«Ілюстрована Історія України»
Шрифт:
Кінець кінцем, як то звичайно буває, боротьба і конкуренція напрямів незвичайно оживили галицьке житє протягом девятьдесятих і девятьсотих років. Національне і політичне усвідомленнє вийшло з громадок інтелігенції, обхопило широкі круги, маси народні, навчило їх пильнувати своїх прав, бороти ся за свої економічні, культурні і національні інтереси, доходити їх своїми силами, єдністю, організацією.
Опозицийний напрям, котрим повели галицьке громадянство поступові українські течії, в противність старшому, правительственному народовству 1848—1850-х рр., мав власне той незвичайно користний вплив, що відзвичаїв галицьких Українців чекати якихось благодатей від правительства чи когось иньшого, навчив будувати свою долю, своє житє власними силами і засобами, та йти пробоєм, не оглядаючи ся, яке вражіннє роблять їх змагання на сильних і владущих.
Те що здобуло галицьке українство протягом останніх десятиліть, воно осягнуло власними силами, своєю організацією і боротьбою против усяких ворожих перешкод, які ставило польське панованне всіми своїми величезними засобами. Маючи по своїй стороні центральче правительство, в своїх руках тримаючи всю державну управу і краєне самопорядкуваннє, роспоряджаючи величезною земельною власністю всякими грошевими і культурними засобами.
129. Культурний і національний зріст Австрийської України
Осягнемо за останні два десятиліття справді богато.
В сфері національної культури насамперед треба зазначити—сотвореннє української науки, про яку стало можна серіозно говорити тільки з сього часу, з тої організованої роботи, яку повели учені згуртовані в 1890-х роках коло львівського товариства імени Шевченка, в 1892 р. переміненого на наукове товариство, а в 1898 зреформованого на взірець академій наук. Його видання дуже скоро звернули на себе увагу дослідників і українська наука здобула собі право горожанства в науковім світї. Не зважаючи на дуже убогі підмоги з фондів державних і краєвих, товариство розвинуло велику видавничу і організаційну діяльність, про яку чверть віка перед тим нїхто не посмів би й думати.
В парі з сим виступило також домаганнє українського університету. Правительство обіцяло його ще в 1848 р., але потім се все забуло ся разом з иньшими обіцянками, львівський університет захопили Поляки, а Українцям зістало ся лише кілька катедр з українськими викладами. Тодї з кінцем 1890-х рр. вони стали добивати ся оасновання другого, осібного українського університету; в 1900-х рр. Ся справа стала незвичайно гострою, раз у раз викликаючи сильні заворушення на унїверситетї, на котрі чуйно відзивали ся найширші круги громадянства, й останніми часами український університет став черговою справою української політики, так що здобуте його мабуть дуже не далеке.
В сфері літературній треба одмітити розвій красного письменства, завдяки цілій громаді яскравих, живих талантів, їдо в сей момент розцвіту політичних і суспільних інтересів, з кінцем 1890-х років виступила на досигь яловім перед тим галицько-буков.інськім грунтї. Досї Іван Франко, талановитий поет, новеліст і публицист, був найбільш визначним талантом на сім грунтї 1880/1890-х рр. Тепер наоколо новозасновано місячника „Літературно-Науковий Вістник" і видавничого товариства (Українсько-руська видавнича спілка) виступив ряд нових свіжих, талантів, з Вас. Стефаником і Ол. Кобилянською в головах, і надав небувалого перед тим змісту тутешньому українському житю.
В сфері освітній і народно-органїзаційній дав себе знати незвичайний розвій читалень Просвіти і товариств гімнастичних, так званих „Січей" і „Соколів", які нечувано зворушили народні маси, розбудили в них бажаіікс знання, освіти, інстинкти організації й со.іїдарности. Далі, в останніх часах, з огляду на ті трудности, з якими звязане оуло засновуваннє нових українських середніх шкіл — шо їх просто таки приходило ся випрошувати і вимолювати у польських верховодів, а властиво виторговувати за які небудь важні уступки з иньших українських домагань, — галицькі Українці взяли ся до закладання своїх приватних середніх шкіл і розвинули дуже показне своє власне свобідне шкільництво.
