Людина-амфібія
Шрифт:
— Пробачте, я образила вас, — промовила дівчина, беручи його за обидві руки.
НЕТЕРПІННЯ ЗУРІТИ
Після цієї події Іхтіандр щовечора припливав до берега, недалеко від міста, брав схований серед каміння костюм, одягався і йшов до скелі, куди приходила Гуттієре. Вони гуляли вздовж берега, жваво розмовляючи. Хто був новий друг Гуттієре? Цього вона не могла б сказати. Він був недурний, дотепний, знав багато такого, чого не знала Гуттієре, але разом з тим
Часом вони довго засиджувалися на березі. Біля ніг шумів прибій. Миготіли зорі. Розмова змовкала. Іхтіандр був щасливий.
— Час уже додому, — казала дівчина.
Іхтіандр неохоче підводився, проводжав її до передмістя, потім швидко повертався, скидав одежу і плив додому.
Вранці, поснідавши, він брав велику білу хлібину і рушав у затоку. Сидячи на піщаному дні, він годував хлібом рибок. Вони підпливали до нього, зграйкою оточували його, шастали між руками і жадібно хапали розмоклий хліб прямо з рук. Іноді великі риби запливали в що зграйку і ганялися за дрібнотою. Іхтіандр підводився і відганяв хижаків руками, а маленькі рибки ховалися за його спиною.
Він почав збирати перлини і складав їх у підводному гроті. Він працював задоволено і незабаром зібрав цілу купу добірних перлин.
Сам того не знаючи, він ставав найбагатшою людиною Аргентіни, а може, й усієї Південної Америки. Досить було захотіти, і він став би найбагатшою людиною світу. Але він не думав про багатство.
Так минали спокійні дні. Іхтіандр шкодував тільки за тим, що Гуттієре живе в курному, душному, гомінкому місті. От якби й вона могла жити під водою, далеко від гамору й людей! Як це було б добре! Він показав би їй новий, невідомий світ, чудові квіти підводних полів. Та Гуттієре не може жити під водою. А він не може жити на землі. Він і так надто багато буває на повітрі. І це не минає даремно, дедалі частіше і дужче починають боліти боки, коли він сидить з дівчиною на березі моря. Але навіть тоді, коли біль стає нестерпним, він не залишає дівчини раніше, ніж вона піде сама. І ще одне турбувало Іхтіандра: про що говорила Гуттієре з білявим велетнем? Іхтіандр щоразу збирався спитати Гуттієре, але боявся образити її.
Якось увечері дівчина сказала Іхтіандрові, що завтра вона не прийде.
— Чому? — запитав він, насупившись.
— Я зайнята.
— Чим?
— Не можна бути таким цікавим. — відповіла дівчина усміхаючись. — Не проводжайте мене! — додала вона і пішла.
Іхтіандр пірнув у море. Всю ніч пролежав вій на замшілому камінні. Невесело було йому. Вдосвіта він поплив додому.
Недалеко від затоки він побачив, як рибалки з човнів стріляли дельфінів. Великий дельфін, поранений кулею, високо підстрибнув над водою і важко пірнув.
— Лідінг! — з жахом прошепотів Іхтіандр.
Один рибалка вже сплигнув з човна в море і очікував, коли поранена тварина спливе на поверхню. Однак дельфін виринув майже за сто метрів від ловця і, важко відсапавшись, знову пірнув у воду.
Рибалка швидко плив до дельфіна. Іхтіандр поспішав на допомогу другові. Ось дельфін ще раз виринув, і в ту ж мить рибалка вхопив його за плавець і потяг знесилену тварину до човна.
Іхтіандр, пливучи під водою, наздогнав
— Загоїться, — сказав Іхтіандр, ніжно поплескуючи свого друга по спині.
Тепер треба було подбати й про себе. Іхтіандр швидко проплив підводним тунелем, піднявся в сад і увійшов у білий будиночок.
Крісто злякався, побачивши свого вихованця закривавленим.
— Що з тобою?
— Мене поранили рибалки, коли я захищав дельфіна, — сказав Іхтіандр. Але Крісто не повірив йому.
— Знову був без мене у місті? — підозріливо запитав він, перев’язуючи рану. Іхтіандр мовчав.
— Підніми трохи свою луску, — сказав Крісто і оголив Іхтіандрові плече. На плечі індіанець помітив червонясту пляму. Вигляд цієї плями злякав Крісто.
— Ударили веслом? — запитав він, обмацуючи плече. Але пухлини не було. Очевидно, це була родимка.
— Ні, — відповів Іхтіандр.
Юнак пішов до своєї кімнати відпочити, а старий індіанець підпер голову руками і замислився. Він довго сидів, потім підвівся і вийшов з кімнати.
Крісто швидко попрямував до міста, захекавшись, увійшов у крамницю Бальтазара і, підозріливо глянувши на Гуттієре, що сиділа біля прилавка, спитав:
— Батько вдома?
— Там, — відповіла дівчина, кивнувши головою на двері другої кімнати.
Крісто увійшов у лабораторію і зачинив за собою двері.
Брат сидів біля колб, перемиваючи перлини. Бальтазар був роздратований, як і минулого разу.
— Збожеволієш з вами, — почав бурчати Бальтазар. — Зуріта злиться, що ти й досі не приводиш морського диявола, Гуттієре йде кудись з дому на цілий день. Про Зуріту вона й чути не хоче. Торочить своє: “Ні! Ні!” А Зуріта каже: “Набридло ждати! Візьму, каже, та й одвезу її силоміць. Поплаче, та й квит”. Від нього всього можна сподіватися.
Крісто вислухав братові нарікання і потім сказав:
— Слухай, я не міг привести морського диявола, бо він, як і Гуттієре, часто йде без мене з дому на цілий день. А зі мною йти до міста не хоче. Зовсім перестав мене слухатися. Лікар лаятиме мене за те, що я погано наглядаю за Іхтіандром…
— Отже, треба якнайшвидше захопити або викрасти Іхтіандра, ти підеш від Сальватора раніше, ніж він повернеться, і…
— Стривай-но, Бальтазаре. Не перебивай мене, брате. З Іхтіандром нам не треба поспішати.
— Чому не треба поспішати?
Крісто зітхнув, ніби не наважуючись розкрити свій план.
— Бачиш-но… — почав він.
Та в що мить до крамниці хтось увійшов, і вони почули гучний голос Зуріти.
— Ну от, — пробурмотів Бальтазар, кидаючи перлини у ванну, — знову він!
А Зуріта, грюкнувши дверима, увійшов у лабораторію.
— Обидва браточки тут! Ви довго ще будете морочити мені голову? — спитав він, зиркаючи то на Бальтазара, то на Крісто.