Мама, донька, бандюган

Кокотюха Андрей Анатольевич

Аби не дратувати гусей зайвий раз, донька повідомила мамі, що їй остогидло сидіти в квартирі і вона хоче вийти. Не конче повертатися до шкільних занять, без цього вона поки що чудово обходиться. Просто пройтися, прогулятися. Повітрям подихати. На почату лютого зима знову нагадала про свої права, тому потішила киян легеньким морозцем і сніжком. Чисте повітря відчувалося навіть у найбільш загазованих районах. Дивно, але ані Людмила, ані тим більше постійно обережний Олег не заборонили прогулянки, не почали переконливо відмовляти, лякаючи бабаями. Навпаки, у голосі Рибалки чулося полегшення, та й конспіративність кудись здиміла. З цього Оксана зробила висновок - життя налагоджується. Галина з незвичним для дівчини по-батькові Мелорівна виявилася діловою небагатослівною дамою середніх літ, перед якою медсестри бігали на цирлах, а пацієнтки приходили, судячи з усього, за попереднім

записом чи усною домовленістю. Побоювання дівчини не справдалися, жодних розпитувань не було - Галина Мелорівна вправно зробила свою справу, навіть сказала напутнє слово: "Добре, хоч не дуже затягла. Молода, на диво здорова, тепер такі дівки пішли - немає в нації здорових матерей. Ще не одного народиш, тільки дивись далі, обережніше". Після всього вона полежала на кушетці, згадуючи при цьому бункер і насилу стримуючись, аби не зіпсувати все, не підірватися і не кинутися геть або принаймні попроситися знайти спосіб покласти її нехай навіть на підлогу, потім підвезли додому. Чи Ігорева мама постаралася, чи сама Галина Мелорівна в незрозумілий спосіб прорахувала ситуацію - везли її не на "швидкій допомозі". Поява біля будинку машини з червоним хрестом вже привід для пліток, не вистачало, аби мамі хто ляпнув. Удома вона прийняла якісь таблетки, видані лікарем, і спробувала оцінити свій післяопераційний, навіть так - постабортний стан. Намагалася відчути всередині порожнечу, не відчула. Так само, ніде правди діти, особливо не відчувала в животі двомісячного ембріона. Цікаво, якою мусить бути жіноча реакція в подібних випадках? Не знайшовши нічого про це в медичному атласі, Оксана вляглася, дискомфорт таки був у наявності. Коли прийшла мама, донька здригнулася під пледом: ось зараз все розкриється, бо Ігорева матуся в останній момент вирішила, що її святий громадянський обов`язок поставити до відома матір неповнолітньої дівчини. Або таємницю розкрила якимось чином та ж таки Галина Мелорівна. Та мама, ледь встигла роздягнутися, вмостилася за компьютер, лиш мимохіть поцікавившись, кому донька така бліда і чому лежить, може, продуло на морозцю з незвички, усе ж таки тривалий час у теплій квартирі. Оксана пробуркотіла щось заспокійливе, мама занурилася з головою у свої підрахунки, незабаром прийшов Рибалка, вони зачинилися на кухні, про щось шушукаючись. Та Оксану це вже не обходило. За кілька днів вона запланувала собі побачення з Олегом без свідків, тет-а-тет.

Так і сталося. У середу, о другій годині дня, як раз під час офіційної обідньої перерви Карася, рятівник і врятована сиділи за столиком у кафе "Альбена", Оксана цмулила фірмове червоне вино, Олег пив чай, вирішив не випробовувати долю і поки не вживати перед кермом навіть ковтка пива. У чому тут справа, поки що не розумів, але дівчина виглядала вкрай серйозною.

– Власне, не знаю, з чого почати, - ковток вина.
– вас із мамою наскільки серйозно?

Олег ледь не поперхнувся чаєм.

– Ти он про що... Розумію, давно пора було пояснити наші стосунки, - він відсунув чашку на середину столу.
– Хоча ти ж сама усе бачиш, тай й, коли чесно, не до особливих пояснень було. Сама знаєш, - підбадьорююча посмішка.
– То ти війну з бойкотом нам оголошуєш, то погані дяді. Не до розмов про вічне кохання.

– У вас вічне кохання? Його не буває, неправда це. Різні там захоплення тимчасові, під настрій.

– Не хочу показатися розумним правильним старшим дядею, тим більше таку роль навряд чи потягну. У колишній ментів це погано виходить. Тим більше я ніколи не працював спеціально по неповнолітнім, - хотів сказати "злочинцям", та стримався - уточнення недоречні, бо неповнолітній злочинець у першу чергу - неповнолітній, така собі мавпочка, котра наслідує "старших крутих пацанів".
– У твоєму віці справді неможливе вічне кохання, бо жити і кохати ти лише починаєш. Не смійся, як можу - так тобі пояснюю. Ми з твоєю мамою інакші, інакше дивимося на стосунки чоловіка та жінки. Отак, як з тобою, наші стосунки ми не обговорювали, аж дивно... Але я тепер говорю лише за себе: такої, як твоя мама, мені, старому та дурному, завжди не вистачало. Тут уже інтуїція підказала - воно! Коряво я все ж таки пояснюю, ну не навчився кучеряво говорити, освіта не підходяща.

– Чому, як раз нормально. Особливо про інтуїцію сподобалося, переконливо. А в неповнолітніх, ну, чи малолєток, як оце, наприклад, я, може працювати інтуїція? Передбачено таке в принципі, можеш ти припустити подібне?

