Мама, донька, бандюган
Шрифт:
– Ви... ти йому хто?
– Тепер ніхто. Взагалі-то й раніше він отак до мене ставився. Ніхто, ніщо, порожнина. Знаєш, він мене частенько називав "жопа на ніжках", отакі ніжність, - Алла знову збрехала, водій реготнув, зовсім не соромлячись свого підслуховування чужих розмов, тим більше - інтимних жіночих.
– З тобою ще таким ось лагідним не був? Хочеш, розкажу про Рибалку все?
– Звідки жінкам про рибалку все знати?
– не витримав водій, долучаючись і собі до вельми цікавої розмови.
– У мене кум зимою ловить на...
– Можна вас попросити за... не... коротше, помовчати?
– говорун слухняно виконав прохання, Алла додала: -
Прізвисько маминого коханця Оксана не знала. Це є треба - Карась. І такого Карася вона хотіла полюбити, заради нього...
– Поговоримо, - діловито кивнула дівчина.
Рибалка десь затримувався. Сказав, у Оксани проблеми виникли, можна починати без нього. Останні питання вирішено, потрібний рахунок у Людмили був. Усі ці кілька днів, поки вона прораховувала безпрограшність варіантів, Олег займався пошуком Жигуна. Спочатку потай переглянув записи на календарі в кабінеті Савицького. Як і слід чекати, нічого. Тоді він пішов кружним, зате надійним шляхом: дізнався телефони "Затишку" і почав надзвонювати, залишаючи інформацію для Сергія Сергійовича. "Таки немає" - ось найчастіша відповідь, та Олег всюди уперто аилишав номер телефону і просив передзвонити в банк такій собі Людмили. Назву банку та прізвища Людмили свідомо не називав, але раз в один прекрасний ранок жінку розбудив телефонний дзвінок і трубка побажала доброго ранку голосом Жигуна, то інформація нехай з третього кола дійшла до адресата.
– Ви так складно мене розшукували, Людмило Петрівно.
– Дуже терміново... Ви що зробили з моєю донькою?
– Ми? Шановна пані, нас навряд чи хто слухає, тому вам скажу, наче рідній - допомогли їй втекти ваші люди і десь тримали більше доби. Від нас вона втекла здоровою.
– А я вам, наче рідному, кажу - натоптали її наркотиками ваші садисти!
– Подайте до суду. Підкажу гарного адвоката.
– Досить знущатися! Мені страшно дивитися на дівчинку, сволота ви!
– Ви шукали мене, аби я подзвонив і вислухав ваші лайки?
– На лікування доньки потрібні гроші. Вона не хоче лягати в клініку, дивитися на корчі я не можу, тому опустилася до того, що шукаю власній дитині дозу!
– Цікаво, де берете? У нас дешевше, якість краща, дивно як це Оксанку корчить. Можемо домовитися і поставляти вам зі скидкою, ми ж не чужі...
– Жигун, ми можемо повернутися назад і почати переговори наново? У мене все готово, згодна на будь-які ваші умови, лиш мені потрібен процент від оборудки. Тоді я забезпечу доньці комплексне лікування, що лишиться - пожертвую на храм, аби упокоїв Господі ваші душі.
– Не можна в храмі смерті для ближнього просити. Бачте, ми знову разом, ось вона - доля. Дуже кортіло лишити щось на згадку про знайомство з вашою чудовою донькою і сподіватися на перспективу скорого поновлення співпраці. На процент я згоден, ви чесно заробите свої гроші. Лиш подумайте: чи варто було отак мучитися, плакати, ночей не спати, аби все одно погодитися виконати моє прохання на моїх умовах.
– Тепер я прошу вас не затримувати процес. У мене в принципі все готово.
Жигун зрадів. І ось тепер великий день: Людмила готувалася провести невелику фінансову операцію, яка, за планом Рибалки, мусить раз і назавжди позбавити Жигуна з компанією бажання зачіпати Людмилу з Оксаною. Вже початок третьої, вже Жигун кілька разів дзвонив, вона все просила трохи відтягти час переказу, а Рибалка не озивався. На цьому етапі операції він, щоправда, був не потрібен, та все одно обіцяв примати кулаки, регулярно дзвонити і цікавитися ходом справ.
Бухгалтер, якого знайшла Людмила, погодився допомогти перетворити гроші на доларову готівку швидко та без проблем не за десять відсотків від суму, як це робиться в переважній більшості випадків, а за тридцять. З урахуванням ризику та значної суми. Переказувати її будуть у три етапи, з різних рахунків на один. Вже через годину вся сума піде на інших конкретний рахунок. Усі необхідні папери Людмила ще вчора з вечора узгодила та підписала з керівництвом, їй довіряють та й справа виявилася не лише благородною, а й навіть не збитковою: враховуючи особливі обставини, викладені Людмилою Сошенко, перевіреним працівником, банк бере лиш невеличкий процент за свої послуги і не особливо афішує угоду, аби з бажаючих провести таку саму банківську операцію за такий самий відсоток не вишикувалася черга.
Швидкість та оперативність найнятого Людмилою бухгалтера потрібна для того, аби в керівництва банку не виникло раптово непотрібних підозр чи просто людського бажання перевірити, чи вдало залагоджена справа. П`яту частину свого гонорару бухгалтер витратив, орендувавши рахунок невеличкої фірми, яка, власне, існувала для вирішення проблем з обналічкою. Там теж чекали сигналу.
Телефонний дзвінок.
– Слухаю.
– Можемо починати, Людмило Петрівно?
– Не бачу перешкод, Сергію Сергійовичу. Я проконтролюю особисто, - обережно поклавши трубку, Людмила промовила тихо до себе: - Пронеси, Господи! Пронеси...
Протягом години на певний рахунок у банку "Столичний" надійшла в три етапи сума, котра в еквіваленті дорівнювала шестистам тисячам умовних одиниць. Тобто, більше ніж півмільйона доларів США. Протягом наступної години гроші з рахунку зникли.
Телефонний дзвінок знову.
– Людмило Петрівно, що сталося? На рахунок, названий мною, нічого не прийшло. Я дзвонив у ваш банк, перевіряв - гроші переказані.
– Значить, переказані і пішли. Вас не збираються дурити, ми ж не та установа. Ви ж знаєте, я сама зацікавлена, аби ви швидше отримали всю суму в повному обсязі, бо мені належить процент, - Людмила не знала, чи виходить в неї грати по телефону стримуваний розпач.
– Чесне слово, пане Жигун, мені самій хочеться швидше всього цього позбутися, покінчити з тим назавжди.
– Я вам вірю, та грошей все одно нема.
– А ви тим, хто їх отримає та почне робити з них зелену готівку, довіряєте? Трусіть своїх, Сергію Сергійовичу... І взагалі, ми з вами говоримо телефоном неприпустимі речі. До побачення.
День невпинно наближався до кінця. За вікном уже стемніло. Нічого, нехай Жигун тепер перевіряє на вшивість своїх людей, Людмила відчувала - їй таки вдалося посіяти в ньому зернята сумнівів. Отже, час для маневру в них є. Добре, що завтра п`ятниця, божевільний кінець кожного тижня. З керівництвом Людмила домовилася взяти на завтра вихідний за сімейними обставинами, проблеми хорошої співробітниці тут вирішувалися без особливих проблем. Удома вона увімкне автовідповідач. Далі - вихідні, коли нічого не вирішується. З понеділка Жигун остаточно переконається: його хтось десь нажухав.