Магам можна все
Шрифт:
– Ти… за кого мене маєш, чаклуне? За батьковбивцю?! Дивлячись у його стрімко побілілі очі, я раптом зрозумів, що він не грає. Не вдає; у цю мить його справді жахає перспектива кровопролиття: і це при тому, що сам він, нічого не усвідомлюючи, уже зробив усе потрібне для цього рішучого вчинку!
Щоправда, його візит до мене в схему тихого вбивства не вкладається.
– Та що ти, Іле, – сказав я лагідно. – У мене й на думці не було, ти хибно зрозумів…
Якийсь час він дивився на мене фамільним поглядом Ятерів – білим скаженим поглядом. Потім в очі його поволі повернувся осмислений вираз:
– Ти… не жартуй так, Хорте.
«ПИТАННЯ: Що таке магічне діяння?
ВІДПОВІДЬ:
ПИТАННЯ: Якого кшталту бувають магічні діяння?
ВІДПОВІДЬ: Побутові, бойові, інформаційні тощо.
ПИТАННЯ: Які різновиди побутових магічних діянь ви знаєте?
ВІДПОВІДЬ: Природно-побутові (змінення погоди та клімату, сільськогосподарські діяння), соціально-побутові (змінення зовнішності своєї та оточення, тобто наличинювання; змінення властивостей своїх та оточення, тобто перевертенство; змінення психології своєї й оточення, тобто навіювання, сюди ж належать і любовні чари), ремісницько-побутові (ремонт або псування одягу, житла, знарядь праці, предметів
мистецтва та побуту), предметні (діяння з імітацією предмета, як-от мотузки, сокири, смолоскипа, палки тощо).
ПИТАННЯ: Які різновиди індивідуальних бойових діянь ви знаєте?
ВІДПОВІДЬ: Атакувальні, захисні й декоративні. До атакувальних належить прямий удар (відповідає удару тупим металевим предметом в обличчя), вогняний удар (відповідає спрямованому струменю вогню), імітувальний удар (удар з імітацією реальної зброї). До захисних належать загальний захист й адресні захисти: від заліза, від дерева, від вогню, від чужого погляду тощо. Адресні захисти можна ефективно комбінувати. До декоративних діянь належать салюти й феєрверки.
ПИТАННЯ: Які різновиди інформаційних діянь ви знаєте?
ВІДПОВІДЬ: Поштові (дозволяють обмінюватись інформацією на відстані, обов’язково вимагають матеріального носія, приміром, птаха, чи групи комах, чи будь-якої поверхні, на яку наноситься текст послання), пошукові, вистежні, сторожові, наглядові.
ПИТАННЯ: Які різновиди діянь волієте використовувати ви як майбутній призначений маг?
ВІДПОВІДЬ: Природно-побутові й ремісницько-побутові, а також деякі різновиди інформаційних».
Ятери жили багато й вільготно, не знаючи браку ні грошей, ні розваг. Нас з Ілом зустрів цілий виводок слуг – від плішивого згорбленого старця до хлопчиська років дванадцяти. Жодного обличчя я не розгледів – самі маківки; у присутності хазяїна челядь де Ятерів була в неперервному по клоні.
У вітальні нас зустріла Ілова дружина – замучена недугами блондинка. Її миршаве личко здавалось намальованим на промащеному папері – ще трохи, і крізь нього проглянули б обриси кімнати.
– Пане Хорте зі Таборе зажадав оглянути мою мисливську залу, – з неприязню повідомив їй барон. – Розпорядіться щодо сніданку, люба.
Сірі баронесині оченята раптом наповнилися слізьми; ні зникнення Пера, ні метушня в домі, ні напруженість у чоловіковому голосі не сховались від неї, а ранній візит «осоружного чаклуна» – тобто мене – зовсім кинув небогу у відчай. Але – треба віддати належне Ілові як приборкувачу жінок. Баронеса присіла в низькому реверансі і, не зронивши ні слова, пішла. Віяло в її руках стовбурчилося пір’ям і через те схоже було на дохлу пташку.
– Ходімо, – хрипко сказав Іл.
У баронських покоях стояла щільна, задавнена кількашарова задуха. Розшита шовком хустинка в руках молодого Ятера зовсім розкисла від поту – барону-самозванцю доводилося щосекундно промокати лоб.
Ключ від мисливської зали – завбільшки з ручку вгодованого немовляти – був, безперечно, шедевром ковальського мистецтва. Ятер нервувався. Двері відсунулися не одразу; імпульсивний барон навіть спробував зламати їх, хоча з першого ж погляду було зрозуміло, що виломити ці двері до снаги хіба що барильцю з порохом.
