Мама, донька, бандюган
Шрифт:
Кілька секунд, що дійсно - таки не брешуть гадські книжки!
– видалися кількома годинами Рибалка вийшов з машини, обійшов її спереду і схилився, роздивляючись потерпілого. Туди ж твою в Бога маму! Це була жінка, коли бути точним - дівчина, навіть не так: дівчисько, зовсім молода сцикуха, років шістнадцяти, у стандартній дублянці та пухнастому береті, який міцно тримався на голові і, будемо сподіватися, пом`якшив удар. Вона лежала, розкинувши руки та ноги, очі заплющені. Присівши, Олег торкнувся її обличчя, посунувши руку трохи нижче, помацав шию, відчув під пальцями тремтіння і полегшено зітхнув. Жива, хоча, ясно, непритомна. Відчувши знайомий, але в даному випадку досить сторонній запах, нахилився зовсім близько, глибоко вдихнув носом. Зовсім добре. Від потерпілої війнуло зовсім не підлітковим
Так.
Олег випростався, автоматично помацав кишеню в пошуках рятівної фляги і знову вилаявся, відсмикнувши, немов обпікшись, руку. Досить і того, що він уже випив. Для тих, хто ще не зовсім зрозумів ситуацію, Рибалка готовий був пояснити її популярно, на пальцях. Отже, дівку нюхатимуть в останню чергу. Для працівників ДАІ він - крутий, який п`яним сів за кермо, і кількість випитого нікого не цікавить, запах є навіть від маленького ковтка. Наявність алкоголю в крові доведе будь-яка медична експертиза. Гнав машину, ігноруючи правила дорожнього руху, бо для них, крутих власників іномарок, вони не писані. Звичайно ж, збив дівчинку, причому - навмисне, тут сумнівів нема і бути не повинно. Більше того, коли з`ясують його особу, менти за такий подарунок даїшникам поляну накриють. Останніх півроку колишні колеги, з рідного ж Харківського відділу, тільки й шукають нагоди, аби в легальний та законний спосіб притиснути "зсученого" до нігтя. Механізм Рибалка знав досконало, сам колись непогано практикував. Головне - зачепити потрібну тобі особу, будь за що, за найдрібніший передбачений карним кодексом гріх. Далі можна розкручувати, потроху, поступово, не кваплячись, повільно та впевнено. Потрапивши у звичайнісінький "мавпівник", при наявності великого ментовського бажання можна не вийти з-за ґрат як мінімум місяць, перекочувавши в КПЗ, а далі - в СІЗО. Навіть вправний адвокат, з якими, коли твоя воля, можна не надто рахуватися, всі вони гади продажні, готові за бабки першого-ліпшого чікатилу на волю видряпати, в таких випадках здатен розгубитися. Професійна майстерність розіб`ється об ментовську впертість, нахабство і принципову тупість. Як би не бився Рибалка карасем на розпеченій сковорідці, не довести йому, що дівиця сама кинулася під колеса. Та й вона, коли оклигає, навряд чи в змозі буде щось пригадати толком. Напилася, от і перемкнуло.
Олег закурив. Вирішувати щось треба, причому негайно. Лишати тут і отак утекти? Цей варіант колишній сищик відкинув відразу. Далі - викликати "швидку" по мобільному, дочекатися, поки вона замаячить, і таки вшитися? Варіант. Рука вже тягнула в кишені новомодну, зовсім маленьку, трубку, а з вуст черговий раз сипонули матюки. Ще на щось сподіваючись, Олег таки почав тиснути на кнопки, але все марно - телефон розрядився ще вранці, зарядити не було коли протягом дня, а потім не до того стало, Алка зовсім мізки закомпостувала. Це доля. Він мало не пожбурив трубку в сніг, вчасно схаменувся, стримав емоції, сховав мобілу назад. Які ще варіанти? Везти самому до найближчої лікарні, і, як у кіно про Будулая, покласти перед входом? Або привести до тями, надавати по жопі, насмикати за вуха, розпитати, де живе, доставити під двері і дати пару баксів на лікаря? Взагалі - то годиться... Знову присівши біля непритомної навчіпочки, Рибалка почав обережно бити її по щоках. Потім у голові стрельнуло - треба перенести її в салон, там тепліше, чого вона справді лежить на холодному асфальті. Він узяв дівчину на руки, підвівся...
Таки сьогодні не його день! Ударив одну жінку, за півгодини збив машиною іншу, і тепер попереду замайоріли фари, вони швидко наближалися, комусь саме о такій порі треба проїхати повз нього, та ще й зупинитися, адже цікаво - "опель" поперек дороги, мужик когось тримає на руках, голова та ноги мертво звішуються до землі, що ж тут таке, ін-тер-ресно! І дівчисько не кинеш тепер. І ще радіо дурне зовсім не в тему горлає...