Також в останніх літах звернено велику увагу на економічну сторону-на заснованнє позичкових кас, кооперацій, сїльсько-господарських товариств, щоб по можности визьолити ся від залежности від чужих фінансових і сїльсько-господарських інституцій. Есе се незмірпо підняло почуте власної сили і можности в українськім громадянстві і уможливило здобуваннє національних прав не поклонами і вислугами владущим партиям чи правительству, а організованою боротьбою, і певне вже не далекий той час, коли правительство буде змушене рахувати ся з національними домаганнями галицьких Українців незалежно від того, чи на них дають свою згоду польські верховоди Галичини, чи нї. А ще важнійше-що
З сього погляду Україна Росийська зістаєть ся ще значно по заду від Галичини, як з огляду на слабшу самодіяльність власну, так і ще більше на неприязні зверхнї обставини—хоч і тут два останні десятилїтя зазначили ся великим поступом українського житя. Росийська Україна в останніх десятилітях. В Росії вже в 1890-х рр. потроху лекшали цензурні утиски українського слова і стала можливою живійша літературна і видавнича робота. Добродійне товариство для видавання дешевих книжок, засноване в Петербурзі, де меньше давало себе знати „усердіє" місцевих цензурних комітетів, досить енергічно заходило ся коло видавання популярних книжечок для народу з ріжних областей знання; в Київі видавничий гурток „Вік" заходив ся коло видавання української белетристики. Виступив ряд визначних авторів в краснім письменстві—Коцюбинський, Грінченко, Самійленко, Леся Українка, що внесли нові тони, нові теми в українське лїтературне житє. Сильно розвинув ся театр, його репертуар збагатив ся рядом нових пес, головно з народнього житя, творами Кропивницького і особливо Карпенка-Карого (Тобилевича). Високоталановиті артистичні сили як Заньковецька, Кропивницький, брати Тобилевичі здобули високу репутацію українській сценї. Нарешті—вже в перших роках девятьсотих—виступають перші замітнї проби українського стилю в штуці (найважнїйший і найбільший утвір в сЇм напрямі—дім полтавського земства визначного українського маляра і архітекта Вас. Кричевського).
Заборони української мови на археольогічних зіздах з новою силою підняли змагання про культурну правосильність української мови, межі і завдання української культури. Здобутки культурного і національного руху, зроблені на галицькім грунтї з участю росийсьских Українців, високо підіймали рівень їх змагань і в Росії.
Українство ставить своїм завданнєм осягнути всю повноту національного житя. Заразом, рівно з партийною боротьбою в Галичині, наступають початки партийного ґруповання в росийській Українї, боротьба і полеміка ріжних суспільних і політичних течій. Особливе оживленнє в українськім громадянстві стає замітним в девятьсотих роках, в звязку з тодїшнїм загальним росийським заворушеннєм. Потім нещаслива росийсько-японська війна і часи „довіря правительства до громадянства" захопили українське громадянство в загальний вир росийського визволення. На чергу стали питання перебудови Росийської держави, спеціальні українські інтереси одійшли на другий плян. Групованнє росийських партий захопило і поділило на анальогічні партиї також і українське громадянство. Селянство захоплене було земельним питаннем, інтелигенція— політичним. За всїм тим українське громадянство не переставало дорогою преси, петицій, резолюцій і т. й. добивати ся розвязання українського питання—національної рівноправности для Українців, а насамперед скасовання заборони українського слова.
В груднї 1904 р. комітет міністрів спеціально зайняв ся сим питаннем і прийшов до переконання, що український рух „не містить в собі, як здаєть ся, скільки небудь серіозної небезпеки", яка б оправдувала заборонні заходи правительства і ті шкоди, які заборона українських книжок чинить селянству. Запитані ним державні органи висловили ся также в тім дусі, а петербурська академія в просторій записцї вияснила при тім неправдивість ходячих фраз, що літературний великоруський язик—мова общеруська, котра для Українців може служити такою ж рідною мовою, як і для Великорусів, так що нема потреби Українцям розвивати українську мову. Не вважаючи одначе на всі отсї вияснення, справа затягла ся і правительство не видало спеціального закона про знесеннє заборон українського слова, а вони були скасовані самі собою загальними законами: видані в осени 1905 р. нові правила про періодичні видання відкрили Українцям можність видавати газети і журнали на український мові, а правила про неперіодичні видання (26/ІУ. 1906) зняли всякі обмеження з книг, в тім і з української мови. Правда, в дїйсности і після сього над українською книжкою і пресою не перестав тяжіти більш гострий і підозріливий догляд: на українській мові раз-у-раз карало ся і забороняло ся те що свобідно проходило на росийській, і против українських газет видавали ся ріжні спеціальні заборони, як нї против яких иньших. Все ж таки, хоч і в узьких межах і з вічним риском кар, відкрито українському слову якусь дорогу.