Магам можна все
Шрифт:
Не вдалося. Зроблено надійно.
Тоді Ятер кинувся до вікна; вікна в комірці зі зрозумілих причин були закриті міцними ґратами. Вогонь охопив уже всю кімнату – повиснувши на прутах, наче збезуміла мавпа в звіринці, Іл міг бачити, як його батько байдужно спостерігає за язиками вогню, що підлізають до нього.
Як займається сиве волосся…
Я бачив потім ці ґрати – людині несила так погнути товстезні прути. Іл зробив більше, ніж до снаги людині, та на кінець діла це не вплинуло.
Збіглися слуги, домочадці, діти. Стали рядком, передавали відра з рук у руки. Вогонь, на щастя, не встиг перекинутись на поблизькі споруди; двері до комірки
Прибіг Пер із ключем. Постояв, поглядів на метушню…
А потім пішов і тихенько повісився в бароновому саду на осиці.
ЗАДАЧА № 58: Призначений маг третього ступеня замовив клубок шерсті на непожирання міллю. Який діаметр сфери дії замовляння, якщо відомо, що вроджений маг першого ступеня відчув залишкову силу, перебуваючи на відстані трьох метрів од клубка?
Другого вечора ми сиділи в мене у вітальні за глеком вина, точніше, за цілою батареєю глеків. Ятер пив, але не п’янів; сам я спиртного уникаю, та, поважаючи традиції, завжди держу в льосі кілька добірних барилець.
Ми мовчали так довго, що нічні світильники під стелею стали потроху вменшувати світло – вирішили, певно, що ми спимо або кімната порожня. Єдина свічка на столі підкреслювала похмурість змарнілого баронового обличчя, зате при світлі її не видно було ні обгорілих брів, ні поріділого волосся, ні обпалених щік. Я дивився на Іла – і картина загибелі старого барона повторялася перед моїми очима ще й ще, я гнав її, та вона поверталася знов. Найсумнішим було те, що в обличчі стариганя, який байдужно дивився на охоплену полум’ям кімнату, виразно проглядали риси дядечка Дола – такого, яким я його пам’ятав, мого старшого друга. І коли полум’я, кинувшись на старого, огортало його рваним звивистим коконом – я мимоволі заплющував очі, зажмурювався, ніби та нервова панночка.
Якби я опинився поряд – я міг би його врятувати!
…Урятувати, та не повернути розум. Він мав із року в рік жити рослиною в діжці, харчуватись рідкою кашею через бляшану лійку, ходити під себе…
…Але така жахлива смерть?!
…Чому я не владен над часом? Чому я не опинився в ту мить – там?
…Милосердніше було б одразу ж його зарізати. Як Іл, власне, й збирався зробити…
Я здригнувся. З підозрою втупився очима в молодого барона, що сидів навпроти; ет! Якби повернувся Ятер-старший при повному здоров’ї – Іл певною рукою перерізав би татусеві горло. Але тепер – тепер мій приятель жорстоко страждав. Синівські почуття, що всі ці роки жевріли під кіркою задавненої ненависті, були видобуті назовні; вони були бліденькі, непереконливі й ніби побиті міллю, Іл соромився їх – сам перед собою. Хай краще вже чиста ненависть, аніж така любов.
– Вони, – світильники, пробуджені звуком баронового голосу, спалахнули на повну потужність, яскраве світло змусило мого співрозмовника поморщитись. – Вони… їх уже не спинити… язики вирізати, чи що… пліткують. А коли мовчать – думають… Що це я звів батька зі світу. Власного батька загубив! І Пер, скотина така, свідок мій єдиний… Скотина, удавився! Уже пащекують, що я тата два роки в комірці держав… Уже пащекують… І – вірять!
– Що тобі до брудних язиків? – спитав я втомлено. – Хочеш, я нараз позатикаю всі ці роти?
– Ні-і-і, – Іл тяжко замотав головою. – Так не годиться, чаклуне… Так не буде. Роти
Я зітхнув.
…Розв’язна особа постукала у ворота пізнього вечора, під час дощу, і назвалася жертвою розбійників. За її словами, негідники забрали в неї карету, убили кучера й слуг, поживилися скринею із сімейними коштовностями – а коштовностей було немало, бо й сім’ю вона назвала відому, шляхетну сім’ю з Південної Столиці.
На той час в околицях не було жодної серйозної розбійницької ватаги. Панянка не змогла вказати місця, де лежать трупи нещасних слуг (темно було, незнайомі місця, ніч, шок); коротше кажучи, авантюристку в ній запідозрили одразу всі – окрім старого Дола де Ятера.
Той, проти звичаю, поставився до панянчиної історії дуже серйозно. Більше того – ні з сього ні з того зажадав нещасну дівчину втішити; у першу ж ніч вона пробралась до старого в ліжко. І він розцвів, тому що власна дружина його давно була упроваджена до могили, а решта жінок, що ділили з ним ложе, бували або продажні, або на смерть перелякані.
Уже на другий день прибулицю ненавиділи всі – починаючи від спадкоємця Іла, якому ввижалося немовля – претендент на його права, і закінчуючи кухарчуком. Вона поводила себе як господиня. Вона відверто знущалася з баронових дочок, які сичали їй услід. Вона провокувала Іла на грубощі, а потім скаржилась на нього старому Ятеру; життя родини, і без того невтішне, повільно перетворювалося на пекло. Барон оголосив про своє майбутнє весілля – напоумити його і за кращих часів ніхто не міг, а тепер старий і зовсім зсунувся з розуму. Іл у відчаї приходив до мене, манівцями розпитував про отрути, їхні властивості й спосіб застосування. Звичайно, всі розмови мали віддалений характер, однак скоро старий запровадив новий порядок вживання їжі: ні сам він, ні його красуня нічого не брали до рота раніше, ніж хто-небудь зі слуг не куштував страву…
Кінець кінцем старий Ятер повідомив про своє бажання зустрітися з родичами своєї обраниці. Зібрано було карету для поїздки до Південної Столиці; наречені відбули, прихопивши з собою декілька скринь добра, серед них і родинні коштовності, і не міфічні, як у панночки, а справжні-справжнісінькі.
За тиждень після від’їзду закоханих до замку повернувся посланий з бароном слуга (той самий Пер). За його словами, барон геть з’їхав з глузду, жбурлявся важкими предметами і вимагав забратися з очей. Перелякана прислуга ретирувалася – краще втратити місце, аніж позбутися життя. До замку Пер повернувся сам – через дружину; решта (кучер, кухар, камеристка та два лакеї) вирішили пошукати щастя-долі де-небудь подалі від ласкавого пана Дола.
Час ішов. Через місяць я порадив Ілові обережно поцікавитись: а де, власне?…
Через міську префектуру (поштові голуби, що літають туди-сюди) підтвердився найсміливіший здогад. До Південної Столиці закохані не прибували, ба більше, тамтешня високоповажна родина ні сном ні духом не знала ні про яких мандрівних пограбованих панянок. Бідолашним голубам доводилось носити вельми холодні, навіть жорсткі послання – а кому приємно дізнатись про авантюрницю, яка використовує для своїх оборудок твоє незаплямоване ім’я?!