Кінець кінцем замок піддався. Ятер востаннє витер лоба – спершу мокрою хусточкою, потім рукавом камзола. Повернувся до мене; грізному барону було дуже страшно в цю хвилину, мені навіть подумалося, що якби засув не став коритись – спадкоємець-самозванець зітхнув би з полегкістю…
Я відтрутив Іла з дороги, відсунув засув і ввійшов до зали першим.
Так, барон-мисливчик дуже спішив стерти всяку пам’ять про татуся. Майже ніщо не нагадувало про те, що приміщення колись було старому за спальню й кабінет: стіну між кімнатами зруйновано до решти, меблі винесено, підлогу за ново покрито керамічними плитами, а стелю – мозаїкою з різ них сортів дерева. Стіни рясніли гобеленами, як старовинними, майстерними й утішними для ока, так і новими, виготовленими нашвидкуруч, натхненно-потворними. Гадалося, що кожен, хто вперше ввійде до мисливської зали, завмре, уражений красою мисливських трофеїв (десяток сумних оленячих голів, набиті ватою пташки різного розміру й опудало кабана, виготовлене з порушенням технології, через що тварина здавалася в півтора раза більшою, ніж була за життя), а також зачарований блиском зброї (стійка для спи сів та рогатин, два арбалети на стінах і кілька бойових клинків, ніяк не дотичних до полювання).
Я зупинився на порозі. Важкі штори на вікнах утримували ззовні світло літнього ранку, і тому я не одразу помітив старого – тим більше що він убраний був у все чорне, ніби ворон.
За моєю спиною шумно сопів спадкоємець-самозванець; скрипнули двері, що замикались тепер ізсередини.
– Доброго ранку, батьку, – сказав Іл над усяку міру фальшиво.
Старий не відповів. Лице його лишалося в тіні.
Запала мовчанка; я відчув – уперше відтоді, коли Іл де Ятер відкрився мені з цією історією – відчув острах і ніяковість, неначе грудей моїх торкнулася зсередини маленька пазуриста лапка.
Я прекрасно знав звичаї родини де Ятерів – адже наші предки жили бік у бік ось уже декілька поколінь. Я добре знав, як ставився до своєї сім’ї Дол де Ятер – ось цей самий раптовий старець. Певний час ми з Ілом дружили дуже тісно – я був чаклун і син чаклуна, переконаний, що світ існує виключно для моїх потреб. Іл був спадкоємець шляхетного роду, гарне й сильне хлоп’я, забите й залякане далі нема куди. Якщо він раптом зникав з мого горизонту – я знав, що батько за якийсь прогріх посадив його до комори, або прив’язав уздечкою до столу (масивної парти з червоного дерева, за якою Ілові належало щоденно осягати розумом геть пусті для нього науки), або засік до напівсмерті; молодші діти Ятерів – то були переважно дівчатка – страждали не менше. Цілими днями замкнені в задушливій кімнаті, вони рукодільничали під наглядом суворої наставниці, їх навіть не випускали до вбиральні, а ставили один на всіх нічний горщик…
Один із Ілових братів – забув, як його звали – у віці дванадцяти років утік із дому з бродячим цирком, і більше про нього ніхто ніколи нічого не чув. Другий виріс тихим мовчазним юнаком, з вигляду ніби нормальним, який, проте, понад усі розваги полюбляв спостерігати за цівкою води з насоса. Він міг дивитись на воду годинами й днями, і лице в нього при цьому ставало м’яким, ніби з воску, і в кутиках рота збиралася слина… Прислуга тихцем насміхалась над молодшим Ятером і приколола йому прізвисько Фонтан.
Тепер, якщо спадок піде від Іла – його судилося дістати Фонтану.
…Старий Дол де Ятер стояв посеред зали, і мені чомусь здалося, що він стоїть досі там, де його залишив Іл. Що за час, поки сина не було, він не ступив і кроку.
– Батьку, – сказав Іл, і голос його затремтів. – Наш сусіда, пан зі Табор, хотів висловити свою радість із приводу вашого раптового повернення.
Старий мовчав.
Фамільна риса Ятерів – ніколи не терпіти заперечень ні в чому – поєднувалася в старому бароні з ніжною любов’ю до дружини й дітей. Цю любов він безперестанку проголошував на бенкеті й на полюванні, відкривав знайомим і незнайомим, аристократам і хліборобам. Він щиро вважав свою дружину красунею, вихваляв її перед друзями і купував їй дорогі прикраси; а якщо дружина, бувало, завиняла чимось (невчасно розкривала рота чи спізнювалася, коли барон зволили чекати її) – її неминуче й рішуче каралося. Нещасна баронеса, Ілова мати, не дожила й до сорока – після її смерті старий Ятер побивався щиро, довго й тяжко.