Помнишь, девочка, гуляли мы в саду?
Я бессовестно нарвал букет из ро-оз.
Сріблястий "вольво-кенгуру" зупинився, навіть вирулив на зустрічну смугу. Водій квапливо виліз назовні і, ковзаючи, підбіг до місця пригоди.
– Що тут у вас?
– Нічого, всі свої.
– Не грузи мене, браток? Аварія? Вона того, все, гайки?
– Зараз тобі будуть гайки!
– ідея прийшла блискавично.
– Давай, підключайся. Вона буха, сама під колеса стрибнула. Жива, не бійся. Потримай, у мене там, у машині, є дещо... Ліки...
Водій, дядько середніх років у добротному шкіряному пальті з оптового базару і лисячій шапці, прийняв ношу. Розстебнувши пальто, і далі - піджак, Олег спокійно витяг з наплічної кобури пістолет і наставив його на не в міру цікавого незнайомця.
– Тримай, тримай. Не смикайся.
– Ага, ага... Не треба... Не стріляй... Я піду... поїду... З рештою, яка мені різниця... Тобто... яке до всього цього мені діло... Правда?
– Хоч це ти просік, - навряд чи дядько знається на зброї, тим більше вночі газовий пістолет від справжнього ствола не відрізниш, а справжній, на носіння та зберігання якого, як і на цей самий газовий, у Рибалки був офіційний дозвіл, він намагався без особливої потреби не тримати при собі.
– Тепер слухай мене: завезеш її до найближчої лікарні. Не дай Боже тобі її кинути. Вранці обдзвоню всі, вирахую, що тут є поряд, а твій номер я вже завчив. Знайду, коли дівчини не буде в палаті.
Дядько закивав, позадкував до свого "вольво", послизнувся, втратив рівновагу і впав, не випускаючи при цьому ноші з рук. Дівчина опинилася на ньому зверху, та головою знову стукнулася об асфальт.
– Підйом! Вставай, мудило!
– зброя вороже смикнулася у правиці Рибалки.
Дядько завовтузився.
Таки сьогодні не твій день, Олежко.. Вірніше, ніч... Не твоя...
Знову блимнули в темряві фари, а над фарами - ще один вогник, червоно-біло-синій, наші менти оздобили свої машини на манер кіношних копів. Чому вони намалювалися саме тут, на проспекті, і саме в цей час? Їм мало дороги чи робити нема чого? Рибалка приречено заховав зброю назад, хоча не сумнівався - обшукають і знайдуть. Буде що згадати хлопцям.
Тікати від них, влаштувати перегони нічним грудневим Києвом для повноти картини? Дівчисько вони не кинуть, а його хай ще зловлять... Краще насолоджуватися таким адреналіном, аніж виділяти його в брудній камері, пояснюючи, що ти не верблюд. Та не солідно це все, не поважно, не царська справа - гасати навипередки з патрульними машинами, і доведеться прийняти нав`язаний вищими силами сценарій нинішньої ночі.
Поки міліцейська машина наспіла, дядько встиг вибратися з-під непритомної дівчини і стояв рачки, спритно звестися на рівні ноги заважала важка куртка. Олег стояв спокійно, тримаючи руки в кишенях пальта.
– Ану, руки на машину! А ти - підйом! Бігом, бігом!
Рибак виконав наказ, і кремезний сержант вправно обшукав його, переможно витягнув пістолет, помахав ним. Інший слуга закону допоміг дядькові підвестися, теж звелів обпертися об капот, та обшук нічого незаконного не виявив. Потерпілою вони зацікавилися в останню чергу.
– Це він, він збив!
– водій "вольво" мстив Олегові за свій недавній переляк.
– Він правду каже?
– сержант шарпнув Рибалку за лікоть.
– Ні. Вона сама кинулася під машину. Командире, їй у лікарню треба, і перевір - вона п`яна.
– Без соплєй слизько! Від вас, - сержант підкреслив ввічливе звертання, - теж спиртним чути. На експертизу поїдемо?
– Можемо поїхати, навіть мусимо. У машині фляжка лежить, ковтнув, день закінчився важко.
– Він ще для тебе не закінчився. Довгим буде, без початку й кінця. Заллють баньки, потім людей збивають. А може... ви знайомі?
– Слухай, командире, давай розбиратися, але не тут. Вези, куди треба, тільки наперед дівку в лікарню доставте. Між іншим, на цей газовий пістолет у мене є дозвіл. У машині барсетка, там усі потрібні документи.