Міфи Давньої Греції

Тисовська Наталя

І тут розгнівана Атена набрала свого звичайного вигляду: «Не передумала змагатися?» — «Ні, не передумала», — твердо відповіла Арахна. І почалося нечуване змагання. Атена виткала на полотні власну суперечку з богом Посейдоном за владу над Аттикою. Судив суперечку Зевс. Посейдон гримнув тризубцем об скелю і з неї ринуло солоне джерело. Атена ж щосили устромила спис у землю і з розколини виросло деревце, священна олива. Зевс тоді присудив перемогу Атені, бо дар її був ціннішим для Аттики…

Атена закінчила роботу, помилувалася з її досконалості і глипнула на роботу суперниці. Гнівом і заздрістю спалахнули її очі не могла не визнати

небаченої краси полотна.

Арахна виткала багато сцен із життя олімпійських богів, проте на всіх малюнках боги виявляли людські пристрасті та слабкості. Образилася Атена за те, що проста ткаля Арахна насмілилася наділяти богів людськими рисами, тим самим виявляючи до них неповагу, роздерла полотно Арахни, а саму її вдарила ткацьким човником по голові. Поганьблена Арахна зсукала мотузку й повісилася, проте Атена не дозволила їй померти, висмикнула з петлі та мовила: «Живи і вічно пряди полотно в покару за зухвалість!»

Тут — таки Арахна скулилась і обернулася на павука. З тої пори висить Арахна — павук на павутині і тче тонесеньке, невагоме полотно.

ХАРИТИ, ГОРИ І МОЙРИ

Зевс одружився вдруге — взяв собі за жінку океаніду Евриному, яка стала матір’ю харит — богинь краси, радості, жіночої зваби. Вони назавжди лишилися прекрасними юними дівчатами, граційними та чарівними. Харити — це втілення жіночої грації та досконалої краси.

За третю дружину Зевсу була Феміда — богиня права, закону та пророцтв. Вона оголошує людям пророкування й повеління Зевса. Феміда народила Зевсу дітей — гор і мойр. Гори стали богинями, які керували зміною пір року і ладом у природі. Весна гуляла лісами й полями, увінчана вінком із квітів, тримаючи в руках козеня та ріг достатку. Літо прикрашала себе вінком із колосся та ніколи не розлучалася зі снопом стиглого хліба. Осінь мала на голові вінок з оливкового листя і носила на лікті кошик, по вінця повний перезрілими гронами винограду. А Зима, увінчана очеретом, мала під пахвою білу гуску.

Мойри зробилися богинями людської долі. Було їх троє — Клото, Лахесис і Атропа, усе життя вони пряли людські долі, аж доки не постаріли. Наче й боги керували людськими долями, проте навіть безсмертні й могутні боги не могли ні змінити, ні відмінити того, що провістили мойри. І досі Клото пряде нитку, Лахесис проводить її через мінливості долі, а Атропа, перетинаючи нитку, вкорочує людині віку. Все, що напрядуть мойри людині, незмінно збудеться, проте вони не визначають достеменно, коли саме станеться на пророковане. Саме так сталося з сином Алтеї Мелеагром.

КАЛІ ДОНСЬКІ ЛОВИ

У Алтеї, дружини калідонського царя Ойнія, з’явився синок Мелеагр. Через сім днів після його народження мойри напророкували, що він житиме доти, доки горітиме поліно, яке саме спалахнуло в печі. Перелякана Алтея миттю витягнула з печі обгоріле поліно, загасила вогонь та надійно заховала. Мелеагр виріс вродливим і мужнім юнаком, хоробрим і метким.

Одного разу батько Мелеагра Ойній забув принести жертву богині — мисливиці Артеміді, а злопам’ятна богиня в покару наслала на Калідон страшного вепра, який спустошував країну. Лани були стоптані, виноградники знищені, а пастухи й отари втікали від жахливого звіра, якого ніхто не міг здолати. Сховатися можна було тільки в укріплених містах.

