«Ілюстрована Історія України»
Шрифт:
По сім татарське військо вернуло ся назад і попустошивши По-волже пройшло степами до Туркестану. На Україні забули про Татар і думати, а тим часом завойованнє Чорноморя по сім походї у Татар стало рішеною справою і її тільки відкладали до слушного часу. В 1227 р. Тездуджін вмер, державу його розділено між синами—вони мали нею володіти під зверхнею властю великого хана, котрого з поміж себе мали вибирати. Західні краї віддано Бату, Джучієвому сину, тому що так призначив батько. Бату (або Батий, як його звуть наші лїтописцї) мав зайняти ся завойованнєм Чорноморя. 1236 р. він рушив сюди з старим Субутаєм. Самих Монголів в його війську не могло бути богато, головно були там Турки; в наших джерелах вони звуть ся Татарами.
Похід почав ся від каспійсько-уральських степів. Татари спустошили волзьку Болгарію, землі московсько-суздальські й рязанські і пройшли аж на верхівя Волги, все нищачи й побиваючи. Відси
Потім минув рік. З кінцем 1240 р. Татари, перепочивши в степах, рушили на захід, і першим ділом приступили під Київ та обложили його своїм величезним табором. Страшенне вражіннє робила ся хижа і дика орда. Від рипу возів, від реву верблюдів та іржання кінських стад не чути було голосу в місті, оповідає лїтописець. Але не вважаючи на се страшенне пригнобленнє, Кия-не, побачивши по Переяславцях і Чернигівцях, що чекає їх, сміло взяли ся до оборони під проводом воєводи Дмитра, присланого сюди Данилом. Бату приступив від Дніпра і поставив тут свої тарани до розбивання мурів.
Татари взагалї були досить зручні в облозі городів. День і ніч неустанно били вони в стїни; стіни почали валити ся, люде під проводом Дмитра кинули ся боронити пролому, і страшно було бачити, як ломили ся списи, як розбивали ся щити і світ затьмив ся від стріл, — каже сучасник. Оборону відбито, Татари здобули мури. Втомлені тяжкою битвою, відпочивали вони потім цілу добу. Користаючи з сеї перерви, Кияне напружили всі свої сили, поставили укріплення наоколо перкви Богородиці Десятинної, старої Володимирової катедри, і сюди зібрали ся боронити ся далі. Укріплення були слабкі, Татари взяли їх другого дня відразу. Тодї люде з відчаю кинули ся ховати ся на хори Десятинної церкви, Величня будова, не витримавши тягару такої маси людей, впала і покрила їх своєю руїною. Було се 6 грудня 1240 р. Скінчила ся історія старого, княжого Київа. Що стало ся з недобитками київськими, джерела не кажуть; згадують тільки, що Дмитра Бату помилував „задля хоробрости його" В пізнїйших часах звичайно всяку руїну в Київі прикладано до сього татарського погрому. Але в дїйстности вже перед тим, за остатнє столїте, Київ пережив два люті спустошення і чимало меньших, а не одно таке, шо пережило татарський погром, згинуло пізніише.
Стративши чимало часу під Кнївом, Бату спішним мар-шом пройшов через Київщину, Волинь, Галичину, спішачи ся на Угорщину, по слідам Половців. Ніхто не ставив ся про-тив нього: вість, що Київ упав і Татари йдуть далї на захід, навела тут такого страху, що всї тїкали куди видко: князї, бояре і прості люде Бату здобував городи, які легко здобували ся, або намовляв людей піддати ся, і як послухали, то побивав; котрі ж городи держали ся міцно, минав іх і йшов далї. Взято приступом Володимир, столицю Волини, й побито людей; лїтопись каже, що в Володимирі не зістало ся живої людини, церкви були повні трупу. Галич взято теж, і иньших городів богато. Осібні полки татарські спустошили Польщу, Шлезк, Мораву, розбиваючи війська, які пробували їм противстати Бату з головним військом пройшов на Угорщину через „Руські ворота", з верхівя Стрия на верхівя Ляторицї. Над річкою Солоною погромив він угорське військо, опанував Угорщину й показував охоту осісти ся тут. Але прийшла вість про смерть головного хана, і Бату, що сам хотів стати головним ханом
Головним ханом Бату не удало ся стати й він зістав ся з своєю ордою кочувати в каспійсько-азовських степах. Ханський двір отаборив ся на нижній Волзі, де потім заявило ся цїле місто Сарай (коло теперішнього міста Царева). Орди підвластні розложили ся в степах до самого Дніпра. Бату вислав до князів, аби приїздили до нього з поклоном, на знак своєї покори, й розіслав своїх людей збирати дань з „улусів" — тих країв, які вважав собі підвластними. Для східньої України, як і земель великоруських почала ся темна і гірка татарська. доба.
