Лялька
Шрифт:
То нащо ж би вона кокетувала зі мною? Що я їй не байдужий, це я знаю давно, а що вона мені дуже подобається, це теж чогось варте».
Раптом повз нього пройшла якась шатенка з очима, як фіалки, і з дитячим обличчям, і Вокульський здивовано помітив, що й ця йому подобається.
За кільканадцять кроків від свого дому він почув, що хтось гукає:
— Гей! Гей! Стаху!..
Вокульський обернувся і на веранді кафе побачив доктора Шумана. Доктор залишив недоїдену порцію морозива, кинув на столик два злотих
— Ходімо до тебе, — мовив Шуман, беручи його під руку. — Знаєш що? Давно вже ти не мав такого чудового вигляду! Можу закладатись, що ти ще повернешся до Спілки й порозганяєш отих пархів… Яке обличчя! Які очі! Аж тепер я впізнаю колишнього Стаха!..
Вони пройшли через браму, вийшли нагору сходами й опинилися в квартирі Вокульського.
— А я тільки-но думав, що мені загрожує якась нова хвороба… — сказав Вокульський сміючись. — Хочеш сигару?
— Яка хвороба?
— Уяви собі, що вже з годину на мене справляють величезне враження жінки… Мені аж страшно.
Шуман розсміявся на весь голос.
— От чудак!.. Замість улаштувати обід з такої радісної нагоди, він боїться… А що ж ти думаєш, що був здоровий, коли божеволів за одною жінкою? Ти здоровий тепер, коли вони тобі подобаються всі, і найперше твоє діло зараз — добиватись прихильності тієї, котра тобі найбільше до душі.
— Ага! А якби це була великосвітська дама?..
— Тим краще… тим краще… Великосвітські дами набагато апетитніші за покоївок. Жіночність багато виграє від інтелігентності, а найбільше — від неприступності. Які тебе чекають ідеальні балачки, які ти побачиш величні пози!.. Кажу тобі, це разів у три цікавіше.
По обличчю Вокульського майнула тінь.
— Ого! — вигукнув Шуман. — Я вже бачу за тобою довге вухо того святого, на якому Христос в’їхав в Єрусалим. Чого ти кривишся?.. Неодмінно упадай тільки коло великосвітських дам, вони цікавляться плебеями.
В передпокої. залунав дзвінок, і ввійшов Охоцький. Він глянув на збудженого доктора й запитав:
— Я вам не перешкоджаю?
— Ні, — відповів Шуман, — ви можете навіть допомогти нам… Я тільки що радив Стахові лікуватись романом, тільки… не ідеальним. Годі тих ідеалів!..
— А знаєте, лекцію на цю тему і я охоче послухаю, — сказав Охоцький, закурюючи запропоновану сигару.
— Дурниця! — пробурмотів Вокульський.
— Ніяка не дурниця, — правив своєї Шуман. — Людина з твоїм багатством може бути цілком щаслива, бо для розумного щастя потрібно: щодня їсти інші страви й одягати чисту білизну, а щокварталу змінювати місце перебування й коханку.
— Не вистачить жінок, — зауважив Охоцький.
— Ви це діло залишіть жінкам, а вони вже постараються, щоб їх вистачило, — в’їдливо відповів доктор. — Бо ця сама дієта стосується й жінок.
— Та квартальна дієта? — спитав Охоцький.
— Звичайно. Чим вони гірші за
— Але на десятому або. дванадцятому кварталі вже буде нецікаво.
— Нічого… нічого!.. — сказав Шуман. — Ви нічого й не помітите й не догадаєтесь, коли вас запевнять, що ви тільки другий чи четвертий, та ще той, по-справжньому коханий, той, довгожданий…
— Ти не був у Жецького? — спитав Шумана Вокульський.
— Ну, йому я вже не напишу рецепта на любов, — відповів доктор. — Старий хиріє…
— Він справді погано виглядає, — підтвердив Охоцький.
Розмова перейшла на стан здоров’я Жецького, потім на політику; нарешті Шуман попрощався й пішов.
— Старий цинік!.. — пробурчав Охоцький.
— Він не любить жінок, — додав Вокульський, — а до того ж у нього бувають сумні дні, і тоді він вигадує всякі нісенітниці.
— Часом небезпідставні, — мовив Охоцький. — Його погляди припали до речі. Якраз годину тому я мав серйозну розмову з тіткою; вона вперто умовляла мене женитись, і доводила, нібито ніщо так не облагороджує чоловіка, як любов порядної жінки…
— Шуман радив не вам,» а мені.
— А я про вас і думав, слухаючи його міркувань. Уявляю собі, як би ви себе почували, змінюючи щокварталу коханок, коли б раптом до вас з’явилися всі ті, хто працює на ваші прибутки, р запитали: «Чим ти віддячуєш нам за наші труди, за наші злидні й недовговічне життя, частину якого ми віддаємо тобі?.. Чи своєю працею, чи порадою, чи прикладом?..»
— Які ж зараз люди працюють на мої прибутки? — спитав Вокульський. — Я облишив комерцію і обертаю капітал на цінні папери.
— Якщо в закладні на земельні маєтки, то проценти на них однак оплачені працею батраків; а коли на якісь акції, то дивіденди на них знов-таки оплачують залізничники, робітники цукроварень, ткацьких та всіляких інших фабрик.
Вокульський похмурнів ще більше.
— Пробачте, — сказав він, — чому я повинен про це думати? Тисячі живуть з процентів, і це їх зовсім не турбує.
— Ну, знаєте… — буркнув Охоцький. — Інші — то не ви… У мене лише півтори тисячі карбованців річного прибутку, і то я думаю, що на ці гроші могли б прожити три чотири чоловіки і що хтось віддає мені частину своїх життєвих благ або мусить обмежувати й так уже обмежені свої потреби.
Вокульський пройшовся по кімнаті.
— Коли ви їдете за кордон? — раптом спитав він Охоцького.
— Цього я не знаю, — похмуро відповів Охоцький. — Мій боржник не поверне мені грошей раніш, як за рік. Він заплатить мені лише тоді, коли позичить у когось знов, а тепер позичити не легко.
— Скільки він платить вам процентів?
— Сім.
— А надійний він чоловік?
— Його іпотека перша після Кредитного товариства.
— А якби я вам дав гроші і перебрав на себе ваші права, ви поїхали б за кордон?