Відважний Мелеагр зважився вийти проти вепра. Проте юнак усвідомлював,

що самотужки йому не подолати дикого звіра, тож на Калідонське полювання він запросив свого дядька Плексипа, брата Алтеї. Крім того, у полюванні взяли участь славетні герої свого часу, а поміж них — дівчина Аталанта, знана аркадська мисливиця, яку вигодувала ведмедиця на горі Парфеніон, а виховали мисливці. Мелегр був закоханий у хоробру Аталанту.

Цілою юрмою ловці напосілися на вепра й нарешті оточили його. Загнаний у глухий кут звір кинувся на людей і повалив кількох на землю. Проте Аталанта не розгубилася — поцілила його стрілою та поранила. Тут наспів Мелеагр і встромив у звіра спис. Затим Мелеагр відтяв у вепра голову, здер шкуру й віддав трофеї Аталанті — як нагороду переможцю, який першим поцілив ворога.

Проте дядько Мелеагра Плексип не згодився з такою постановою й відібрав у Аталанти трофеї. Образився Мелеагр за свою кохану, розгнівався — й у запалі убив власного дядька. Коли ж мати його Алтея дізналася про те, що вдіяв її син, вона зопалу дістала зі сховку обгоріле поліно та вкинула у вогонь.

Мелеагр тут — таки відчув дивну слабкість, а коли поліно догоріло, згас, мов той вогонь. Алтея не чулася з горя й каяття, не могла пробачити собі смерті сина й наклала на себе руки. А невтішні сестри Мелеагрові довго оплакували його, допоки богиня Артеміда не зглянулася на них і не обернула на пташок — цесарок.

ПРОМЕТЕЙ

Вдруге одружилася богиня права Феміда — цим разом із титаном Япетом, якого могутній Зевс після перемоги над Кроносом і титанами скинув у Тартар. Від їхнього шлюбу народилися титани Епіметей, Атлант і Прометей.

На той час смертні люди на землі вели жалюгідне життя — вони ледь животіли серед ворожої природи, яка не хотіла коритися людям. Олімпійські боги мало звертали увагу на людей, і тільки титан Прометей зглянувся на них і почав їм допомагати. Він навчив їх будувати житло, плавати на човнах, запрягати волів у плуг, полювати дичину, приборкав і загнуздав коня, навчив розрізняти лікувальні трави, добувати з землі мідь і благородні метали.

Нарешті олімпійські боги звернули увагу на людей і навіть згодилися допомагати їм. Але на знак вдячності зажадали від смертних багатих дарів. Боги й люди мали скласти угоду, і людям взявся посприяти Прометей. Він бо знав, як легко боги можуть обдурити довірливих людей. Боги й люди домовилися, що в жертву будуть приносити жертовного бика, а яку його половину — це Зевс обере сам.

Коли привели жертовного бика, то Прометей сам зарізав його і поділив на дві половини. На першу купу він поскладав кістки, а прикрив їх гарним салом; на другу поклав м'ясо, загорнене в шкіру, а згори привалене огидними тельбухами. Зевс подивився, яку б це половину вибрати богам у жертву — і вибрав начебто кращу купу — кістки, прикриті салом.

Коли Зевс збагнув, що Прометей обдурив його, то розгнівався й вигукнув: «То нехай люди їдять м’ясо сирим!» Адже не було у людських хатах вогню. Але сміливий Прометей порушив волю Зевса, украв вогонь з Олімпу й подарував людям.

Зевс неймовірно розгнівався — як це насмілився Прометей порушити його волю! Він звелів закувати зухвальця в кайдани й припнути на краю землі до стрімкої скелі. Бог — коваль Гефест вволив Зевсову забаганку та припнув Прометея далеко — далеко, в горах Кавказу. Груди Прометеєві Зевс власноруч простромив списом.