Мама, донька, бандюган
Шрифт:
– Знаєш, як буде?
– майор змовницькі нахилився до Олега через стіл.
– Хто б її родичі не були, ситуацію на раз прорахують. Дитя травмоване, збиває її вночі на дорозі п`яний бандюга. Вона скаже все, як навчать, і на тебе заведуть справу. Тепер - цей придурок, на якого ти з пістолетом кинувся, теж мовчати не буде і скаже все, як бачив. Ще й почне доводити, як ти хотів утекти з місця пригоди і лишити дівчину безпорадною мерзнути на вулиці. Ми тебе теж не випустимо, відкупитися теж не вийде, бо заяву свою, власноруч написану, їм назад ніхто не віддасть.
– А тобі яка з цього
– Придумається якась там, не переживай. Таких, як ти... А, - майор махнув рукою.
– Сам же все розумієш, навіть краще за нас усіх. Все, паняй у камеру, сам спати хотів. Покисни до ранку.
У камені стояла липка задуха, до якої додавалися перегарні вихлопи трьох хануриків, специфічні запахи, що постійно оточують кавказців, і ще тхнуло чимось кислим. Походження запаху Рибалка визначити не міг. Кавказці сиділи під стінкою, кинули поглядом на новоприбулого і знову повернулися до свого тихого перешіптування. Алкаші мирно хропли, зайнявши своїми тілами більшу частину простору, придатного для лежання. Олег присів на дощатий помост - нари, сперся боком на стінку і спробував закуняти.
Нічого не виходило. Поки що події розвиваються так, як він передбачав, і радості з своїх прогнозів щодо роботи рідної міліції Рибалка не отримував. Навіть згадка про сержанта Григоряна вже не так тішила. Чомусь пригадався вираз
обличчя непритомної дівчини, справді розгублений, немов вона усвідомила лише в останню мить, що збирається робити, та не змогла зупинитися. І зовсім недоречна до обставин музика. Дотепер Олег ніколи не замислювався про доречність чи недоречність музики в подібних випадках та в різних ситуаціях. Він звик постійно чути її, різну, на території базару, а правильніше - над територією.
Цікаво, під яку б музику хотіла померти ти?
Хто ж тебе образив, дурненька?
Цієї ночі не спала ще одна жінка.
Алла Різник плакала, прикладала холод до синця, знову плакала, коли дивилася на себе у дзеркало. Обличчя... ну, скажемо так, не спотворене, але приємного все одно мало. Звичайно, це не бритвою чи ножем різонути з люті. До такого висновку вона прийшла, знайшовши у барі недопитий коньяк. Нехай, нехай Карась його приніс, нічого це не означає, не вдавиться. Випивши третю чарочку, вона перестала плакати і подивилася на все, що трапилось, більш філософські та розважливо.
Міг би різонути з люті. Хто завгодно, тільки не Олег Рибалка. Цікаво, кому від цього прочухана більше додалося люті? Він пару стравив, поїхав і за годину прийде до тями. Вони, мужики, такі. Вони погано знають жінок. Особливо таких, як Алла Різник.
Чому раптом таких? Вона одна-єдина, вона неповторна у своїй люті. Коханець довів, що сильний, вона це й без того знала, слабкодухих мужиків не підпускала до себе за кілометр. Лиш їй самій додав він люті, тож нехай не сходить цей синець як може довго. Вона буде щодня дивитися і живитися його енергією. А нічого сказано: енергія синця. Треба ще випити, алкоголь заспокоює.
Навряд чи Олег Рибалка буде проситися назад, приїде з мільйоном пурпурових троянд і впаде в ноги. З інакшим чоловіком, до речі, вона б і не зустрічалася. Та й сама не побіжить. Ти можеш топтати мене ногами, заплювати мені очі, ґвалтувати, кинувши поперек ліжка просто в чоботях. Але ти не можеш просто так ударити мене в обличчя і залишити на ньому такий жахливий синець. Вона нагадає кривдникові про себе, і не ударом по пискові, для жінки це надто примітивно, а в інший спосіб. Вигадувати його не треба, сам придумається.
Думка про витончену помсту висушила Аллині сльози. Вона навіть відчула, що може тепер спокійно заснути.
На ранок Рибалку випустили, повернули речі. Майор був менш балакучий, уникав прямого погляду. Але якісь пояснення він дати мусів, тому кинув коротко:
– Потерпіла прийшла до тями і сказала, що кинулася під вашу машину сама. Пояснила це тим, що вагітна четвертий тиждень. Струс мозку, одне ребро зламане. Про вагітність не бреше... Гуляй поки...
Стільки новин за якусь годину. Людмила не могла визначитися, приємні вони для неї чи ні. Спочатку - дзвінок о шостій ранку, коли вона мало не кидалася на стіни від безвиході. Донька жива, вона в лікарні із струсом мозку, прийшла до тями і перші слова: "Подзвоніть мамі". Потім, коли вона, розхристана, але попри все спокійна, в кабінеті чергового лікаря відсторонила його руку з валер’янкою, його обережне: "Ви знали?" Не сказати, що звістка про чотиритижневу вагітність дівчини, якій кілька місяців тому виповнилося шістнадцять, приголомшила чи шокувала матір. Донька жива, і радість та втіха від цього факту якось пом`якшили удар. Хоча - чому удар? Донька вагітна, буде дитина, невже це аж таке горе для неї як для матері і майбутньої бабусі? Правильно, у тридцять три роки вона буде повноцінною бабусею. Деякі в такому віці ще не народжували взагалі...
Але через цю дитину вона хотіла накласти на себе руки.
Через дитину чи через батька цієї дитини? Їхні стосунки з донькою мало були схожі на стосунки батьків та дітей у традиційному розумінні, тому навряд чи Оксана могла перелякатися її негативної материнської реакції і кинутися під колеса першої - ліпшої машини. Людмила відчула, як різко заболіло у скронях, стисла їх пальцями, помасувала, попросила в симпатичного лікаря замість валер’янки чогось від голови, бажано сильніше за звичайний аспірин чи спазмальгін. Лікар видобув із загашника якусь таблетку, довго пояснював принцип дії: слід прийняти і полежати хоча б півгодини, бо якщо ковтнути, запити і відразу почати рухатися, голова запаморочиться. Людмила слухняно прийняла таблетку і лягла тут же, в кабінеті, на вузькій медичній кушетці. Лікар завбачливо закрив її ширмою і вийшов, замкнувши за собою двері. Людмила Сошенко склепила повіки...
...Аби розплющити очі і з подивом зазначити, що поспала повноцінних півтори години, за вікном уже розвиднювалося, початок дев`ятої ранку. Вона рвучко сіла, у голові зашуміло, та шум майже відразу зник. У кабінеті далі нікого не було, тож Людмила швидко привела себе в порядок, більш-менш пристойно зачесалася, підмалювала губи. От аби ще її випустили звідси... Торкнулася дверей - не зачинені.
Лікаря вона застала тут же, в коридорі. Він курив біля просиненого вікна і посміхнувся їй.