Любов, Президент і парадигма космосу
Шрифт:
— Ходімте, — обняв дружньо Сержа контр-адмірал. — Тільки не беріть всерйоз його слова. Він надто прямолінійний.
Кабінет командувачу похмурий, високі стелі, високі вікна, зашторена величезна мапа на стіні. У командувача, міцнотілого, плечистого чоловіка з сірим обличчям і кущчуватими бровами — пригнічений настрій. Він досі не може отямитися після того, що сталося на лінкорі. Майже близький до паніки, до відчаю. 1, здається, поява молоденького каплея в старомодному кітелі із орденом Червоної Зірки з якогось давно забутого сторожовика
Він роздратовано тицяє Сержу руку через стіл, запалює сигарету. Показує на довгий стіл під мапою. Мовляв, сідайте.
— Що ви хочете від мене, каплей? — різко кидає в лице Сержеві. І тут же мимоволі піддається почуттю шанобливості: — Та ти, хлопче, я бачу добре повоював з німцями! Поздоровляю! Може, хочеш кави? Чаю? Чи, може, по маленькій? А?.. Ти не тушуйся!
— Я вже снідав, товаришу командувач... — набирається мужності для важкої розмови Серж. — Я почув про лінійний крейсер... Не знаю, у нас тоді такого не було... І я хочу, щоб ви зрозуміли нас... Ми не бандити і не терористи.
— А хто вас в цьому звинувачує?
— Ви, товаришу адмірал!
— Та не бузи, каплей! — вибухає гнівом командувач. І погляд в бік контр-адмірала: мовляв, знаємо, хто наплів.
— Але ж ви арештували мене! — вигукує запально Серж. — Я не чекав, що нас так зустрінуть в рідному Севастополі. Ми були невідомо де, ми не знаємо нічого, як це сталося, куди нас закинуло, як пронісся час, цілі роки, десятки літ...
— Стривай, каплей. Скажи мені відверто, звідки у вас така суперсучасна зброя? Лазерна гармата, лазерний меч... Ви ж просто зупинили наш корабель.
— Не знаю... — розгубився Серж. — Ніякого лазерного променя у нас не було... може, впав з неба. Може, це інопланетяни, пришельці чи що? Скажу відверто, учора у нас був контакт з ними. Власне, з одним дивним типом. З’явився в каюті капранга Севастьянова, командира корабля...
— Це мій батько, Григорію Юхимовичу, — вкинув контр-адмірал.
— Чудеса в решеті! — вигукнув командувач. — А правда, що ви жили у них, на цьому самому Сиріусі?
— Сиріус — тисячі парсеків. Дуже далеко... Важко навіть уявити, товаришу командувач, як далеко! І ми там буть не могли.
— Але ж десь ви таки пересиділи ці 55 років... Ну, чого ж ти мовчиш? Заплутався? В особвідділі кажуть, що вас чекає погана стаття.
— Статтю пришивати у нас завжди уміли, товаришу командувач. Ви не дозволили «Салюту» війти в базу і цим образили екіпаж.
Обличчя командувача береться смутком. Про яку образу може бути мова за такої беззаконної обстановки? Чи шановний капітан-лейтенант може собі уявити моральний стан гарнізону, де терористи захоплюють кораблі і погрожують розправою над закладниками?
Його перебиває Севастьянов:
— Дозвольте, Григорію Юхимовичу... Мені щойно подзвонили, що закладники відпущені.
— Слава Богу, хоч обійдеться без жертв. Але лінійний крейсер лишається в їхніх руках. З усіма ракетами. Біда! Ти розумієш, каплей, яка це біда!
Озивається один з телефонів. Командувач нервово хапає трубку. Слухає напружено, киваючи головою, і враз, повернувшись до Сержа, знаком руки велить йому вийти з кабінету.
— Хто прилетів, не розумію? — гукає в слухавку. — Американець? Ось він, міжнародний резонанс.
І погляд в бік контр-адмірала Севастьянова.
— Ти уявляєш, Севастьянов, який гість прибув до нас? Сам барон Пауль Реттіган! Прямо з Вашингтону.
— Урядовий візит чи що? — насторожується Севастьянов, і його моложава струнка постать стає ще стрункішою. — Наскільки я знаю, він голова правління «Мажестік-12».
— Так, — нервово потирає руки командувач.
Цього всевладного, похмуро відомого типа знає весь світ. Він по суті є володарем Америки, його вплив на заході не має меж. Мільярдер, в минулому затятий антирадянщик, до голосу якого прислухається вся еліта Сполучений Штатів. Тут тільки й чекай від нього якоїсь каверзи.
— Звідки він прилетів? — уточнює Севастьянов. — 3 Вашингтону чи з Каліфорнії? Там у них штаб-квартира.
— Радіоповідомлення вказує: з Москви.
— Тоді ясно: хоче прискорити наш вступ до САБу або як він повністю називається «Світовий Атлантичний Блок». Негідники, пхають нас на шлях конфронтації зі Сходом, — одразу вловлює суть подій контр-адмірал Севастьянов. — Щоб ми порвали наші дружні зв’язки з Іраном, Китаєм, Індією. Мабуть, Кремль піддався його політичному шантажу.
— Боюся не просто шантажу, а й запаху мільярдних позичок, — зітхає скрушно командувач. — Що ж, доведеться приймати короля його банківської величності.
І раптом дзвінок з Москви. Цього разу говорить командувач російським ВМФ: «Треба бути готовим до розмови з бароном Реттіганом і зустріти його якомога тепліше»!
— Себто вклонитися йому в ніжки! — вибухає командувач.
— Знайдіть такт для сердечних перетрактацій, — радить командувач ВМФ Росії. — Сам Президент прийняв його в Кремлі. Врахуйте це, Григорію Юхимовичу. Ми, росіяни, на порозі укладення важливого союзу з Заходом. Особливо після варварського нападу терористів на Нью-Йорк. Не підведіть нас, Григорію Юхимовичу. Дійте, як мудрий політик і дипломат.
У командувача посіріло обличчя. Упав на стілець і кивнув Севастьянову, щоб теж сідав. Нічого не вдієш, високий гість буде правити бал. Знаємо таких «друзів»! Буде нишпорити по базі, сувати скрізь свого носа!
— А тут ще скандал з лінійним крейсером, — докинув важко Севастьянов. — Як ми пояснимо Заходу всю цю дурну історію? Схоже на чеченський тероризм.
Стали міркувати разом. Коли прибуде гість? Мабуть, години за дві, не більше. Від Бельбеку тут недалеко. Отже домовитися з терористами на крейсері так скоро не вдасться. Весь букет неприємностей! Найгірше те, що крейсер «Звитяжний» має ракети дальньої дії.