Lux perpetua
Шрифт:
— Переправимось, — він нарешті розрядив напружене очікування сухим і діловим ствердженням. — Але не потрійною колоною, бо засильний напір води… Тра по їднім, віз за возом, у ряд, зв'язавши їх для безпеки линвами…
— Переправа одинарною колоною триватиме не менше доби, — сказав, зважуючи слова, Їра з Ржечиці, гейтман Сиріток. — Це довго.
— На тому березі, — похмуро підтвердив Кромешин, — нас потроху прибуватиме, на цьому потроху убуватиме. Сакси допетрають це і вдарять там, де нас у даний момент буде найменше. Можуть нам добряче залити сала за шкуру.
— Особливо припертим до ріки, — додав лицар Вілем Костка з Поступиць, досвідчений воїн, учасник війни, яку Польща вела з орденом хрестоносців у 1410–1414 роках. — Бути припертим до ріки — це взагалі загрожує розгромом.{42}
— Рішення! — Прокоп сіпнув вус. — Що пропонуєте?
— Відправмо Службу Божу! — вихопився проповідник Маркольт. — Ми ж Божі воїни, Бог нас вислухає. Відправмо службу за те, щоби вода спала.
Прокоп завмер з рукою біля вуса, довго дивився на священика.
— Інші пропозиції?
— Диспутувати марно, — коротко мовив Ондржей Кержський із Ржимовиць, який досі мовчав. — Мульду перейти мусимо. Якщо цестарж каже, що в ряд, то в ряд.
— Варто би все-таки подбати, — зауважив Кромешин, — аби сакси про переправу не довідалися. Бо якщо псявіри довідаються…
— Нам каюк, — закінчив Краловець.
— О, Рейневан! — Прокоп вихопив з рук цирульника рушник, витер ним поголине лице від решток мила. — Добре, що ти є. Мазь приніс?
— Приніс.
— Саме вчасно, — Прокоп жестом відіслав цирульника, зняв сорочку через голову. Поголений, він пахнув італійським милом із Савони.
— Крижі болять як сто чортів, — він сів на лавці, обернувся. — Намасти мене тим своїм магічним мастилом.
— Через отой біль, — гейтман дав себе натирати, — я не можу зібратися з думками. А мені оце саме конче треба думати. Ти нині був над рікою, знаєш, які наші справи. Переправа буде нелегка, а ми під час переправи будемо наче той слимак без мушлі, перший-ліпший горобець дзьобне. Ти ж це розумієш? Га? Рейневане?
— Та вже ж розумію.
— Ох, — застогнав Прокоп. — Воістину, райський лік ця твоя мазь, біль як рукою зняло. Що би я без тебе робив, медику? Не втраться мені, Рейневане. Не подінься і не згубися.
Рейневан відчув дрож, вловивши в його голосі дивну зловісну нотку. Director польових військ подивився на присутніх командирів, дав знак Кромешинові. Той відклав ніж, яким зрізав напівсире м'ясо з ребер запеченого барана, встав, підійшов до дверей хати, виглянув і роззирнувся, чи ніхто не підслуховує. Решта гейтманів теж на якийсь час припинили їсти, їхні обличчя були серйозні і незворушні.
Рейневан втирав мазь.
— Отже, браття гейтмани, — Прокоп почухав свіжопоголену щоку, — я прийняв рішення. Післязавтра на світанку ми почнемо переправлятися через Мульду. Вище по ріці, бродом під Кессерном. Нікому про це ні слова. Це не може вийти поза цю хату.
Обозні вогні Табора та Сиріток палахкотіли аж до горизонту. З підвішених над жаром казанків розходився запах найрізноманітніших вояцьких страв — запах, попри голод, не надто апетитний. Рейневан ішов, міркуючи, у бік будівель фільварку. Гусити його не спалили, бо хотіли мати бодай латку даху над головою. Там він сподівався застати Шарлея і Самсона.
З-за возу, повз який він проходив, раптом вигулькнула невеличка постать. Він вловив слабкий запах розмарину.
— Рікса?
Вона матеріалізувалася просто перед ним, загорнута в плащ, у щільно прилеглому до голови каптурі. Відразу перейшла до справи. Її голос був рішучий і неприємний.
— Де і коли Прокоп буде переправлятися через Мульду?
— Я теж радий тебе бачити.
— Де і коли буде переправа? Не змушуй мене повторювати.
— І все-таки повтори, будь ласка. Я хотів би нарешті переконатися, чиїй справі ти служиш. Хотів би нарешті бути впевненим.
— Я знаю, — Рікса його ніби й не чула, — що ти був при тому, як приймалося рішення про переправу. На Мульді є три броди. Один тут, під Гріммою. Другий — нижче, в Дорнау. Третій — вище, біля села Кессерна. Котрий вибрав Прокоп? Кажи, Рейневане, в мене нема часу.
— Це нічого не дасть.
— Послухай, — її котячі очі блиснули у світлі смолоскипів, загорілися, ніби у справжньої кішки. — Це важлива річ. Ти навіть не уявляєш, наскільки. Я мушу знати. Кажи, а то…
— А то що?
Рікса не встигнула відповісти, не встигнула відреагувати ні словом, ні жестом, ні дією. З-за возу раптом виринула швидка тінь. Рейневан почув тупий стук удару, глухий зойк Рікси і звук падаючого тіла. Він хотів відреагувати, але не встиг. Почув, як вимовляється заклинання, відчув, як у повітрі поширюється характерний для магії запах озону і як його охоплює миттєвий параліч.
— Мовчи, — просичав Лукаш Божичко. — І не роби нічого, про що ти міг би пошкодувати.
— Ти її вбив.
— Та де там, — диякон штурхнув Ріксу ногою, здійняв з пальців кастет. — Просто поквитався за Ратибор. Вона мені тоді два зуби роздробила. Я зглянувся на її стать, не хотів псувати красу навіть синяком. Присадив по потилиці. Але годі про дурниці, я тут у важливій справі. Де Прокоп буде переправлятися через Мульду?
— Не знаю.
— А ти знаєш, — запитав після недовгого мовчання Божичко, — що твоє незнання може мати дуже неприємні наслідки? Для Ютти де Апольда?
— Іди геть, — Реневан глибоко зітхнув. — Apage. Згинь, пропади. Я не дам себе більше залякувати і шантажувати. Є межа.
— Є. І ти якраз до неї дійшов. Я серйозно раджу тобі її не переходити.
— Я не вірю у твої погрози. Інквізиція не наважиться скривдити Ютту.
— Інквізиція — ні. Я — так. Годі, час підганяє. Рейневане, попереджаю, я говорю серйозно, не дубітуй [124] , що я зроблю те, що обіцяю, і не завагаюся. Мусиш ресольвувати [125] . Викажеш мені місце переправи — дістанеш свою Ютту назад, я тобі її поверну. В іншому випадку ти вже ніколи не побачиш дівчину живою. Стій спокійно, збережи пацієнцію, не змушуй мене завдати шкоди тобі чи жидівці. Я тримаю каблук на її шиї, будь-якої миті можу розчавити їй трахею. Тебе, якщо поведешся по-дурному, теж уб'ю. А потім накажу вбити Апольдівну. Ресольвуй, але швидко. Час підганяє.
124
Від dubilare (лат.) — сумніватися.
125
Від resolvere (лат.) — роїв 'язувати. тут — вирішувати.