– Звичайно. У дітей взагалі більш розвинені всякі такі відчуття...

– Дякую за дитину, - ковток вина.

– Не про тебе мова. Скажімо, маленька дєтка до одних незнайомців тягнеться сама, при вигляді інших починає верещати, аж вуха закладає. До того я, що перед дитиною не придуришся, визначник, лакмусовий папірець. Ну а вже коли вони підростають та усвідомлюють усю неоднозначність світу, їх починають дурити. Педофила не розпізнають, цей добрий дядя посміхається і канхветку дає. Безпритульні дітлахи, між іншим, відчувать фальш гостріше, вони з педофілами за гроші в кущі йдуть, середовище виховує. Ось у кого інтуїція розвинута, ці шпаки небезпеку чують за кілометр...

– Дуже цікаво, - ковток вина.
– Будемо вважати, що в такої дорослої дитини, як та, що перед тобою, інтуїція не притуплена. Останні події взагалі загострили її ще більше. Тому вона підказує, що ми з тобою, як пишуть у книжках, створені одне для одного.

Отак!

– "Вона" - це хто?

– Інтуїція, кажу ж тобі. Шосте відчуття.

– Це такий жарт?

– Ні, це не жарт. Я краще знаю свою маму. Вона застара для тебе, надто вредна, взагалі - далека від ідеалу і сформована. Зі мною краще: глина, яку можна замішувати на власний розсуд і ліпити власний ідеал жінки. Олег, я буду тобі хорошою дружиною і хочу від тебе дітей.

Рибалка буквально отетерів. Якби зараз стеля розсунулася і просто перед ними опинився б зелененький інопланетянин на тонких ніжках та замовив собі сто п`ятдесят горілки, він і то б не розгубився. Принаймні знав би, що робити. Вагітна шістнадцятирічна дівчина, донька жінки, від якої в Олега буде дитина, освідчується йому в коханні діловито, серйозно, зовсім не жартує і цілком можливо просто звідси піти в ліжко.

– Нічого собі...

– Це все, на що ти спромігся?
– після таких слів Рибалка вирішив - таки жарт, жорстокий жарт розлюченої ревнивиці, та далі відмовився вірити власним вухам: - Не хвилюйся, в нас таки буде дитина. Докториха так сказала. Дитину я хочу, але від тебе. Від іншого, дитини просто так, не буде.

– Чекай... Докториха... Ти ходила... Ти зробила аборт?

– Браво. Ось що означає робота в міліції. Тебе, мабуть, боялися злочинці, ти швидко злочини розкривав. Можу написати щиросердне зізнання: я, Сошенко Оксана, закохавшись у Олега Рибалку, який врятував їй життя, вирішила з кохання до нього зробити аборт, аби позбавитися дитини, батько якої повний нікчема і дешевий мудак. Дитину хочу від Олега Рибалки. Готова понести будь-яку кару. Дата, підпис.

– Неправда. Ти не робила цього.

– Правда. Зробила.

– Ні. Брешеш.

– Для чого?

– Мене позлити.

– Дуже треба тебе злити! Хочеш - ходімо до лікаря, її Галина Мелорівна звати. Лікарська таємниця для неї - святе, але ж ти мент, швидко її розколеш.

– Коли?

– Кілька днів тому. Виходила з мого дому, одночасно - моєї фортеці.

– Мама, звичайно, не знає.

– Звичайно. Ми їй сьогодні скажемо. Чи тобі подумати треба? Олежко, невже я тобі не подобаюся?

– Серйозно сказати?

– Звичайно, які жарти!

– В тебе, коли ти мені під машину головою вперед кинулася. Таки дійсно щось трапилося з дашком у тебе, підтікає капітально. Сходила до гінеколога?
– кивок, незрозумілість на обличчі.
– Тепер бігом до психіатра, нехай мізки вправить.

– Мені?

– Тобі. Ідіотка, ти ж можеш взагалі ніколи більше не народити!

– Не треба лаятися. Не така вже ідіотка, пішла ж до кваліфікованого спеціаліста, в амбулаторних умовах, всьо чотко, будь спок! Не віриш мені - правда, сходи в лікарню, поговори з лікарем. Якщо ти, звичайно, знаєшся на оперативній гінекології і зрозумієш усю термінологічну лексику, - переможний погляд.

– До лікарні ми таки підемо. До Павлівської. Ти пережила потрясіння, ось побічна реакція на шок. У мене там знайомі є, діагностику проведуть та курс лікування призначать.

– Невже ти такої поганої про себе думки? Знаю, переконаний і зараз скажеш - у такого, як ти, колишнього мента, мужлана неотесаного, не може закохатися ніхто. Конкретніше - його не здатна просто так захотіти дівчина, не остання потвора по району, навіть по місту.

– Це ти не зрозуміла, дитино: між нами нічого бути не може в принципі. Солдат не ображає маленьких дівчаток, навіть якщо вони дурні і самі нариваються на образи. Все, розмови на ці теми вважаю позбавленими елементарного здорового глузду!
– Олег відчував, як у середині все кипить, як його починає нести, як йому хочеться схопити дівчину за карк і банально відлупцювати ременем по задниці чи надерти вуха, ледь стримався, та все ж таки трохи ядучої жовчі вирвалося назовні, оформилося у коротку образливу фразу, про котру Рибалка пошкодував, щойно сказавши: - Соплі витри, пісюхо малолітня!