38. Татарщина
Тим часом як на чутку про прихід Татар замикали ся міста, а князї, бояре і всякі иньші значні й богаті люде розтїкали ся куди видко, в тойже час знаходили ся люде, оселї й цїлі краї, які думали скористати з сього перелому, сього пополоху, з сеї руїни старого житя. Користаючи з того страху, якого нагнали Татари, хотїли вирвати ся вони з старого князівсько-дружинного устрою, пережитого, важкого, незносного, щоб не знати тяготи княжих урядників, не знати боярства з його правами на землю, кріпацтва, невиплатних довгіві й тяжких одробітків, не терпіти від безконечних княжих усобиць, насильств і поборів княжих військ…
Сі люде цілими громадами піддавали ся Татарам, мабуть іще під час першого переходу Бату через Україну (зимою 12401 р.). Вони обіцяли давати Татарам данину збіжем, бути під їх безпосереднею властю в покорі і послуху, і не хотїли більше знати ніяких князїв: хотїли правити боярами, особливо на печатках, поки хани мали більшу власть в Орді, держали в порядку своїх людей і не позволяли їм кривдити „татарських людей". На податки, на хозяйство пеьно таки навіть лекше їм було під Татарами як під своїми князями та боярами. Але бобрам, вищим духовним і всяким богатим людям, що привикли жити під особливою опікою й захистом князїв і дружин, під татарською зверхністю ставало дуже непривітно, як упав князівсько-дружинний устрій. І вони переходили звідси тули, де далї держав ся княжий устрій—на північ, або в західні українські землї. Виходили й несли з собою книги, святощі, образи, твори штуки, памятки й здобутки тутешнього культур-
110. Печатка галицького князя, мабуть Льва Даниловича, уживана його внуком.
ного житя. І Поднїпровє хоч не пустїло зовсім, хоч простий, робучий нарід тут лишав ся, але не ставало тут культурного житя: воно ледви маячило далї, знайшовши собі захист хіба в деяких монастирях. Людність же не підіймала ся в своїх інтересах вище справ щоденного прожитку; не було кому замовляти книг, ікон, риз і всяких дорогих окрас. Нікого не інтересувала історія тутешнього житя, і тому ми так мало про нього знаємо.
39. Король Данило
Старе житє політичне, громадське й культурне після упадку Поднїпровя мало у нас захист і прибіжище тільки в Українї західнїй, в державі Галицько-волинській. Саме тепер вийшла вона з внутрішніх замішань, стала міцною, сильною, одностайною. Скоро по Батиєвім поході, 1245 р. Данило з Васильком погромили останнього претендента на галицький стіл, князя Ростислава, зятя угорського короля, котрого Угри підтримували против Романовичів, і по сїм настав спокій. Данило взяв собі Галичину, Василько Волинь, але як перед тим так і потім брати жили в незвичайній згоді і тіснім порозумінню, так що того поділу між ними не було слїдно й обидві землі були властиво одною сильною, одностайною державою. Татарський погром пролетїв над нею, починив руїну по дорозї, але не захитав тутешнього устрою й тутешніх відносин. Навіть питаннє про татарську зверхність—чи має хан і орда Татарська вдасть також над західньою Україною, якийсь час зіставала ся невиясненою. Але не довго. Десь в р. 1245 Татари прислали до Данила, аби віддав Галич якомусь иньшому князеви, що випросив собі від Татар грамоту на галицьке княженнє. Данило побачив, що як він не поклонить ся ха-нови, не признає зверхньої власти його над собою, то Орда знайде на нього якогось претендента і не дасть йому спокою. З стидом і жалем мусїв їхати в Орду й поклонити ся ханови. Хан прийняв його з честю, але дав йому почути свою власть. З гірким чутем оповідає вірний Данилови літописець, як хан, частуючи Данила кумисом, казав йому: