Міфи Давньої Греції
Шрифт:
Рея молила батьків Кроноса — Урана — Небо та Ґею — Землю — допомогти їй урятувати хоч одну дитину. Уран та Ґея порадили їй заховатися на острові Крит у печері. Там вона народила Зевса, а курети — демони землі били мечами в щити й заглушували крики немовляти, щоб не почув плачу жорстокий батько. Замість дитини Рея підсунула Кроносу камінь, загорнутий у пелюшки, і той, нічого не підозрюючи, ласо проковтнув каменюку.
Зростав Зевс на Криті. Молоком його вигодувала німфа — коза Амалтея, чий ріг мав чарівну здатність давати все, чого б не побажав його володар. Тому звався він рогом достатку. Отак у достатку та затишку мужнів Зевс, а бджоли носили
ЗЕВС ПЕРЕМАГАЄ КРОНОСА І ТИТАНІВ
Тим часом богиня Гея — Земля разом із океанідою Метидою, майбутньою першою дружиною Зевса, підступом і хитрощами примусили Кроноса — Час виплюнути всіх пожертих дітей. Та першим він виплюнув камінь, загорнутий у пелюшки. Згодом Зевс поставив цей камінь у місті Дельфи, і звався він пупом землі. Було ж це так: Зевсу кортіло визначити центр землі, і тоді він із заходу та сходу одночасно випустив двох орлів. Птахи зустрілися в Дельфах, і саме тут Зевс установив священний камінь — омфал. Обабіч омфала застигли двійко золотих орлів.
Зевс змужнів і вже подумував про повстання проти влади батька Кроноса. Найперше він звільнив циклопів — однооких велетнів, які мешкали в печерах на далекому заході, не знали землеробства, не шанували богів. Свого часу циклопи Бронт, Стероп і Арг допомогли Кроносу — Часу повалити владу його батька — Урана — Неба, і Кронос добре віддячив їм: закував у ланцюги. Але Зевс звільнив їх; вдячні циклопи нагородили його владою над громом і блискавкою.
Проте це був тільки початок. За порадою Ґеї — Землі Зевс звільнив сторуких велетів — гекатонхейрів, бо наближався час великої битви між Зевсом і його дивом урятованими сестрами та братами, з одного боку, — і Кроносом — Часом та його синами титанами, які не хотіли коритися владі нових олімпійських богів, з іншого. Страшна війна тривала десять років, перемога схилялася то на один, то на другий бік. Аж тут до битви приєдналися сторукі велети. Зевс жбурляв у титанів громи та блискавки, а велети — гекатонхейри вергали гори й кидали уламки скель. Гуркіт і стогін лунали зусібіч.
Нарешті титани здалися. Нові олімпійські боги закували Кроноса і титанів у ланцюги та скинули в Тартар — найглибші надра землі. Там вони сидять, оточені потрійним шаром мороку і залізною стіною. Тільки важка мідна брама, викувана богом Посейдоном — володарем морів, веде до Тартару, але її охороняють сторукі велети — гекатонхейри. Навколо Тартару повсякчас кружляють вихори.
ЗЕВС ПОБОРЮЄ ТИФОНА
Але на цьому боротьба Зевса за владарювання над світом не скінчилася. Бабуся розгнівалася на Зевса за те, що він жорстоко ув’язнив титанів — синів Урана та Ґеї, Неба та Землі. Вона одружилася з Тартаром і народила сина Тифона — чудовисько з сотнею зміїних голів, які вивергали полум’я. Тифон умів підробляти різні голоси — голоси богів, гавкіт собаки, ревіння лева, свист змії.
Коли розлючений Тифон напав на Олімп, ревучи на різні голоси та плюючись полум’ям, боги не встояли перед ним і повтікали в Єгипет, де, рятуючись, прибрали подобу різноманітних тварин. У страшному двобої Тифон переміг навіть Зевса — громовержця, вирізав у нього жили на руках і ногах та кинув полоненого в кілійську печеру.
Але вісник богів Гермес і бог лісів Пан викрали у Тифона жили, вставили їх Зевсу назад — і він поновив боротьбу. Багато днів і ночей Зевс жбурляв у Тифона громи та блискавки, а той у відповідь вивергав полум’я із сотні зміїних пащ. Аж нарешті
Але й із Тартару загрожує Тифон усьому живому. Він одружився з напівжінкою — напівзмією Єхидною і породив спустошливі вихори, Лернейську гідру, двоголового собаку Ортра, пекельного триголового пса Цербера, який стереже вихід з Аїду; породив химер — чудовиськ із головою та шиєю лева, тулубом кози і хвостом дракона, а також Немейського лева і тебанського Сфінкса. Якщо на землі стається землетрус, знайте: то грізний Тифон хитає землю.
Зевс отримав владу на цілим світом. На осяйному Олімпі возсідав він і правив своїм великим царством. Разом із ним владарювали його брати й сестри: Гестія — богиня домашнього вогнища, Деметра — богиня родючості та землеробства, Гера — цариця богів, з якою Зевс був таємно одружений триста років, Аїд — володар підземного світу та Посейдон — володар морів. Згодом до них долучилися інші боги та безсмертні.
НАРОДЖЕННЯ АТЕНИ
Всемогутній Зевс одружився з океанідою Метидою — Мудрістю і готувався до народження первістка. Але Зевс добре пам’ятав, як його батько Кронос повстав проти Урана — Неба, а сам він згодом повстав проти Кроноса, отож вирішив не чекати народження дитини, а проковтнув свою дружину Метиду. Адже Уран і Ґея застерегли його: доля провіщає, якщо Метида — Мудрість народить сина, він стане володарем цілого світу. Але на щастя Метида, яка сиділа всередині Зевса, народила дочку Атену. Тоді Зевс закликав Гефеста — бога вогню та ковальського ремесла, який вдарив громовержця тяжким молотом по голові і з розколини випірнула Атена в осяйних збройних обладунках.
А Метида — Мудрість назавжди залишилась у Зевсовій голові і править йому за найкращу порадницю. Її ж дочка Атена зробилася покровителькою наук і богинею мудрості.
АРАХНА
Грізна богиня Атена народилась у збройних обладунках, проте вона не тільки допомагала грецьким героям здійснювати військові звитяги. У мирному житті Атена прислужилася людству чи не більше — вона навчила людей майструвати колісниці та будувати кораблі, вона подарувала смертним рало та борону, а найголовніше — веретено. Атена була неперевершеною ткалею і покровителькою усіх ткаль. Ніхто не міг дорівнятися до неї у цьому реместві.
А в Лідії в той час мешкала вправна ткаля Арахна, славна на весь край своєю ткацькою майстерністю.
Вона зростала у простій ремісничій родині; її батько фарбував тонкорунну вовну в усі відтінки пурпурового кольору, й дівчина не могла намилуватися фарбами. З дитинства Арахна звикла багато працювати і день удень поліпшувала свою майстерність. Вона пряла нитки тонкі й невагомі, як туман, і ткала з них тканини прозорі, як повітря. Одного разу, коли робота їй особливо вдалася, вона зопалу вигукнула: «Нехай і сама богиня Атена приходить змагатися до мене!»
Атена почула цю мову і вирішила провчити зухвалу ткалю. Вона перебралася на стареньку жінку і, спираючись на ціпок, пришкандибала до Арахни. Арахна ткала, не звертаючи уваги на бабусю. Та ж заговорила: «Нерозумна дівчино, одумайся! Замолоду люди — запальні та горді, а з роками мудрість учить їх обачності. Старість приносить не лише неміч, а й досвід. Не гніви могутню богиню Атену, мерщій перепроси в неї за зухвальство!» Проте гордівлива Арахна тільки відмахнулася від старої: «Чому ж Атена не приходить змагатися зі мною?»