Маленька принцеса
Шрифт:
— І він не знав, де мене шукати, — пробурмотіла Сара. — А я була зовсім поряд.
Їй не давала спокою думка про те, як близько вона була весь цей час.
— Він думав, що вас віддали до школи десь у Франції, — пояснила місіс Кармайкл. — Та ще й хибні сліди весь час заводили в оману. Він шукав вас повсюди. А коли бачив, як ви проходите повз його дім, така сумна й занедбана, навіть і не здогадувався, що ви — донька його бідолашного друга. Проте йому було вас шкода, і він хотів чимось допомогти. Він сказав Рам Дассові пробиратись крізь віконце
Сара відчула себе дуже втішеною — її вигляд миттю змінився.
— То це Рам Дасс приносив усі ці речі? — вигукнула вона. — І це був план індійського джентльмена? Це він втілив мої мрії в життя?
— Так, моя дівчинко, так! Він має добре серце, тож перейнявся вашою долею заради Сари Кру.
Двері до бібліотеки відчинились, і на порозі з’явився містер Кармайкл. Він жестом підкликав до себе Сару.
— Містеру Керрісфорду вже краще, — сказав він. — Він просить вас зайти до нього.
Сара не примусила чекати на себе. Індійський джентльмен уважно дивився на неї, коли вона заходила, і помітив, що її обличчя просто сяяло.
Вона зайшла і спинилась біля його стільця, схрестивши руки на грудях.
— Це ви присилали мені всі ці речі, — веселим голосом, сповненим радості, промовила вона, — усі ці чудові-пречудові речі? Це були ви!
— Так, бідне моє дитя, це був я, — відповів він.
Індійський джентльмен був слабкий і знесилений тривалою хворобою та клопотами, але дивився на неї поглядом, який вона пам’ятала в батькових очах. Люблячий погляд, у якому світилось бажання обійняти. І дівчинка опустилась на коліна перед ним, так само, як колись опускалась на коліна перед своїм батьком — у ті часи, коли вони були найкращими друзями у світі.
— То це ви були моїм другом, — сказала вона. — То це ви — мій друг!
Вона схилила обличчя до його схудлої руки й раз за разом її цілувала.
— Він повністю одужає за три тижні, — спостерігаючи збоку, промовив містер Кармайкл до своєї дружини. — Поглянь на його обличчя.
І правда, він змінився. Поруч із ним була «маленька хазяєчка», і тепер багато що слід було обдумати і спланувати. Першочерговою справою була міс Мінчін. Треба було зустрітися з нею, щоб розповісти про зміни, які відбулись у житті її підопічної.
Сарі більше не дозволили повертатись до пансіонату. Індійський джентльмен дуже наполягав на цьому. Вона повинна лишитися тут, а містер Кармайкл сходить на зустріч із міс Мінчін сам.
— Я рада, що не мушу повертатись, — зізналася Сара. — Вона дуже розізлиться. Вона не любить мене. Може, це моя вина — бо ж і я не люблю її.
Та на превеликий подив, міс Мінчін зняла з містера Кармайкла обов’язок приходити до неї — прийшла сама, розшукуючи ученицю. Їй для чогось знадобилася Сара, і на запитання, де вона, міс Мінчін почула приголомшливу відповідь. Покоївка бачила, як дівчинка скрадалась, приховуючи щось під одягом, а потім піднялась по сходах до сусіднього будинку, і зайшла туди.
— Що це означає? — кричала міс Мінчін до міс Амелії.
— Я навіть не знаю, сестро, — виправдовувалась міс Амелія. — Хіба що вона заприятелювала з тим джентльменом, бо він теж мешкав у Індії.
— Це так на неї схоже — нахабно увірватись, щоб спробувати завоювати його симпатію, — пхикнула міс Мінчін. — Вона там уже дві години. Я цього не допущу. Піду туди, поцікавлюсь причиною такої поведінки і примушу її вибачитися за вторгнення.
Сара сиділа на підставці для ніг біля містера Керрісфорда й слухала, як він розповідає їй одну з багатьох історій, які, на його думку, їй слід було почути, коли Рам Дасс повідомив про відвідувачку.
Дівчинка мимоволі підвелась і зблідла. Але містер Керрісфорд помітив, що вона зберігає спокій, — не виказує свого страху, як це властиво дітям.
Міс Мінчін увійшла до кімнати — сувора, сповнена почуття власної гідності. Вона була добре одягнута, поводилася стримано, з підкресленою ввічливістю.
— Перепрошую, що змушена вас потурбувати, містере Керрісфорд, — сказала вона, — проте мушу дещо пояснити. Я міс Мінчін, власниця пансіонату для юних панночок, що розміщений по сусідству.
Індійський джентльмен пильно дивився на неї якусь мить. Він був людиною гарячої вдачі, але зараз хотів стриматися від необдуманих вчинків.
— Отже, ви міс Мінчін? — сказав він.
— Саме так.
— У такому разі, — відповів індійський джентльмен, — ви прийшли саме вчасно. Мій адвокат, містер Кармайкл, саме збирався навідатись до вас.
Містер Кармайкл злегка кивнув, а міс Мінчін поглянула на містера Керрісфорда з неабияким здивуванням.
— Ваш адвокат! — вигукнула вона. — Не розумію. Я прийшла сюди, щоб виконати свій обов’язок. Виявилося, що до вас без дозволу прийшла одна з моїх учениць — я тримаю її з милості. Отже, я прийшла до вас, щоб пояснити, що її вторгнення відбулося без мого відома.
Директорка повернулась до Сари.
— Негайно додому! — обурено наказала вона. — Вас буде покарано з усією жорстокістю. Негайно додому!
Індійський джентльмен обійняв Сару і погладив по руці.
— Вона не піде.
Міс Мінчін здалося, ніби вона втрачає розум.
— Не піде? — перепитала вона.
— Ні, — підтвердив містер Керрісфорд. — Вона не піде додому, якщо ви зважуєтесь називати так ваш будинок. Надалі її дім — тут, зі мною.
Міс Мінчін відсахнулася, вражена й обурена.
— З вами? З вами, пане? Що все це означає?
— Кармайкле, поясніть, будь ласка, причини, — мовив індійський джентльмен. — І, якщо можна, чимшвидше.
Він усадовив Сару і взяв її долоньки у свої — так само робив і її татко.
Тоді містер Кармайкл пояснив — у спокійній, зваженій, послідовній манері людини, яка розуміє, про що говорить, і добре знається на юридичних тонкощах. Міс Мінчін недарма була діловою жінкою — вона одразу втямила, що до чого, і це їй дуже не сподобалось.