Марiя
Шрифт:
І він — як між молотом і кувадлом.
Спробуй не послухай Куліша! Дивиться так, немов тільки він усе розуміє і знає ціну всьому. І вже як він своєю власною рукою щось допише — хай за щастя вважають!
Спробуй не послухай Марії Олександрівни. Вона так щиро, так довірливо гляне — і знаєш, що вона ж свою сердечну правду написала, отак як побачила, так як відчула, ну й переписуєш, як вона хоче! Переписуєш — і здається: пісня якась рідна лине, музика чарівна лунає, от що вона з нашою мовою робить! А то все як живе постане перед очима — наче художник пензлем змалював.
Слава богу, Тарас
Чи не з того казиться Куліш?
І з того також. І не тільки з того.
У кишені Данила Семеновича телеграма і листи від Куліша з Берліна:
«...З Кенігсберга послав на ваше ім'я телеграфну депешу — нема відповіді! Припустімо, що М. О. була хвора, або розстроєна, або що б там у неї не було в душі, але вам належало негайно передати її слово або ваше власне про неї... Ви всі вважаєте жартом те, що відбувається в моєму серці».
На жаль, Пантелеймон Олександрович зроду-віку жартувати не вміє і кожне своє почуття ладен, як небесне чудо, піднести.
Аякже, передати її слово і свою думку!
Скривилась, знизала плечима, промовила:
— Ну до чого це все? Яке мені діло до нього? А ще ж друг Опанаса. Помиріть їх краще з дружиною, з Олександрою Михайлівною.
Коли б це вони обоє чули! Олександра Михайлівна люттю пашить. Такого святого та божого її чоловіка ця підступна, хитра Марковичка у свої тенета заплутала, посварила, і життя їй немає... Чого тільки ображена жінка не наверзе. «Оце ще ваше божество мовчуще» — це вона так про Марію Олександрівну. Звісно, заздрість і ревнощі до того ж.
Його діло сторона. Управитель друкарні, помічник Куліша, і всі звикли не тільки по ділу, а й по всяких турботах, — і господарських, і сімейних — звертатися. Як товкач — куди тикнуть, там і товче. Марковичам він друг, от і Марія Олександрівна до нього також завжди:
— Даниле Семеновичу, я вам Богдасика надішлю, мені працювати треба.
— Данило Семеновичу, потурбуйтесь, будь ласка, щоб швидше коректуру прочитати.
— Даниле Семеновичу, перекажіть пралі, щоб зайшла. Наче справді це його обов'язки. Але потім вона так вимовить:
«Дуже вам вдячна», що він ладен увесь Петербург оббігати, все для неї зробити. Аби тільки сиділа спокійно і писала. І як вони всі не розуміють — хто вона? Перша українська жінкаписьменниця. Та й не в тому річ, що жінка. Хто до неї із чоловіків таку прозу дав, що й прозою назвати не можна? От Тарас Григорович одразу зрозумів, донею своєю назвав, чистим пророком. їй тільки б писати й писати.
Ну що ж — Опанас добрий чолов'яга, нічого не скажеш, але ж знає Данило Семенович ціну оцим його турботам на прощання. Ач, розливається! А вдома — немов звичайна єобі жінка, яка про все дбати мусить: і про його сорочки, і про обіди, і про дитину. Він, він повинен про неї дбати!
Останнім часом нервувала вона дуже. Щодня від неї прибігала Мотря з якимись записочками. Він усі записочки зберігає, на клаптиках паперу списані її стрімким, не дуже розбірливим, але таким красивим жіночим почерком. Він усі записочки зберігає, навіть мало значущі, приміром: «Карету на три з чвертю надішліть, ми прямо
«...Ви собі уявити не можете, як мені сумно і важко».
Це вона йому звіряється, нікому більше не скаже, але не як другові, а як дитина няньці. І це вже милість божа!
«Хоча є в мене надія, що Опанас приїде в червні, але все непевне на землі...»
Це вона від своїх думок тікає. Чого б це він не приїхав? Хоча він може й таке втнути — хай на зло моєму батькові у мене вуха мерзнуть. Може, й бевкнув щось, а тепер замазує!
Зараз диліжанс рушить, і зникне її миле, миле лице, може, й надовго. Як їй там самій з дитиною доведеться...
— Мамо, чи вже скоро? — торсає її за руку Богдась. — Татку, вже й коням набридло стояти.
— Ой, ти мій козаче любий, — обіймає хлопчика Данило Семенович. — Пиши ж мені, не забувай.
— Не забуду, — впевнено і серйозно відповідає Богдась.
Чудні дорослі! Скажуть завжди хтозна-що. Як це можна великому хлопцеві забути? Йому ж уже сьомий рік пішов, і хіба він уперше з мамою їде!
До чого добре, що вони удвох з мамою їдуть! Звичайно, він любить татка, дуже любить, та воліє бути з-мамою. З татом завжди треба бути насторожі: щось можна робити, чогось не можна, чому — невідомо, і це важко вгадувати. І тато любить довго пояснювати і дорікати, коли щось не так, і стільки казатиме, стільки казатиме, що він, Богдась, з пантелику зіб'ється і врешті заплутається слухаючи, а потім і зовсім перестане слухати, а про щось своє замріється і раптом серед довгої промови, чому завжди треба казати правду, і тільки правду, спитає: «Татусю, а як же Дніпро ціпами перетинали?»
Тоді тато розсердиться, що він його не слухає, і почне казати, що найдужчий гріх — неповага до батьків. А він його поважає, їй же богу, поважає і любить, особливо коли татусь співає старих пісень.
З мамою все просто й легко. Навіть коли вдвох на хутори ходили, і то було легко, хоч і дуже ноги боліли. При мамі він робить усе, що йому хочеться, і коли він чи сопілку з Іваном вирізує, чи малює, мама ніколи не примусить його робити щось інше. Певне, їй завжди хочеться того, що і йому, тільки їй ніколи. Розпевідає вона ще більше, ніж тато, бо вони більше вдвох бувають. І розповідає веселіше й цікавіше, усе йому зрозуміле, і він може перебивати, скільки йому треба. Вона не примушує його обов'язково виходити до гостей, казати вірші й байки. Та декого він сам дуже любить і сам з охотою розповідає все, що знає. Але коли його починають торсати різні пані і дивуватися з кожного слова:
"Ні, ви тільки послухайте, як він по-українськи розмовля", — він може сказати: "А ви така велика, а не вмієте". Тоді починають чомусь казати мамі: «Ви йому даєте надто багато волі». А ближчі родичі ще й образливіше: «Він у тебе невихований». Мама насупить брови і скаже: «Я не терплю насильства», і хоч відішле з кімнати, але Богдась знає — на нього вона не сердиться. Вони завжди розуміють одне одного і люблять одних і тих же людей.
От дядько Данило. Коли мама зайнята, можна погуляти залюбки з дядьком Данилом, зайти з ним до друкарні в різних справах, а по дорозі той обов'язково пригостить чи пиріжками, чи тістечком у кав'ярні.