюндрувати і палити князівство, яке знаходиться під Ягайловою протекцією? Мені наказано передати: director Прокоп не підтримує ідеї нападу на жаганське князівство. Радить прийняти запропонований викуп.
— Мені ніякого викупу з Жагані не давали.
Прейшвіц подивився на Ріксу, тоді на збройного у півпанцирі. Збройний вийшов наперед. І заговорив.
— Світлійший князь Ян, illustrissimus dux і пан на Жагані, моїми устами переказує посланництво. Він схильний…
— Вісімсот злотих ринських,{39} — грубо перебив Кромешин. — Як заплатить, то я його пощаджу.{40} Я сказав. І прощавайте. Брате Гарда, шикуй військо у маршовий ордер.
— Марієнштерн, — замислено повторила Рікса. — Монастир цистерціанок. Це на півдорозі між Згожельцем і Будишином. Звідси буде зо три дні їзди.
— Два, якщо гнати коней, — виправив Пйотр Прешвіц. — Це Bia Регія, нею добре подорожувати. А мені саме в той бік. Радо поведу.
— Тож не гаймо часу, — вирішила Рікса. — Щоб перед смерком добратися бодай до Новогродця.
— Я не можу, — відповів Шарлей на запитальний погляд Рейневана. — Кромешин мав рацію, я на службі. Табор не пробачив би мені дезертирства, а за дезертирство — зашморг. Люди з мого власного загону підняли б мене на гілляку.
— А я поїду, — тихо заявив Самсон. — Недоумкам усе сходить з рук. Мене не можуть оголосити дезертиром, бо я не поступав на службу. Я був приписаний до Шарлея. Як він скаже їм, що я зник, то це так, якби від нього втік собака.
— З Богом, Шарлею, — Рейневан скочив у сідло. — Бережи себе.
— Це ви себе бережіть. Вас четверо, а в мене шість тисяч приятелів. Плюс двісті возів з артилерією.
Сонце заходило. У Болеславці смерділо паленим, на пожарищах стелилися вогники. У Болеславці чорна кров застигала у стічних канавах. У Болеславці одні собаки вили, а інші рвали тіла вбитих. У Болеславці звучали стогони поранених та помираючих, плачі покривджених та осиротілих, уривки молитов тих, кого було позбавлено надії.
Врешті-решт сонце зайшло, а зранене місто притихло.
Nox ruit et fuscis tellurem amplectitur alis.{41} Ніч настала, і сон охопив усе живе.
Бідний Рейневан.
Мені його так шкода, Маркето. Я дуже шкодую, що жодним чином не міг допомогти йому в його нещасті.
До монастиря цистерціанок ми добралися через два дні їзди. Тільки для того, щоби дізнатися, що панни Ютти там нема. Це дуже прибило Рейневана. А ще більше його прибило те, що Ютта там була. Протягом трьох місяців, від середини лютого до Зелених свят. Він розминувся з нею всього на місяць.
Ми об'їхали навколишні жіночі обителі. Шукали у кларисок у Сойссліці, у бенедиктинок у Рієсі, у магдалинок у Любані. У Згожельці розпитували цистерціанок з Маріенталя під Остріцем, які втекли після спалення їхнього монастиря в 1427 році. Ми ніде не знайшли Ютти, ніде нічого про неї не знали. Рейневана охопив глибокий відчай. Я не міг йому допомогти.
Мені його дуже шкода.
Тобі теж?
З Лужиць ми повернулися до Праги, у середині серпня туди добрався і Шарлей, якийсь час ми провели разом, але невдовзі Шарлей повернувся у польове військо. Зараз він розквартирований десь під Ічином, і ходять чутки про черговий рейд на Лужиці, який має вирушити після святого Вацлава.
Рейневан залишився в Празі, в аптеці «Під архангелом», разом з тамтешніми чарівниками він намагався відшукати Ютту з допомогою магії, однак безрезультатно. Потім під Псарами спалахнула пошесть, і він, медик за покликанням, поспішив лікувати. Не вагався ані миті. Поборов свій емоційний зрив, не піддався розпачу. Правду мовлять, коли кажуть, що те, що нас не вб'є, зробить нас сильнішими.
А я?
Я вирішив повернутися сюди, до Рапотіна. Чи надовго? Настільки, наскільки це буде можливо.
Що далі, питаєш? Безсумнівно, ми знову зустрінемося, всі троє, безсумнівно, це станеться вже дуже скоро. Доля сильно пов'язала нас між собою, на добре і на лихе. А ніщо ж не стається без причини.
Доля сильно поєднала мене з ними, Маркето. Дуже сильно.
Майже так само сильно, як із тобою.
Розділ п'ятнадцятий
«Боже, великий Боже, venerunt gentes in hereditatem tuam, знову прийшли погани до спадку Твого!
Чи се за гріхи наші, чи ж то нам poena peccati, що поспіль до нас єретик з мечем і смолоскипом вторгається?
Anno МССССХХІХ, ipso die sancti Johannis baptist'e скривдили гуситські розбійники наш любий кляштор, наш скрипторій і нашу книгозбірню, гордість нашу! Посягнули на твори такої величини, як «De fide catholica» Алануса Остров'янина, «Libre de meravelles» Раймунда Лулла і «Clavis sanationis» Симона Генуезького, на такі інкунабули, як «Hieroglyphica» Гораполлона Єгипетського і «Bestiaire» П'єра з Бове, на трактати та кодекси такої прекрасної роботи, як «Expositio totius mundi et gentium», «De magia veterum», «Liber de mirabilibus natura arcanis», «De amore», «Secreta mulierum» та багато інших, можливо, єдиних у світі примірників. Заламати руки, та й годі!
Півроку не минуло, як знову навала. Знову вікліфісти. Thaborienses, Orfani et Pragenses, а на їхньому чолі Procopius Rasus, той, як він наказав себе називати, gubernator Taboriensium communitatis in campis bellancium, найбільший і найжорстокіший серед апостатів та єресіархів, достоту не чоловік ex muliere natus, a monstrum detestabile, crudele, horrendum et importunum. Eodem anno circa festum sancte Lucie речений Прокоп з усім своїм військом досі не переможеним, cum curribus, cum pixidibus, cum peditibus et equitibus вирушив ad marchionatum Misnense, сіючи смерть і пожежі. І так дійшов до ріки, що зветься Мульда. А зима того року була м'яка… [120] » Перо висохло, неприємно заскрипіло по вишкрябаному пергаменті. Старий монах-літописець опустив його в каламар.
120
Venerunt gentes in hereditatem tuam — знову пришили погани до спадку Твого (Пс. 79:1). Poena peccati — кара за гріхи. Anno МССССХХІХ. ipso die sancti Johannis baptist'e — року 1429, у день святого Івана Хрестителя. Thaborienses. Orfani et Pragenses — таборити, Сирітки і пражани. Procopius Rasus — Прокоп Голий. Gubernator Taboriensium communitatis in campis bellancium — командир польового війська Табора. Ex muliere natus — народжений жінкою. Monstrum detestabile, crudele, horrendum et importunum — чудовисько гидке, жорстоке, страшне і ненаситне. Eodem anno circa festum sancte Lucie — того ж року близько дня святої Люції. Cum curribus, cum pixidibus, cum peditibus et equitibus — з возами, з гарматами, з піхотою і кіннотою. Ad marchionatum Misnense — до мейсенського маркграфства (лат).