Мама, донька, бандюган
Шрифт:
Людмила знову цмокнула старого друга та рятівника в щоку, а коли він відійшов, остаточно дала волю почуттям і, ступивши до Оксани, відважила їй хльосткого ляпаса. Голова дівчини аж смикнулася від удару, та вона навіть не писнула, більше того - не відвела очей.
– Людо, прошу тебе - не тут, не біля міліції, бо знову загребуть!
– Ходи зі мною, дрянь така!
– це все мало нагадувало звертання люблячої матері до милої донечки. Взявши Оксану за руку, Людмила майже поволочила її за собою, та покірно переставляла ноги, Рибалка замикав невеличку процесію. Щойно вони вийшли з
– Карету подано, давайте скоро.
– Ми ж потерпимо додому, Людо?
– в запитанні Рибалки вчувалася надія.
– Для чого, тут усі свої! Мене аж розпирає, я не дотерплю!
– Вітьці наші розборки не цікаві. До того ж з Ксенею я хочу переговорити сам на сам. Запитати її дещо про її нову знайому. Сьогодняшню. Вранішню. Вона Аллою назвалася чи придумала собі творчий псевдонім?
– Що за Алла?
– Є одна стара подруга. Навряд чи твоя донька додумалася прийти в міліцію із такою серйозною заявою сама. Я правий, Оксано?
– Ідіть ви всі на хрін!
– вигук ознаменувався другим материнським ляпасом, Малий відвернувся, справді відчуваючи себе зайвим. А Рибалка відчув - мама з донькою почнуть убивати одне одного уже в салоні "жигулів", тому ситуація потребувала негайного соломонового рішення.
– Значить, буде так. Вітьок, можу я тобі Люду довірити?
– В смислі?
– Їй треба заспокоїтися. Усе позаду, кохана, їхай додому, Вітя довезе, проводить просто під двері. Ми з Оксаною пройдемося. Бабки не повернули, педерасти, добре хоч мобілу залишили, тільки розрядилася, блін. Машина на стоянці. Позич до завтра грошей, мамо, коли набридне пішки теліпати - тачку зловимо. Буде добре, якщо ти приготуєш щось на вечерю, бо сьогодні такий напружений день був і годували носаками та дубцями. А когось і по щоках ляскали. Не думаю, що такими стравами слід завершити цей деньок. Уф!
– миротворчим змістом промови Олег виявився задоволений.
– Приймається пропозиція?
– О`кей! Поїхали, Людо?
– А, поїхали! Довго не ходіть, мені теж є що сказати кожному з вас, - Людмила вмостилася на крісло поруч з водієм, відвернулася від доньки. Вперше за шістнадцять років вона була справді люта на свою дитину.
Можна сказати навіть так - ненавиділа її.
– Знаєш, кого ми з тобою зараз мені нагадуємо?
– Ну?
– Кіно про Гошу. "Москва сльозам не вірить". Там донька і мамин коханець так само йдуть вечірньою Москвою і триндять про різні дурниці.
– Ми поки що мовчимо.
Рибалка з Оксаною неквапом рухалися вперед широкою прямою вулицею. Поспішати нікуди не хотілося, Карась навіть не зміг би швидко рухатися: боліло побите тіло, і хоча переломів не відчувалося, нирки точно пошкоджені. В цьому ментам немає рівних, людські нирки - їхній улюблений внутрішній орган. Працювали з ним як на підбор молоденькі хлопчаки, і можна припустити, що тепер майбутнім міліціонерам викладають окремий факультативний курс анатомії, де вони вивчають все про нирки і вчаться точно знаходити із заплющеними очима. Якийсь час ішли мовчки, і Олег міг заприсягатися - думки в них тепер працювали в одному напрямку. Він прокручував у голові сьогоднішній дивний, повний різних недолугостей та маразмів день, Оксана теж не могла згадувати нічого іншого.
– Ну починай, проводь, мов той Гоша, виховну роботу. Можеш налупити по щоках, давай, не бійся, кричати не буду. Або покричу, так легше терпіти біль.
– Не подобається мені твій настрій. Ти чого прибігла? Пожаліла?
– А коли й так? Пожаліла, уявила, як тебе там розпеченим залізом катують.
– Залізом не залізом, палицями гумовими вони навчилися махати, нічого не скажеш. Краще скажи - Алка намовила?
Відповіді не було, вони знову мовчки крокували слизьким асфальтом.
– Ти сердишся? Дуже?
– Гм... Навіть не знаю, що тобі з цього приводу сказати. Це приблизно як Бен Ладен подзвонив би до Буша після вибухів у Нью-Йорку і запитав: "Джордже Джорджовичу, старий, ти на мене дуже гніваєшся?"
– Скажеш таке...
– Інших порівнянь на думку не спадає. Могло бути гірше, скажемо так. На що Алка розраховувала? Мене подробиці вашої розмови, взагалі - новоспеченої дружби не цікавлять у принципі. Чим вона тебе купила? Тільки так, - Олег зупинився, розвернув Оксану обличчям до себе.
– Не кажи, що вона тут ні до чого і ти дійшла до ідеї посадити мене за згвалтування власним розумом. Інакше розмови в нас не вийде, вона закінчиться, толком не почавшись, стосунки з`ясовувати будеш удома з мамою.
– Ти покинеш її?
– Кого?
– Маму. Людмилу Петрівну. Адже через мене...
– Дурна, до чого тут ти? В нас дитина буде, а в тебе - братик. Чи сестричка, нехай вже.
Дівчина вивільнилася з його рук, ступила крон назад.
– Неправда.
– Правда, - дежа вю, розмова в "Альбені" повторювалася.
– Так швидко... Коли ж ви встигли?
– А ти коли? На відміну від тебе, мама твоя дурниць робити не збирається.
Вони знову рушили вперед, знову кілька хвилин помовчали.
– Чому ти відразу не сказав?
– Якби встиг, якби Алка не намалювалася, невже б тоді всього цього не сталося? Ти не зазіхнула б на право власної матері кохати?
– У мене теж є таке право.
– Ми ж почали домовлятися. Знаєш, я так думав собі - може добре, що ти встигла цеє... ну, дитини позбавитися... Невідомо як позначилася б на плід ота вся хімія невідомого походження, котрою тебе шпигували там, у підвалі...
– Звичайно, тепер можна говорити, тепер усе сталося вже... Чому все так... мені подобаються такі мужчини, як ти, я це аж тепер зрозуміла.
– Нікуди я не йду, маю надію довго і щасливо жити з твоєю мамою, з тобою, з нашою дитиною. Ти ще зустрінеш когось...
– Я відіб`ю тебе в матері. Все одно відіб`ю. Або з дому втечу.
– Отак! Куди?
– Кудись, не знаю ще. Придумаю.
– Слухай, доросла ж дівчина, від армії косити не треба, життя попереду. І потім, тікати з дому в такий момент - погодься, не по товаристському. Мамі хіба не треба допомагати? Заодно навчишся з немовлятами поводитися, набудеш материнського досвіду. Такий собі курс молодої мами.